Розділ 4. Архітектурно-художні принципи композиції

4.1. Поняття про композицію

Композиція (від лат. композіціо – складання, улаштування) – найважливіший, організуючий компонент художньої форми, який надає садово-парковому обєкту єдності і цільності, підпорядковуючи його елементи частковому і цілому.

Композиції поділяють на стійкі (коли основні композиційні осі перетинаються під прямим кутом в геометричному центрі саду), динамічні (коли основні осі перетинаються під гострим кутом, панують діагоналі, круги і овали), відкриті (коли переважають центро рівнонаправлені сили, а зображення всебічно розкривається глядачу) і закриті (коли перемагають центрострімкі сили, які стягують зображення до центру саду). Стійкі і закриті типи композиції переважають, наприклад, у садово-парковому мистецтві Відродження, динамічні і відкриті – у бароко.

В історії садово-паркового мистецтва важливу роль відігравало як складання загальноприйнятих композиційних канонів (наприклад, у стародавньо східному, ранньому середньовічному мистецтві, у мистецтві Відродження, класицизму), так і рух від жорстких канонічних сил до вільних композиційних прийомів (сади романтизму, пейзажні сади).

Основою успішного вирішення архітектурно-планувального завдання є ясність ідейного задуму і чіткість його композиційного вираження. Ідея композиції, як зазначають В.Ф.Гостєв та М.М.Юскевич, визначається великою кількістю чинників, таких як, образна характеристика, стильові особливості, ритмічний стрій, функціональне призначення обєкта і його соціальна значущість, особливості природного оточення, специфіка ділянки і містобудівельна ситуація, місце і значення у системі озеленення населеного пункту, його взаємозвязок з прилеглими архітектурними ансамблями.

У ландшафтному мистецтві композицією вважають розташування просторових форм паркового обєкта у певному поєднанні, що забезпечує гармонійну єдність простору, який ми хочемо організувати, керуючись ідейним задумом (рис. 4.1).

“Композиційні елементи садово-паркових побудов, - підкреслюють В.Ф.Гостєв і М.М.Юскевич, - є різними. Одні з них предметовідчутні. Це сама територія, її оточення, рослинність, споруди, водойми. Інші непредметні, але ми їх ясно бачимо: барви, світло і тінь. Треті – самі не видимі, але змінюють вигляд інших: явище лінійної і повітряної перспектив. І, нарешті, композиційні фактори – правила, від дотримання яких також залежить враження, що створить усе видиме: доцільність, верховенство, масштабність, гармонія, контраст та ін. Від вміння користуватися цими елементами і факторами залежить успіх садово-паркової композиції”.

4.2. Від змісту до форми

Перед тим, як створити проект садово-паркового обєкта чи розробити якусь яскраву композицію, проектант водночас вирішує два завдання: визначає цільове призначення обєкта, його зміст, та вибирає шляхи і засоби його створення. Таким чином визначаються форми, які б забезпечили зміст задуму.

Єдність форми і змісту, як наголошують І.О.Богова та Л.М.Фурсова, виражаються не лише у підпорядкуванні форм, які прийняті у мистецтві взагалі, але й відповідність їх екологічним умовам. Наприклад, введення у паркове насадження, де панують аборигенні породи екзотів з характерними для даної місцевості формами крони, вносить певний дисонанс: в Алупці над Верхньою дорогою кипариси поруч з місцевою кримською сосною, в Брюховицькому лісопарку під Львовом тую західну колоноподібну висаджено поруч із сосною звичайною і т.д.

Чим більше обєкт повязаний з природою, тим очевидніша необхідність виразити його природні переваги. Зовнішні прояви парку, тобто його форма, зокрема деревно-чагарникова і квіткова рослинність, форма рельєфу і водойм підпорядковані екологічним можливостям їх формування – геологічним, гідрологічним, кліматичним і ґрунтовим.

Інша справа, коли ми створюємо садово-парковий обєкт на рекультивованих землях відвалів або ж у щільно забудованій частині міста. Тут вже не йде мова про відтворення натуральної природи, а лише про створення нових форм, які б забезпечили естетичні та санітарно-гігієнічні запити населення. Створюючи партерний сквер перед памятником, ми відразу забезпечуємо форму змісту (урочистість) цього обєкта – регулярне планування.