7. Школа «Ятрані»

Сьогодні професійний народно-сценічний танець досяг рівня, який став мірилом мистецтва, майстерності, артистизму в сфері народно-сценічної хореографії. Він включає в себе драматургію, музику, хореографію, образотворче мистецтво. Але всі вони існують в танці не самі собою і об’єднуються не механічно, а підпорядковуються законам хореографії.

І все ж велика праця численних творців може бути марною, якщо не зуміє передати глядачеві їхні творчі задуми виконавець.

Так, дуже велика роль артиста в будь-якому виді мистецтва. І це йдеться про професійне мистецтво, де є матеріальна база, можливість виховувати виконавців у хореографічних училищах, відбирати артистів на конкурсах, на які вони приїжджають з різних регіонів країни.

А як же треба працювати, щоб виховати артистів професійного рівня в умовах художньої самодіяльності? Як налагодити учбовий процес з його умовними вимогами та такою структурою, аби виконавці були спроможні втілити задуми балетмейстера та відповісти на запити сучасності, щоб іти в ногу з часом?

Все велике починається з малого. Так і в заслуженому самодіяльному ансамблі танцю України «Ятрань». Почалося з того, що Анатолій Михайлович восени 1957 року прийшов до декана факультету фізвиховання Кіровоградського педінституту ім. О.С.Пушкіна Федора Малюка (саме той Федір Малюк, який у 30-х роках танцював у балетах М.Анкудінова ), Ф.Малюк та А.Кривохижа швидко знайшли спільну мову, адже А.Кривохижа закінчив Омський інститут фізичної культури, був спортсменом-розрядником з кількох видів спорту і тому для них спорідненість танцю і спорту була незаперечною.

Першим поповненням танцювального гуртка БК промкооперації ім. М.І. Калініна стали студенти факультету фізвиховання: В.Горіний, А.Міщенко, А.Рожков, Л.Мусюкова, Є.Логвинова та ін. Це були добре фізично підготовлені хлопці та дівчата і вони досить швидко зайняли провідні місця в програмі колективу.

До цього ансамбль «Ятрань» уже мав вагомі досягнення - участь у республіканському фестивалі молоді та студентів у Києві. Під керівництвом Г.Дунаєвої-Чуракової тут танцювали: Є.Онуфрієв, Т.Філатова, О.Зосимова, В.Юрченко, В.Марченко, Л.Попова, В.Коваленко, Л.Гребнєва, ВЛисовський, Б.Кокуленко, Д.Адігналов, П.Смірнов. Тоді директором БК був О.І.Єлисаветський, секретарем ради промкооперації - К.П.Уварова.

З’єднання нового поповнення зі «Стариками» дало позитивні результати, досить швидко була зроблена нова програма. Особливо великим успіхом користувався масовий сибірський танець «Єгорка» та танок-гра «Півник», де вдало виконував соло В.Горіний.

Згодом бажаючих танцювати стало так багато, що треба було створювати підготовчу групу.

У 1958 р. А.М.Кривохижа паралельно з основною групою «Ятрані» таки її створює, а через два роки при ансамблі з'являється власна школа. І ця система підготовки кадрів силами самого колективу себе виправдала. До ансамблю приходять вже кваліфіковані танцюристи.

При цьому з числа студійців-випускників підбираються для колективу стажисти. Багато з вихованців студії стали лауреатами міжнародних конкурсів. Вони працюють в професійних ансамблях. І ось що важливо: в художній самодіяльності, як і в професійному мистецтві, зірки загоряються не в порожнечі неба. Щоб народилась одна Уланова, треба було навчити танцювати дуже багато дітей. Пізніше підготовча студія перетворюється в дитячий колектив «Ятранчик» зі своєю концертною програмою, вона стає філіалом «Ятрані», лабораторією, де проводяться творчі експерименти як учбові, так і постановочні. Згодом колективу «Ятранчик» присвоюють почесне звання зразкового.

У роботі «Ятрані» є своєрідна діалектика - найновіші твори виконуються з бездоганною технічною майстерністю, мають цілком довершений вигляд, а постановки давні сприймаються як прем’єри, роками зберігається свіжість і своєрідність колишніх знахідок. Запорукою успішних виступів ятранців було систематичне проведення навчально-тренувальної роботи, і тому така нев’януча молодість їхньої майстерності.

Без постійного тренування неможливо досягти виразності, чіткості виконання рухів і малюнку танцю, краси виконання. Не можна створити образ у танці. З роками колектив досяг танцювальної техніки такого рівня, що він давав можливість постановникові натхненно творити, звертати увагу на найтонші деталі в хореографії.

Усе це досягалося важкою копіткою працею з виконавцями. Адже виразність може з’явитися у виконавця тільки тоді, коли він не відчуває труднощів у техніці виконання рухів. Тому, втілюючи засоби виразності, балетмейстер ніколи не забуває про те, що основа образу в танці - це рух, а для цього треба танцівникові володіти технікою досконало.

Талант педагога, людини розумної і вимогливої - це важливі риси для художнього керівника самодіяльного колективу.

Заняття в ансамблі «Ятрань» можна назвати змаганням творчих здібностей, в якому людині хочеться стати кращою. Ширшає сфера духовного життя, не пов’язана безпосередньо з працею, з матеріальним виробництвом. Після роботи десятки кіровоградців поспішають до Будинку культури на репетицію. І в тому, що в колективі панує атмосфера товариства і взаєморозуміння, неабияка заслуга його керівника.

З роками змінюється склад ансамблю, його солістів. Виникають нові завдання, пов’язані з постановками великих хореографічних полотен і невеликих танцювальних творів. Але суть методики не змінюється, а з роками вдосконалюється.

Молодим танцівникам доводилось надолужувати не тільки з хореографічними азами, а й основами акторської майстерності, режисурою та іншими законами сценічної професії. Тільки професійний підхід до справи давав хороші результати та приносив перемоги на танцювальних конкурсах.

Ми, перше покоління артистів ансамблю «Ятрань», пам’ятаємо, як А.Кривохижа надавав особливого значення наглядному показові. Сам професійний танцівник і актор, він володів неперевершеним талантом перевтілення в образи різних танцювальних характерів та манер. Від виконавців Анатолій Михайлович завжди вимагав правди людського почуття. Його яскраве показування викликало наше захоплення, та балетмейстер тут же вимагав не механічного повторення показаного ним танцю: а прагнув до збудження творчої фантазії виконавця, допомагав розкрити його індивідуальність. Ф.Шаляпін говорив: «Жест т не рух тіла, а рух душі». Це твердження немов віддзеркалює кредо школи «Ятрані».

Таємниця танцювального мистецтва - в тому, що танець володіє невичерпними можливостями для розкриття глибоких людських почуттів, а для того, щоб відтворити їх на сцені, потрібно оволодіти численним арсеналом засобів виразності та щирої віддачі особистої правди, а також правди мистецтва.

Однак не можна в пошуках правди забувати про умовність танцювального мистецтва, де основна стихія - танець. «Вимога бути вірним життю може бути здійсненою лише за умови, що балет буде вірний собі», - пише Ю.Слонімський.

Оброблені народні танці у Кривохижі стають метафоричними, оскільки втілюють справжню поезію, але тільки виконавець це може донести до глядача. Він немов отримує естафетну паличку від балетмейстера і перетинає фінішну стрічку, доводячи до глядача задум постановника. Таким чином, виконавець мимоволі стає співавтором балетмейстера-постановника.

З 1969 року на базі «Ятрані» Міністерство культури УРСР і Укрпрофрада проводять щорічні семінари стажування художніх керівників та балетмейстерів самодіяльних танцювальних колективів республіки.

Але розмова про школу «Ятрані» буде не повною, якщо не сказати ще про одне джерело танцювальних кадрів - це народний ансамбль танцю «Юність» Кіровоградського державного педінституту ім. О.С.Пушкіна (нині у педуніверситету ім. В.Винниченка).

У 1963 році на факультеті фізвиховання в педінституті народився танцювальний гурток, який став немовби своєрідним пагоном заслуженого самодіяльного ансамблю танцю України «Ятрань». Засновник його вихованець ансамблю «Ятрань» Едуард Павлущенко, один з провідних солістів у «Ятрані», викладач інституту, людина виняткової порядності. Я так впевнено пишу ці рядки, тому що Едик був моїм другом, і я в своєму житті кращої людини не зустрічав. Він загинув, рятуючи дівчат з ансамблю «Юність», коли ті, під час роботи в колгоспі топилися в річці... Приголомшені горем, студенти-танцюристи поклялися, що справу, розпочату їхнім керівником, вони продовжать. І вони дотримали свого слова.

У 1964 році в колектив прийшов В.Слободенюк, хореограф старшого покоління, до колективу влилися студенти з інших факультетів. Вже наступного року ансамбль став переможцем місцевого, обласного оглядів самодіяльного мистецтва, а в 1966 році - лауреатом конкурсу художньої самодіяльності педагогічних вузів України.

Високу майстерність продемонстрували студенти в Туреччині (1967 р.) на Міжнародному фестивалі народного танцю й етнографії. А ще через два роки «Юність» гідно представляла українську хореографію на Х Міжнародному фестивалі фольклорного танцю в бельгійському місті Шатені. Звідси ансамбль повернувся з золотою медаллю і званням лауреата.

З 1968 р. «Юність» очолив автор цих рядків. В цей час, вважаю, підвисилась виконавська культура в колективі, і в 1969 р. «Юність» бере участь у діяльності Міжнародного молодіжного табору в Приморську (Болгарія), де займає перше місце на святі Нептуна. У тому ж році на республіканському фестивалі-конкурсі танцюристи «Юності» та їхній керівник з українським народним танцем «Гопак» вибороли золоту медаль лауреата республіканського фестивалю. Впродовж 15 років цей номер користувався успіхом у глядача на урочистих концертах та конкурсах. «Юність» разом з ансамблем «Ятрань» бере участь в театралізованій виставі на ХХІ Олімпійських іграх в м. Москві.

В останні роки існування «Юності» керував колективом В.Похиленко, ще один вихованець ансамблю «Ятрань». Як бачимо, всі керівники «Юності» вихідці з «Ятрані». Це не могло не позначитися і на школі виховання виконавців, яку прищеплювали їм керівники, і тому «Ятрань» поповнювалася вже добре підготовленими танцюристами.

Отже, створення підготовчих груп, зразкового дитячого колективу «Ятранчик» та ансамблю «Юність» стало тією базою, яка готувала надійні танцювальні кадри для заслуженого самодіяльного ансамблю танцю України «Ятрань».

За 50 років існування ансамблю «Ятрань» у колективі перебували сотні танцюристів, для багатьох з них танцювальне мистецтво стало їхньою долею, професією. Глядачам 50-х років надовго запам’яталася чарівна посмішка Тетяни Філатової та стрімкий темперамент Євгена Онуфрієва, ліричною м’якістю та надзвичайною життєрадісністю відзначалась у танцях Людмила Гребнєва, колоритною російською манерою виконання згадується Петро Смирнов.

У 60-х роках засяяла коштовним діамантом маленька тендітна Алла Біда, саме на неї ставив А.Кривохижа у своїх «Ятранських весняних іграх».

Помітно вимальовуються здібності Василя Босого, наполегливість та працелюбність зробили його помітним в сольних партіях танців «Єгорка», «Півник», «Сибірська святкова», «Гопак».

Яскравим артистичним темпераментом та жіночою ліричністю позначене мистецтво Жанни Бобровницької, надовго запам’яталася її молодиця в хореографічній мініатюрі «Було колись на Ятрані» - хореографічному жарті, створеному на пісенному матеріалі.

До обдарованих танцівників належав В. Горіний, який був щедрим на сценічні барви, у його мистецтві поєднувались яскрава зовнішність та акторське відчуття психології образу.

Провідними солістами ансамблю були А.Рожков, Л.Мусюкова, Є.Логвинова, С.Сліпченко, П.Сугак.

70-ті роки позначаються значним виконавським зростанням колективу. Професійного рівня досягнуть вихованці ансамблю В. Лобус, Б.Мальцев, О. Глибенко, В.Терещенко, А. Савранов, Г. Олійниченко, В.Пузаков, В.Чалий.

Поширеним явищем було створення нових колективів в м. Кіровограді вихованцями ансамблю «Ятрань». Так, М.Айбіндер створить дитячий зразковий колектив «Радість» заводу радіо виробів, В.Коваленко буде керувати танцювальною групою народного ансамблю пісні і танцю «Весна». Розкриє свій організаторський талант і створить дитячий зразковий ансамбль «Пролісок», хореографічний комплекс та кафедру хореографії в педагогічному університеті ім. В.Винниченка А.Коротков.

Кіровоградський обласний державний середній загальноосвітній навчально-виховний комплекс хореографічного мистецтва (ліцей-школа мистецтв) створений як елітарний учбовий заклад із естетично-гуманітарним напрямком, контингент якого складає близько 1000 учнів.

Складовою частиною комплексу є школа мистецтв - позашкільний заклад, де навчаються діти від 5 до 16 років. Тут поглиблено вивчаються хореографічні дисципліни, історія мистецтв, малюнок, живопис та композиція.

Ліцей - середній загальноосвітній заклад перед вузівської підготовки, який учнів для вступу в Кіровоградський державний педагогічний університет імені В.Винниченка на спеціальності: «Хореографія та іноземна мова», «Теорія і методика початкового навчання та хореографія», а також на інші спеціальності. Навчально-виховний процес забезпечується висококваліфікованими спеціалістами. Цикл хореографічних дисциплін викладають справжні майстри своєї справи.

Очолює Кіровоградський обласний комплекс хореографічного мистецтва та народної хореографії ансамбль «Пролісок» лауреат обласної премії імені В.Винниченка, народний артист України, професор Анатолій Єгорович Коротков, який водночас є завідуючим кафедрою хореографічних дисциплін Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.Винниченка. Але хочу продовжити коротку розповідь про інших талановитих ятранців. Несподівано для всіх розкриється талант вихованки ятранської студії Т.Мартинової. Її танець благодійно впливав своєю естетикою на середовище жіночої групи ансамблю.

Розкриється виконавський талант В.Тесленка, танцівника широкого творчого діапазону, яскравої зовнішності та принадності, наполегливою працею він досягне великої сценічної майстерності і уміння переконливо і осмислено розкривати характери танцювальних образів. Стане заслуженим діячем мистецтв України.

Танець у темпераментному виконанні В.Похилена досягав технічної довершеності, мужньої та благородної манери, ліричності та оптимізму.

До обдарованих виконавців належить і В.Пухальський, танцівник з прекрасним відчуттям стилю і внутрішнім комізмом. Його талановиті імпровізації завжди притягували глядача та колег по мистецтву.

В.Ковальов, виконавець з яскравою привабливою зовнішністю та високою технічною підготовкою, привертав увагу глядача в танцях «Подолянка», «Гопак», «Колядки», «Поворотня».

А. Жидович - танцівник теж з привабливою зовнішністю, але в історію творчих досягнень він увійшов як автор унікального трюку, про який американські газети писали: «...Артисти легко створюють злети, обертання, вертіння як космічні апарати по кривих траєкторіях».

І разом з тим це звичайні хлопці та дівчата, робітники та студенти, учні та службовці, а іноді навіть керівники на своїх роботах. Для них заняття танцями - це потреба життя, а для деяких - спосіб існування. Інколи їхнім меркантильним знайомим бувала незрозумілою ця пристрасть. А для них, закоханих у народний танець, - це найвища радість, велика духовна насолода.

На репетицію вони з’являлися, як на сповідь, де мали унікальну можливість виявити свої заповітні почуття.

Танцівники ансамблю - зразки професіоналізму. Дивлячись на них, неможливо залишатись байдужим до цього вияву світлих людських почуттів, до цієї заповзятості духу, незрозумілій, майже гіпнотичній силі захоплених молодих людей, які змушували забути себе в танці.

Кожний їхній концерт стає парадом краси, віртуозності, життєрадісності. Кожний танець сприймається як гімн життю, як вияв молодості, як віра в майбутнє свого народу.

Література

1. Б.Кокуленко. «Степова Терпсихора», Кіровоград, Вид-во «Степ», 1999.

2. Балет. Енциклопедія, М., Вид-во «Радянська енциклопедія», 1981.

3. Г.Буримська. «Самоцвіти українського танцю». «Мистецтво». 1974.

4. Б.Кокуленко. «Воістину народний». Нарис,

Газета «Кіровоградська Правда», 19 вересня 1996 р.

5. Б.Куманський. «Справді чиста радість»,

Газета «Кіровоградська правда», 01 грудня 1985 р.