4.14. Ритм

Ритм (від гр. ритмі - течія) – форми протікання в часі. Ритм регулює просторово-часові зміни форм. Особливий вигляд пейзажу надає сезонний ритм розвитку ландшафту: весна-літо-осінь-зима. Ритм створюють також окремі елементи пейзажних картин, які чергуються в певній послідовності: дерева і кущі в алейній посадці або ж лави, світильники, скульптура в загальній алеї, які сприймаються пішоходом у процесі його руху (рис. 4.15). Подібну ритміку, але більш спокійну і не регламентовану точним розподілом в часі можуть створити галявини, які раз у раз виникають на шляху руху рекреанта у лісопарку.

4.15. Стиль

Стиль (від гр. стілос – пилки, палички). Стиль – стійка цільність або спільність образної системи, образних прийомів для художньої виразності. Стиль – це, нарешті, системи ознак, за якими така спільність може бути опізнана.

Як ми вже довідалися з історії садово-паркового мистецтва, основними видами побудови садів і парків визнані регулярним і пейзажним (рис. 4.16, 4.17). Регулярний напрям увібрав у себе декілька метрично-сформованих типів: французький _– на плоскому рельєфі, італійський – на вираженому рельєфі, голландський – квітковий партер. Пейзажний напрям називають англійським.

Французький, італійський і голландський напрями базуються на геометричному, регулярному або, як його називають, формальному стилі планування. Англійський напрям в своїй основі має вільну живописну побудову, яка немовби наслідує природу.

Змішаний стиль. У сучасному садово-парковому будівництві використовують водночас елементи регулярного і пейзажного стилів (рис. 4.18, 4.19). Архітектурно-планувальні рішення в кожному конкретному випадку випливають з конкретних вимог архітектурно-просторового і функціонального порядку, а головне – з природних умов відведеної під сад чи парк ділянки. Наприклад, складний рельєф, як правило, вимагає пейзажного планування, оскільки є незручним для регулярних рішень. Сучасні функціональні парки, особливо такі, як парки культури і відпочинку, парки-виставки, спортивні парки, дуже часто вимагають регулярного планування. Це ж стосується багатьох типів скверів і садів.

4.16. Формування пейзажних композицій

Питання композиції зелених насаджень тісно пов’язані з методами і принципами формування паркового простору (рис. 4.20).

В основу композиційних рішень саду чи скверу покладене створення пейзажних картин, або просто пейзажів, прийоми побудови яких були розроблені теоретиками садово-паркового мистецтва минулого – Х.Рептоном, Е.Андре, А.Регелем та ін. Загальний принцип побудови пейзажних картин полягає в диференціації їх на декілька основних просторових планів: першого, другого і заднього.

Взагалі сприйняття людиною простору визначається горизонтальним і вертикальним кутом сприйняття. Як відзначено вище, в якості вихідного вимірювача пейзажу, що нами сприймається, береться горизонтальний кут 28⁰. А.А. Кіщук (1981), виходячи з цих умов, виділяє три типи пейзажів: прості, складні і панорамні (рис. 4.21). Прості пейзажі складаються з односюжетних картин, складні – з дво- або трисюжетних. Зображення простого і складного пейзажів можна вмістити в один фотокадр або на один лист паперу. Панорамний пейзаж утворюють декілька простих і складних пейзажів, об’єднаних одним задумом. Для одномоментного огляду таких розгорнутих картин необхідно повернути голову, тобто збільшити кут сприйняття.

Панорама – широкий і багатоплановий тип місцевості, який відкривається головним чином з висоти; панораму можна сприймати відразу повністю або ж послідовно, розглядаючи фрагменти в міру переведення погляду.

Вузький, обмежений певними рамками вид, що направляється облямовуючими площинами, наприклад кулісами чи алеєю на який-небудь цікавий об’єкт – водне плесо, декоративну групу дерев чи солітер (рис. 4.22), альтанку чи місток, називають вістою. На рис. 4.23 зображена альтанка, яку бачимо крізь стрижену рамку із ілекса.

Пейзаж у переважній більшості уявляється як відкритий простір. В одних випадках він невеликий і замкнений з усіх боків, а глибина його проглядання становить 30-150 м (галявини, закриті пейзажі). Напіввідкриті пейзажі мають більшу глибину – до 400 м. Пейзажі, глибина поглядання яких перевищує 400 м, належать до відкритих. Усі глибинні пейзажі розраховані на їхній огляд з певної точки, до якої спеціально підводять доріжки. В таких місцях влаштовують оглядові майданчики, встановлюють альтанки, лави, місточки. Проте при масовому відвідуванні парків нераціонально обмежуватися однією пейзажною картиною. Треба так організувати відкритий простір, так розмістити деревно-чагарникові групи і куртини, щоб створити на ньому декілька пейзажів і для кожного з них організувати оглядову точку та підвести до неї глядачів.

У побудові просторових планів пейзажних картин пропонують (Горохов, 1991) використовувати такі ландшафтоутворювальні елементи:

1. облямування, призначення якого полягає в обмеженні бокових і верхніх частин першого плану з метою вичленити із спільного простору парку ділянки, на яких бажано зупинити погляд;

2. куліси – бокові “ширми”, які являють собою елемент побудови другого просторового плану пейзажних картин;

3. домінанти картини, або композиційний фокус, – найвиразніша частина пейзажної картини, яка концентрує на собі основну увагу глядача.

Як наголошують В.Ф.Гостєв і М.М.Юскевич (1991), роль ландшафтного архітектора при проектуванні ландшафтів і пейзажів зводиться до виявлення ідеї, мети і до створення тих образів, які мають реалізувати садівники в період будівництва садово-паркового об’єкта, а також упродовж усього часу існування даного ландшафту і його пейзажів.

Основу формування паркового середовища становлять дерева, чагарники, квіткові і трав’яні рослини, тісно пов’язані з іншими елементами ландшафту, зокрема, рельєфом і водою.

В садово-парковому мистецтві склалися різні види паркових насаджень: в регулярних парках – алеї, боскети, бордюри, групи, солітери, тоді як у пейзажних – масиви, гаї, куртини, групи, солітери.

Сьогодні в межах ландшафтної архітектури формується новий напрям – ландшафтний дизайн (від англ. design – проектувати, креслити, задумувати, а також проект, план, рисунок), який в основному займається оздобленням окремих деталей ландшафту, головним чином предметного світу – паркові меблі, світильники, огорожі, клумби тощо.

Як ландшафтний архітектор, так і дизайнер повинні мати добру просторово-часову уяву про розвиток композиційних елементів (рис. 4.24) і фізіономічний розвиток рослинних груп (рис. 4.25).