Канали вертикальної мобільності

Оскільки вертикальна мобільність в тій чи іншій мірі присутня в будь-якому суспільстві то між шарами повинні існувати деякі «ліфти» або «шляхи», якими дозволено індивідам переміщуватись вгору чи вниз, з одного прошарку в інший.

Найповніший опис каналів вертикальної мобільності здійснив П. Сорокін, який називав їх «каналами вертикальної циркуляції». Функції соціальної циркуляції виконують різніінститути. Сорокін виділяв 7 основних інститутів: армія, церква, школа, сім'я, політичні, економічні і професійні організації.

Армія. Даний інститут відіграє особливо важливу роль в воєнний час. Небезпека, що загрожує армії і державі, примушує останніх ставити солдата в положення, що відповідає його істинним здібностям. Значні втрати серед командного складу призводять до заповнення вакансій людьми нижчих чинів. У ході війни ці люди просуваються в званні передусім за наявності таланту. Отримана таким чином влада використовується для подальшого просування по службі.

Церква. Каналом вертикальної соціальної мобільності церква є лише тоді, коли зростає її соціальна значущість. В періоди занепаду або на початку існування тієї чи іншоїконфесії її роль незначна. Люди з нижчих шарів суспільства завдяки церкві можуть зайняти високі позиції у суспільстві, не зважаючи на своє походження.

Школа . Була і залишається одним з головних каналів соціальної циркуляції. В суспільствах де школи доступні для всіх його членів, шкільна система являє собою «соціальний ліфт», що рухається з низів суспільства до його верхів. В суспільствах, де доступ до освіти обмежений, рух відбувається на рівні верхів.

Сім'я і шлюб. Особливо з представниками іншого соціального статусу. Такий шлюб, як правило, призводить соціального просування або до соціальної деградації одного з партнерів.

Політичні організації. Політичні організації, починаючи з уряду і закінчуючи політичними партіями також відіграють роль у вертикальній циркуляції. Людина, яка отримує посаду або стає службовцем у впливового правителя, піднімається за допомогою цього ліфта. Крім того, вона має можливість швидкого просування, якщо її служба виявляється більш цінною.

Професійні організації. Це наукові, літературні, творчі інститути і організації. Оскільки вхід до таких організацій відбувається відповідно до здібностей індивіда, а не до соціального статусу, то просування всередині такого інституту супроводжується загальним просуванням соціальною драбиною.

Організації по створенню матеріальних цінностей. В наш час є простим і дієвим способом соціального просування. Якщо людина багата, то вона знаходиться на вершині соціальних сходів, незалежно від свого походження чи джерела прибутку.

Соціальна мобільність в Україні

Сучасне українське суспільство є суспільством змішаного типу, в якому статус і приписується, і досягається, де діють фактори, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит багатьох видів ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості та місті, у великих і малих містах — все це визначає основну різницю потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг.

За життя одного покоління українське суспільство з переважно аграрного перетворилося на індустріальне. Якщо в 1940 р. 47% працездатного населення становили селяни, то на початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14%. До того ж статус селянина практично не успадковується. Для молодого покоління переїзд із села до міста є нормою. Свої життєві плани молодь пов'язує зі зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звиклися, але не вважають їх прийнятними для своїх дітей. Переїзд до міст протягом останніх десятиліть за характером та спрямованістю був і залишається доцентровим, до якомога більших міст, до центрів областей, до столиці.

Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х pp. XX ст.:

• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

• спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти;

• зміна професії як складова стратегії виживання;

• примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації;

• рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.