4.17. Метод архітектурно-пейзажного аналізу л.М.Тверського

Російський архітектор Л.М.Тверський у 1940 р. публікує працю “Архітектурно-пейзажна інвентаризація Павловського парку”, в якій були розроблені архітектурно-пейзажні основи реставрації цього палацово-паркового комплексу (Ільїнська, 1984).

Розробляючи метод архітектурно-пейзажного аналізу, Л.М.Тверський виходив із думки, що паркова композиція сприймається глядачем поступово, в міру пересування його доріжками, а тому образ парку складається із серії вражень. Цю серію емоційного сприйняття паркового пейзажу творять не окремі точки, розташовані одна за одною, а основні видові точки, в яких відкриваються картини, що принципово відрізняються одна від одної.

Метод Л.М.Тверського полягає в тому, зазначає Н.Д.Ільїнська, що передусім виявляються основні видові точки в історичних композиціях або ж намічаються нові у заново спланованому парку і з них будуються перспективи.

Обстеження в існуючому парку проводиться в декілька етапів. Якщо парк великий, то його територію розподіляють на окремі фрагменти, по кожному з яких виконується план, куди наносять усі насадження, контури водойм, споруди, малі форми, шляхову мережу. На доріжках намічаються основні видові точки із показом напрямів головного променя зору – оптичної осі фрагмента в момент зйомки.

Вся робота оформляється у вигляді пронумерованих інвентаризаційних карток, на кожній з яких зображається пейзаж, що розкривається з певної видової точки.

В окремих випадках декілька знімків об’єднують у загальну панораму. У цьому випадку усі напрями знімків об’єднують під одним номером. Щоб не переплуталась нумерація знімків, кожному району присвоюється певний шифр.

Інвентарна картка складається з декількох форматок розміром 18х24 см, з’єднаних таким чином, що всі вони можуть розглядатися одночасно.

Перша форматка є заголовною. Зверху на ній розміщений контактний знімок певного пейзажу, призначення якого полягає у полегшенні знаходження необхідної картки без її розгортання. Зліва від знімка є напис із назвою фрагмента, до якого належить даний пейзаж, справа – номер видової точки.

Друга форматка служить для відшукування необхідної точки огляду в натурі, для чого на форматці зверху розташовують схематичний план району із нанесенням на ньому тільки тієї точки, яка нам необхідна. За тим планом можна орієнтовно визначити розташування даної точки на території парку. Для більш точного встановлення точки огляду на місці служить ситуаційний план у масштабі 1:500, розташований в нижній частині форматки. На ній зображається конфігурація найближчих насаджень, дороги, канави та інші місцеві особливості, до яких прив’язана точка (рис. 4.26).

На третій форматці зображений план місцевості в масштабі 1:2000, який попадає під кут огляду. На плану зображені крайні промені, які обмежують кут зору, і головний промінь або напрям оптичної осі фотоапарата в момент знімання (рис. 4.27). Поряд зі стрілкою головного променя вказаний його румб. На плані нанесена вся ситуація місцевості, причому ті частини насаджень, які ми бачимо на знімку, виділені темнішим забарвленням.

Плани, що стосуються до панорамних знімків, розміщені на двох форматках.

На четвертій форматці розміщений літній знімок пейзажу і залишене місце для зимового знімку. На насадженнях, які є основними в даній композиції парку, написані номери, що відповідають цифрам на плані.

П’ята форматка містить архітектурно-художню характеристику пейзажу, яка складається із трьох частин: опис просторової схеми, стану композиції і сезонних аспектів. Просторова схема дає уявлення про тип пейзажу, а також про систему розміщення основних елементів композиції. Стан композиції визначають шляхом порівняння сучасного розташування насаджень з історичними планами і художньої оцінки змін, що відбулися. Опис сезонних аспектів має дати хоча б наближене уявлення про колорит ландшафту у різні пори року.

Л.М.Тверським розроблений метод побудови перспектив за допомогою спеціального графіку (рис. 4.28), який широко використовується в ландшафтній архітектурі. Графік розрахований на план у масштабі 1:2000. Якщо план виконаний в іншому масштабі, то необхідно змінити цифри, записані на вертикальній осі із розрахунку: інтервал між гіперболами у масштабі 1:2000 – 2 м, 1:1000 – 1 м, 1:500 – 0.5 м і т.д.

Н.Д.Ільїнська наводить приклад побудови перспективи на ділянках із плоским і вираженим рельєфом.

1. На ділянці з плоским рельєфом. На наявному плані у масштабі 1:2000 від видової точки А (рис. 4.29) вибираємо потрібний пейзаж і проводимо приблизно через його середину головний кут зору АВ та бокові промені. Кут зору за методом Тверського прийняти 53^о.

Перпендикулярно до головного променя проводимо лінію КК – проекцію картинної площини з таким розрахунком, що все те, що знаходиться за нею стосовно глядача, буде зображене на перспективі.

Побудуємо в перспективі дерево, яке стоїть у точці С. При масштабі плану 1:2000 ширина перспективи буде 40 см. Беремо лист паперу відповідного розміру, на якому проводимо вертикальну лінію (проекцію головного променя), яка розділяє лист навпіл, і в нижній частині листа лінію, перпендикулярну вертикальній – лінію горизонту ТТ. Домовимося, що лінія горизонту піднята над рівнем землі на 2 м. При побудові дерева в перспективі необхідно знайти місце розташування осі дерева і його висоту.

Місце розташування дерева визначається наступним чином. На плані вимірювачем береться відстань від точки С до лінії КК, тобто відрізок а, який називається глибиною розташування дерева. Цей відрізок відкладається на графіку по осі ОХ. Одержимо точку М, з якої проводимо перпендикуляр. Знову повертаємося і беремо віддаль від точки С до головного променя, тобто відрізок б, який відкладається на графіку по вертикальній осі там, де записані цифри. По відповідній гіперболі ведемо його до перетину з перпендикуляром, проведеним з точки М. Відрізок в буде віддаллю осі дерева від головного променя у перспективі. Відклавши на перспективі відрізок в вправо від проекції головного променя і провівши через одержану точку вертикальну лінію, одержимо розташування осі дерева.

Нарешті знаходимо висоту дерева в перспективі, для чого необхідно знати істинну висоту дерева, або ж задатися нею. Припустимо, що висота дерева 20 м. Від знайденої раніше точки М на графіку відновлюємо перпендикуляр до перетину з гіперболою 20 в точці Т. Відрізок МТ і буде шуканою висотою дерева. Частина відрізку МТ буде розташована нижче лінії горизонту, а інша частина – вище. Оскільки ми домовилися, що лінія горизонту проведена над землею на висоті 2 м, то відрізок г від точки М до перетину з гіперболою 2 потрібно на перспективі відкласти по осі дерева вниз від лінії горизонту, а відрізок д – вгору від лінії горизонту. Висота дерева знайдена. За допомогою аналогічної побудови можна знайти мсцерозташування і висоти всіх елементів пейзажу, які входять у даний кут зору.

2. На ділянці з вираженим рельєфом (рис. 4.30). Вісь розташування дерева і його висота в перспективі визначаються так само, як і в попередньому випадку. Справа полягає у визначенні двох-трьох заданих висот або у побудові рельєфу згідно з наявним планом місцевості з горизонталями.

Передусім розглянемо випадок із заданими висотами. Припустимо, що листяне дерево стоїть на 10 м вище позначки поверхні землі, а хвойне – на 4 м нижче. Висота пагорба (10 м) визначається на графіку на перпендикулярі, який виходить із точки М, одержаної в ході знаходження осі листяного дерева в перспективі. Відрізок від точки М до перетину з гіперболою 10 м буде висотою пагорба в перспективі. Але слід брати до уваги, що над лінією горизонту пагорб піднімається на 8 м. Отже, на графіку необхідно взяти частину відрізка, заключеного між гіперболами 2 і 10, тобто відрізок е і цей відрізок відкласти на перспективі по лінії осі дерева вгору від лінії горизонту. Отримана точка і буде вершиною пагорба, на якому стоїть листяне дерево.

При умові розташування хвойного дерева на 4 м нижче середньої позначки землі потрібно перш за все знайти цю позначку в перспективі так само, як це робиться у випадку з плоским рельєфом. Після цього, взявши на графіку відстань по відповідному перпендикуляру до перетину з гіперболою 4, відкласти його на перспективі до позначки землі нижче по лінії осі дерева. Отримана точка буде відповідати пониженню, на якому розташоване хвойне дерево.

При наявності плану з горизонталями спочатку переписують позначення горизонталей стосовно лінії горизонту, тобто нижня горизонталь 55 буде на 2 м нижче рівня горизонту, а горизонталь 60 – на 3 м вище і т.д. Потім намітимо точки перегину горизонталей і побудуємо їх положення в перспективі точно в такий же спосіб, як будується положення і висота дерева. Об’єднавши одержані точки, одержимо обриси рельєфу в перспективі.

Припустимо, що на горизонталі +8 стоїть дерево висотою 20 м. За графіком знаходимо вісь розташування і висоту дерева в перспективі так, як це було описано вище. Перетин осі дерева з горизонталлю +8 буде місцем знаходження дерева в перспективі. Відклавши від цієї точки знайдену висоту, отримаємо розташування дерева на рельєфі.

Побудова плану. На наявній перспективі, плані або фотографії проводимо вертикальну лінію (проекцію головного променя), яка розділяє зображення приблизно пополам. На листі, приготованому для побудови плану, проводимо посередині вертикальну лінію – головний промінь, і ближче до нижнього краю листа – перпендикулярну до неї лінію, проекцію картинної площини. Маючи зображення дерев в перспективі, завжди можна передбачити, яка буде їх висота в натурі. Домовимося, що висота листяного дерева буде 20 м, а хвойного – 25 м. Знайдемо положення листяного дерева в плані. Для цього беремо вимірювачем в перспективі його висоту е і відкладаємо її на графіку по осі ОУ. Через отриману точку проводимо лінію, паралельну осі ОХ до перетину з гіперболою 20. З цієї точки опускаємо перпендикуляр на вісь ОХ, отримуємо точку М. Відрізок а буде глибиною розташування дерева. Відкладаємо відстань а на плані вгору від горизонтальної лінії і проводимо через отриману точку лінію, паралельну до неї. Десь на цій лінії буде розташоване дерево.

Відстань від осі ОХ до початку відповідної гіперболи (пунктирної лінії) і буде величиною, яку ми шукаємо. Відклавши цю відстань на плані від головного променя по лінії глибини вліво, отримаємо місце розташування дерева в плані. Аналогічно повторивши побудову для всіх дерев, зображених на перспективі, одержимо їх розташування в плані.

Вміння будувати перспективи за планом і плани за наявною перспективою, як це передбачає метод Л.М.Тверського, є крайнє необхідним при проектуванні ландшафтних об’єктів. Графік дає можливість ці побудови робити швидко і точно.