Межі ареалу
Межі ареалу можуть бути постійними (стативними) і руховими (транзитивними), які у свою чергу поділяються на розширюючі (прогресивні), звужені (регресивні) та пульсуючі.
а) Постійні або стативні межі ареалу мають місце, коли вид або рід досяг природних меж свого поширення і його подальне розселення не є можливим. Вони можуть бути кліматичними, едафічними, конкуретними. За межами постійних кордонів кліматичні та едафічні умова несприятливі для існування організмів якої не будь таксономічної належності, тоді як конкурентні межі пов’язані з присутністю конкурентних видів. Серед постійних меж ареалу виділяють також непрохідні, через які не можливе механічне проникнення видів (різне середовище).
б) Рухомі або транзитні межі поділяються на три типи: розширюючи, звужені та пульсуючі.
–Розширення ареалу має місце, якщо вид не досяг природних меж.
– Звужені ареали існують лише в межах територій, на яких організми певної таксономічної категорії не забезпечені ресурсами для життєдіяльності.
– Пульсація ареалу пов’язана зі зміною кліматичних та інших природних умов в його межах.
Ареал є важливою географічною характеристикою виду і одним з об’єктів дослідження біогеографії.
Формування ареалу.
Перш, ніж говорити про поширення ареалів, слід нагадати, що організми візько поширені називаються стенохорними (ендемізм), а широко поширеними – еврихорними (космополітизм).
Існує 2 способи походження ареалів.
1. Пантопне походження – утворення виду на місці вихідної форми (видоутворення, розпад материнського ареалу). Так утворюється острівний та переривистий ареали.
2. Міграційне походження пов’язано з міграцією видів.
Ареал у динаміці проходить декілька стадій: зародження, розвиток та згасання. Вид у формі популяції, що зародився має вкраплення (локальний), таким він є і на стадії угасання. Виявити походження точкового ареалу не просто. Для цього вивчають центри ареалів. Розрізняють центри виникнення, сучасного поширення, надлишку (місце максимального надлишку) виду. В ареалі більш крупних таксонів розрізняють масовий центр виникнення – місце скупчення найбільшого різноманіття видів в ареалі. Інколи виділяють центр розвитку, якщо вид потрапив в більш сприятливі умови і став швидко прогресувати, розширювати ареал (картопля у Європі). Тому, розрізняють ареали моноцентричні та поліцентричні.
Ареали тварин вивчати складніше, оскільки вони рухливі і живуть не лише на суходолі, їм властиві созонні міграції. Ареали тварин відрізняються розпливчатістю, мінливістю меж поширення.
3. КОСМОПОЛІТИ, ЕНДЕМІКИ, РЕЛІКТИ. ПОНЯТТ ПРО ВІКАРИЗМ. Космополіти – види, роди і більш крупні таксономічні категорії рослин і тварин, які мешкають не менше, ніж на трьох материках.
Вони мають не лише широкий ареал, а й широкий діапазон екологічної толерантності: спроможні існувати в різних місцях. До них відносяться рослини водного середовища і вологих місць, що пояснюється значною різнорідністю середовища і розселенням їх текучими водами та перелітними птахами (тростнік, ряска, рогоз, папоротнік-орляк). До цієї групи, дякуючи широкій екологічній адаптації, відносяться також сорні и сміттєві рослини: кульбаба, лебеда біла, подорожник великий тощо. Серед тварин космополітами є ті види, що живуть по сусідству з людиною: муха, пастельний клоп, хатня миша, сіра та чорна криси, рудий тарган та інші. Сама людина близька до повного космополітизму.
Видів рослин, абсолютно космополітів, тобто поширених на всіх континентах і у всіх природних зонах не існує. Поняття «космополіт» вживається лише у відношенні таксонів більш високого рангу, ніж вид (рід, родина). А.Г.Воронов пропонує називати космополітами види, які населяють не менше ¼ поверхні суходолу або ¼ акваторії Світового океану або внутрішніх водойм планети.
Ендеміки (рідкісні) – це види, що мають обмежений ареал поширення, що не виходить за межі тієї або іншої природної області і має географічні межі. Поняття «ендеміки» вживають у тому випадку, коли вид або рід зустрічається лише на одному материку або його частині. Унікальну ендемічну флору має озеро Байкал, де з 600 видів рослин та 1200 видів тварин ¾ – ендеміки.
а) Палеоендеміки (давні ендеміки) – це ендемічні види (роди) рослин і тварин, які виникли досить давно і існують тривалий час. Вони не пов’язані родинними зв’язками з представниками місцевої флори та фауни (фауна Австралії та Мадагаскару).
б) Неоендеміки (молоді ендеміки) – це види (роди) рослин і тварин, обмеженість ареалу яких пов’язана з їх молодим походженням, знаходяться в родинних відношеннях з іншими представниками місцевої флори та фауни. Так, в Середній Азії (частина Центральної Азії – Узбекистан, Киргистан, Туркменістан, Таджикістан) зявилися види полиня, а на Британських островах серед неоендеміків білка, яка має більш світле хутро. Вцілому палеоендемізм – ознака згасання виду, а неоендемізм – розвитку.
Релікти (давні) – види рослин та тварин, що входять до складу біоти конкретної географічної області як пережитки флор та фаун минулих геологічних епох і знаходяться у невідповідності із сучасними умовами існування. Про реліктові ареали варто говорити, якщо вид за межами свого основного ареалу має обмежене місцезнаходження. Якщо він широко розповсюджений в області, значною мірою віддалений від головного ареалу, то це острівні знаходження – ексклави. Реліктові ареали та ексклави утворюються в результаті скорочення площі ареалу під впливом кліматичних та інших екологічних факторів.