56. Система освіти, її соціальні функції

Соціологія освіти — це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

За своєю структурою соціологія освіти поділяється на:

• теоретичну соціологію освіти, яка займається розробкою теоретико-методологічних проблем реформування освіти, виявом соціально-культурних факторів, пізнання і виховання, взаємообумовленістю соціальних і духовних процесів в освіті і т. д.

• прикладну (емпіричну) соціологію освіти, завданнями якої головним чином є діагностика соціально-педагогічної ефективності різних типів і стилів життя, традицій культури.

• експериментальну прикладну соціологію освіти, яка виступає зазвичай у нерозривному зв'язку із соціальною педагогікою і спрямована на розробку нових соціально-педагогічних центрів, форм і методів виховної роботи і т. д.

Відповідно з проблемно-тематичним змістом предмету соціології освіти можна визначити такі її основні функції:

1) теоретично-пізнавальна, яка спрямована на відкриття нових закономірностей соціально-культурних процесів в освіті, розробку нових теорій і парадигмальних підходів до вивчення освіти;

2) інформаційна, яка спрямована на відкриття нових соціальних фактів;

3) прогностична, яка передбачає розробку соціальних прогнозів в галузі розвитку освіти на основі теоретико-методологічного аналізу одержаних соціальних фактів, впливу на них змін, що відбуваються в самому суспільстві;

4) реформування освіти, створення її нових соціальних моделей, адекватних основам організації життя громадянського суспільства, ринковим відносинам.

Методологічною основою соціології освіти є:

• концепція єдності процесів пізнання, навчання і виховання як видів соціально-культурної діяльності;

• теорія соціалізації, тобто включення індивіда в той або інший соціально-культурний простір життєдіяльності.

Методи досліджень, що використовуються в соціології освіти, випливають із методології конкретно-соціологічних досліджень. Особливе значення в соціології освіти мають соціометричний аналіз, спостереження, порівняння, аналіз документів, експеримент, анкетування, інтерв'ю та ін.

Основна функція освіти — передавати цінності конкретної культури.

Е. Дюркгейм

Освіта — це розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно й вільно мислити й діяти. Навчання — ядро освіти, але остання відбувається й за межами навчальних закладів — протягом усього життя людини.

Освіту розглядають як цілісну самостійну систему, яка має ін-ституційний характер. Ознаками соціального інституту освіти є:

• соціальні функції освіти (навчання і виховання);

• наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище в суспільстві, а також певних осіб, які здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в суспільстві;

• наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначають функціонування установ, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально-технічних засобів.

Отже, освіта як соціальний інститут, як цілісна система передбачає наявність:

1) суб'єктів освітньої діяльності — педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;

2) об'єктів освітньої діяльності — як окремих учнів та студентів, так і їх колективів, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

3) засобів освітньої діяльності — навчальних планів, програм, методів й організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів і т. ін.

Розглядаючи освіту як соціокультурний елемент, як частину культури відповідного суспільства, як результат соціокультурної взаємодії людей, що проявляється у формі пізнання і його кінцевих результатів (знань, досвіду, вмінь і навичок), соціологія визначає функції освіти.

• Культурна функція забезпечує передання від покоління до покоління культурної спадщини, відтворення та розвиток культури.

• Професійно-економічна функція визначає характер взаємозв'язку освіти з розвитком продуктивних сил суспільства.

• Соціальна функція містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень.

• Виховна функція втручається у процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює саморефлексію — глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

• Функція соціального захисту поширює потенційні соціальні можливості людини у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

• Гуманістична функція освіти покликана забезпечити формування системи якості, які дозволять людині виконувати функції носія культури, духовності, творчо налаштованого суб'єкта суспільних відносин.

• Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні процеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи). Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх факторів у демографічних процесах у державі (склад населення, тривалість життя, шлюбність, народжуваність тощо). Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціального досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відбиває різноманіття соціально-рольової структури суспільства.

• Соціалізаційна функція забезпечує засвоєння широкого кола цінностей, соціальних ролей і очікувань, на основі яких складається повсякденне життя людей.

• Функція соціального контролю проявляється у тому, що, перебуваючи у навчальних закладах по декілька годин на день учні та студенти одержують знання на основі стандартизованих підручників, виконують внутрішній розпорядок закладу, вимоги адміністрації та наставників, засвоюють звички і переконання, що пропагуються освітньою установою. Отже, освіта, тим самим, сприяє підтримці стабільності суспільства.