3. Далекі дороги

Понад з декадами в Росії, Білорусії, Башкирії, на Далекому Сході колектив давав концерти в Москві, Києві, Львові та в інших містах. У 1963 році кілька чоловік з ансамблю їдуть до Англії в складі делегації радянської молоді. За два тижні гастролей виступили в 11 містах. Флегматичні англійці, здається, забували про все на світі, коли на сцені з’являлися українські хлопці й дівчата. Особливо вдячною була аудиторія у робітничих передмістях.

Восени, того ж року, літак за кілька годин переніс ятранців на інший континент. Тридцять три дні тривав дружній візит на Кубі. Скрізь кубинці виявляли своє захоплення, готові були дивитися українські танці у виконанні кіровоградських аматорів хоч до ранку.

Радо зустріли ятранці звістку про те, що ансамбль візьме участь у Днях культури у Франції. Де б ми не були - в Парижі, Ліоні, Марселі чи Ніцці - скрізь виявляли увагу й шану до гостей з України.

Зробили аншлаг у французькому театрі непросто. Тут іноді й відомі митці виступають в напівпорожніх залах. Любителі мистецтва приїжджали цілими сім’ями, долали сотні кілометрів, щоб потрапити на ятранські концерти, поговорити з українськими людьми, потиснути їм руки.

Французькі газети тих днів рясніли рецензіями. «Це незвичайне видовище українські танці, тим більше, що це не професіонали, а любителі», - писала одна із газет.

До речі, іноді, дійсно, доводилося переконувати, що цей колектив аматорський. Але ж правда, що Володимир Сорока, Євген Розгонер, Дмитро Линчевський, Олександр Пентешин, Олександр Калінін працюють робітниками на підприємствах міста. Ю. Калінін, В. Коваленко, О. Ляшенко, В. Поліщук - інженери, В. Фатова - медсестра, В. Агафінець ю лаборант і т.д.

Влітку 1968 р. Після Державного ансамблю танцю України ансамбль «Ятрань» представляв українське мистецтво на Днях України в Чехословаччині. Свідник. Амфітеатр на 40 тисяч місць. Концерт пройшов мало сказати добре. Це був справжній тріумф. Рожнов: «На стадіоні спеціально для нас зробили сцену, красиво її оформили. Знову успіх, 10 номерів виконували на «біс». В кінці гастролей в Празі після концерту на офіційному прийомі чехословацькі представники влади говорили: «Якщо ансамбль Вірського пройшов концертами на «димінуендо», то ваш ансамбль на «крещендо».

В цьому ж році ансамбль «Ятрань» вперше одержав міжнародне визнання золота медаль лауреата ІХ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у м. Софії. «Гопак», який ми представляли на конкурсі, в заключному концерті виконували тричі на «біс». Наші зустрічі на фестивалі перевершили всі сподівання. Ми зустрічалися з делегатами різних країн. Скільки переспівано пісень, перетанцьовано разом! Одного дня нас буквально потягнули на телестудію: мовляв, болгари дуже просять показати ятранців на екрані.

У 1969 році «Ятрань» удостоївся республіканської премії імені М.Островського.

1977 рік. На фестивалі, який проходив у місті Середі (Угорщина), заслуженому ансамблю України «Ятрань» довелось представляти мистецтво Радянського Союзу. Їхали ми туди тільки з таким настроєм, щоб завоювати «Золотий черевичок», ретельно готувалися. Проводили репетиції щодня.

На відкриття ятранцям Антоніні Чернівській і Євгенові Розгонеру випала велика честь. Із запаленими смолоскипами урочисто пройшли вони площею і під бурхливі оплески запалили вогонь у високих чашах. Тут колектив виступав у загальній програмі. А потім почалася боротьба за перемогу. За жеребкуванням нам випало виступати останніми. Це трохи засмучувало. Але Анатолій Михайлович заспокоював: «Краще взнаємо своїх суперників, наберемося сил, підготуємось...». Як тільки випадала вільна хвилина, всі бігли дивитися конкурсні виступи.

Та ось настав час і нам виходити на сцену. Наче одним поривом, за одним подихом стрімко випурхнули хлопці та дівчата, і в музичній феєрії розквітла на сцені картина життя. Кіровоградці показали свої кращі фольклорні твори «Колядки», «Рушничок», «Поворотня», «Гопак». Антоніна Червінька полонила зал піснями. Оплески численних глядачів і теплі усмішки членів жюрі свідчили про безперечний успіх. Та переможців на цьому фестивалі визначають не тільки судді, а й глядачі. Біля виходу стояли тумби, на кожній табличка з назвою колективу, який виступав. Після концерту кожен повинен опустити свої квитки в тумбу з назвою того колективу, виступ якого найбільше сподобався. Краєм ока кожен учасник дивиться на свою тумбу: чи багато людей підходить до неї ? Кіровоградці бачили: біля їхньої - людно... «Невже ?» охоплювало радісне передчуття. Веселі, збуджені їхали до готелю.

А вранці перекладачка Ілонка, наша щира уболівальниця, прибігла, зашарівшись, з газетою в руках і ще з порогу почала перекладати статтю, що називалася досить оригінально: «Батіг ляскає кінцем». Писалося про те, що кіровоградські артисти виступали останніми, і це стало достойним фіналом фестивалю. Враження від їхньої програми незабутнє: справжня народність вдало поєднується з високою майстерністю, художністю й красою.

Виступ визнавався найсильнішим. Кіровоградські юнаки й дівчата полонили глядачів, і вони віддали їм свою перевагу. Приз глядача та «Золотий черевичок» їхали до нашого степового міста. «Ятрань» відзначили також дипломом учасника фестивалю і пам’ятною медаллю.

Антоніну Червинську і Євгена Розгонера вшанували званням почесних громадян міста Сегеда. Відомі європейські мистецтвознавці назвали «Ятрань» кращим колективом.

У складі делегації ансамбль брав участь у Днях культури Радянського Союзу в Італії. Анатолій Кривохижа згадує: «У мене звичка під час концерту поглядати в зал. Італійці - народ музикальний, їх важко чим здивувати. Бувало дивлюся: сидять у перших рядах багатії - обличчя пісні, байдуже палять. Але ось і вони не витримують, аплодують, схоплюються з місць, кричать «браво»! Пам’ятаю, під час танцю «Рушничок» весь зал, затамувавши подих, подався корпусом вперед - неначе слухали спів а капели». Дуже добре в Італії приймали оркестр ансамблю (керівник Микола Кваша), солістів – співаків Антоніну Червіньку та Анатолія Бондаренка.

Під час другої подорожі до Рима в робітничому районі на мітингу тепло вітав нас член ЦК Італійської комуністичної партії Туліо Векетгі. Президент товариства «Італія – СРСР», сенатор Адату Лі, зустрічаючись з «Ятранню», сказав: «Ви навіть не уявляєте собі, яку неоціненну допомогу подаєте нашому товариству в зміцненні дружби і зв'язків, пропаганді народного мистецтва».