24. Види соціальних структур. Маргіналізація

Поняття соціальної структури в суспільстві використовується в наступних основних значеннях. У широкому розумінні соціальна структура — це побудова суспільства в цілому, системи зв’язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі багаточисельні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому розумінні термін “соціальна структура суспільства” частіше застосовується до соціально-класо­вих і соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому розумінні — це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих класів, соціальних верств і груп.

У соціології існує велика кількість концепцій соціальної структури суспільства, а історично однією з перших є марксистське вчення. У марксистській соціології провідне місце відведено соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, за цим напрямом, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури є класи. К. Маркс і Ф. Енгельс обгрунтували економічні причини виникнення класів. Вони стверджували, що поділ суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці й формування відносин власності. Процес виникнення класів відбувався двома шляхами: шляхом виділення в родовій общині експлуататорської верхівки, що спочатку складалася з родової знаті, і шляхом повернення в рабство військовополонених, а також збід­нілих співплеменників, що потрапляли у боргову кабалу.

Цей економічний підхід до класів зафіксований у відомому визначенні класів, який сформулював В. І. Ленін у роботі “Великий почин”. За Леніним, головна ознака класу — ставлення до засобів виробництва. Відносини власності, ставлення до засобів виробництва (володіння або неволодіння) визначає роль класів у сус­пільній організації праці, в системі влади (пануючі й підлеглі), їх добробут (багаті й бідні). Боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку.

Марксизм поділяє класи на основні й неосновні. Основними класами є такі, чиє існування безпосередньо випливає з пануючих у даній суспільно-економічній формації економічних відносин, перш за все відносин власності: раби й рабовласники, селяни і феодали, пролетарії і буржуазія. Неосновні — це залишки попередніх класів у новій суспільно-економічній формації або класи, що зароджуються — які прийдуть на заміну основним і складуть основу класового розподілу в новій формації. Окрім основних і неосновних класів структурним елементом суспільства є соціальні верстви (чи прошарки). Соціальні верстви — це проміжні або перехідні суспільні групи, які не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не мають усіх ознак класу. Соціальні прошарки можуть бути внутрішньокласовими (частина класу) і міжкласовими.

Марксистському вченню про класи як основу соціальної структури суспільства в немарксистській західній соціології протистоїть теорія соціальної стратифікації. Представники цієї теорії стверджують, що поняття класу, ймовірно, підходить для аналізу соціальної структури попередніх суспільств, у тому числі й індустріального капіталістичного суспільства. Але в сучасному постіндустріальному суспільстві воно не спрацьовує, тому що в цьому суспільстві на основі широкого акціонування у сфері управління виробництвом з’являються наймані менеджери. Ось чому відносини власності виявляються розмитими та втрачають свою визначеність. Тому поняття “клас” повинно бути замінено поняттям “страта” (від латинського stratum — верства) або поняттям “соціальна група”, а на заміну теорії соціально-класової побудови суспільства повинна прийти теорія стратифікації.

Теорії соціальної стратифікації базуються на уявленні, що страта, соціальна група являє собою реальну спільноту, що емпірично фіксує та об’єднує людей на якихось спільних позиціях або тих, що мають справу, яка сприяє конструюванню даної спільноти в соціаль­ній структурі суспільства і протиставленню іншим соціальним спільнотам. В основі теорії стратифікації лежать об’єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владним, майновим, професійним, освітянським і т.ін. При цьому пропонуються різні критерії стратифікації. Німецький соціолог Р. Дарендорф поділяє все сучасне суспільство на тих, хто керує, і тих, ким керують. У свою чергу, керівників поділяє на дві підгрупи: керівників-власників і керівників-невласників — бюрократів, менеджерів. Група, якою керують, є теж різнорідною. У ній можна виділити, якнайменше, дві підгрупи: вищу — “робітничу аристократію” і нижчу — низькокваліфікованих робітників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний “новий середній клас” — продукт асиміляції робітничої аристократії і службовців з пануючим класом — керівниками.

Американський соціолог Б. Барбер провів стратифікацію сус­пільства за шістьма показниками: 1) престиж, професія, влада, могутність; 2) дохід або багатство; 3) освіта і знання; 4) релігійна й ритуальна чистота; 5) положення родичів; 6) етнічна належність. Французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не за відношенням до власності, престижу, влади, етносу, а за доступом до інформації. Панів­не положення займають ті люди, що мають доступ до найбільшої кількості інформації.

Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті або інші критерії розподілу суспільства на соціальні верстви, групи, служить методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності або соціального переміщення. Соціальна мобільність — це зміна індивідом або групою соціального статусу, місця, яке займається в соціальній структурі суспільства. Термін “соціальна мобільність” був уведений у соціологію в 1927 р. П. А. Сорокіним. Згідно з поглядами П. А. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальною градацією у двох напрямках: 1) вертикальному — рух униз і вгору; 2) горизонтальному — пересування на одному й тому самому соціальному рівні.

Проблемам соціальної мобільності присвячено багато конкретно-соціологічних досліджень у різних країнах світу. Дані про соціальну мобільність якоюсь мірою дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичність. Людям важливо знати, наскільки те чи інше суспільство надає можливість для просування індивідів і поколінь з нижчих категорій у вищі, яким шляхом формується керуюча еліта суспільства, чи можливе проникнення в керуючу еліту з інших соціальних груп.

Маргіналізація - це втрата особистістю об'єктивної приналежності до дано! соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури. Вона, як відомо, пов'язана з розхитуванням і ламанням нормативно-ціннісних систем дід впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії (пригноблена людина), що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку, соціальне обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем.