37. Характеристика методів соціологічного дослідження

Соціологія, як і будь-яка інша наука, використовує загальнонаукові та спеціальні соціологічні методи теоретичного й емпіричного пізнання соціальної дійсності .

Метод соціології — це сукупність прийомів, способів та операцій теоретичного й практичного освоєння і перетворення соціальної реальності. Таку сукупність прийомів, способів та операцій заведено називати методикою соціологічного дослі- дження, але її використовують не лише в теоретичній та емпіричній дослідницькій діяльності, а й у соціальній практиці.

Діалектика, як всезагальний метод пізнання, дає змогу виявити й проаналізувати закономірності виникнення, функціонування та розвитку соціальної реальності — явищ, процесів, відносин, а також причинно-наслідкові зв’язки, детермінованість соціального життя людини і суспільства, малих та великих соці- альних груп, обґрунтувати певні соціальні процеси.

Синергетика забезпечує виявлення та аналіз самовиникаючих, випадкових, таких, що самоорганізуються, самоуправляються, соціальних явищ і процесів, реальних та можливих біфур­кацій (відхилень від норм) у соціальному житті та поведінці са­моорганізованих соціальних суб’єктів та об’єктів, виявлення й аналіз соціальної акупунктури суспільства, найбільш складних і «больових» моментів у соціальних відносинах.

Історизм (порівняльно-історичний метод) дозволяє виявити, охарактеризувати та зіставити різні рівні еволюції соціального об’єкта, що досліджується, а також певною мірою визначити основні історичні тенденції його розвитку.

Загальнонаукові методи забезпечують необхідний науковий рівень дослідження.

Спеціальні методи конкретного емпіричного соціологічного дослі- дження забезпечують збір, нагромадження, використання необхідної інформації про кількісні та якісні характеристики об’єкта досліджен- ня та проведення грамотного якісного аналізу соціальних проблем. Кожен із спеціальних методів соціологічного дослідження має своє призначення та власні характеристики (див. схеми 16, 17, 18, 19, 20).

Різноманітність спеціальних методів соціологічного дослідження забезпечує збір, нагромадження, переопрацювання та використання необхідної об’єктивної, конкретної та достовірної інформації про реальні соціальні явища, події та процеси суспільного життя. Соціологічна інформація має свої емпіричні та теоретичні властивості. Вона, по-перше, всебічно й глибоко характеризує та дозволяє аналізувати соціальний процес, забезпечує досягнення максимальної адекватності пізнання завдяки широкій репрезентативності, стійкості та достовірності даних про кількісні та якісні характеристики об’єктів дослідження; по-друге, дозволяє виявити нові закономірності, тенденції й випадковості розвитку та функціонування соціальних відносин, явищ та процесів і тим самим істотно збагачує соціальну теорію.

3 8. Види соціологічного дослідження

39. Анкетування, вимоги до складання анкетних питань

Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Так, на підприємстві можуть вивчатися мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проб­леми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її роз­в’язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об’єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.

Анкета — це впорядкований за змістом і формою набір запитань, кожне з яких логічно зв’язане з тою чи тою гіпотезою. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної» (див. табл.).

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного рес­пондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету.

В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

«Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослід­женні.

За способом спілкування між реципієнтом та респондентами опитування буває:

• через пресу, коли анкети публікуються на сторінках журналів та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;

• поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;

• роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.

Поштове анкетування та анкетування через пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації.

Ефективність роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкет, а й від навичок і вміння проводити опитування анкетером, від його особистих якостей.