4.5. Симптоматична терапія

Метод застосування засобів терапії, спрямований на усунення або послаблення несприятливих симптомів хвороби.

Як самостійний метод не застосовується, так як усунення будь-якого симптому ще не є показником одужання або сприятливого перебігу хвороби, навпаки, може викликати небажані наслідки після припинення лікування.

Прикладами симптоматичної терапії можуть бути: використання жарознижуючих препаратів при дуже високому підвищенні температури тіла, коли лихоманка може загрожувати життю; застосування засобів, що послаблюють кашель, коли він безперервний і може викликати кисло-рідне голодування; використання в'яжучих препаратів при профузному проносі, коли розвивається загрожує життю зневоднення організму; дача дратівливих дихальний центр і серцевих засобів при різкому ураженні дихальних рухів і серцевих скорочень.

Симптоматичну терапію багато дослідників розглядають як різновид патогенетичної, в окремих випадках вона може стати одним з вирішальних чинників одужання тварин на тлі комплексного лікування.

Незважаючи на те що використання терапевтичних засобів та фармакологічних препаратів з урахуванням їх превалюючого дії за напрямами (методи етіотропної, патогенетичної, регулюючої нервовотрофічні функції, замісної і симптоматичної терапії) умовне, воно виправдовує себе в клінічній ветеринарній практиці при виробленні плану обґрунтованого лікування.

5. Використання методів терапії

Прикладом може бути планування лікувальних заходів при найбільш масових хворобах: шлунково-кишкових і респіраторних.

Так, для лікування хворих з ураженнями слизових оболонок шлунка і кишечника (гастроентерити) Завжди в плані лікування повинні бути передбачені всі методи терапії:

• етіотропна (антибіотики, сульфаніламідні препарати),

• патогенетична (дієта, промивання, проносні, що підсилюють або ослабляють перистальтику, що поліпшують секрецію),

• регулююча нервовотрофічні функції (новокаїнові блокади),

• замісна (введення ізотонічних рідин при зневодненні, шлункового соку, пепсину або кишкових ферментів),

• симптоматична (в'яжучі засоби).

При бронхопневмоніях також застосовують всі засоби і методи терапії:

• антибіотики або сульфаніламідні препарати - як протимікробні етіотропні засоби;

• фізіотерапевтичні та відхаркувальні - як патогенетичні;

• новокаїнова блокада зірчастих симпатичних вузлів - як регулюючий нервовотрофічні функції;

• кисень (підшкірно або у вигляді інгаляції) - як замісна терапія;

• протикашльові - як симптоматична терапія.

Таким чином, головна умова проведення науково обґрунтованої терапії - її комплексність і правильне використання методів терапії.

ФІТОТЕРАПІЯ

Лікування рослинними препаратами. Лікарські рослини завжди широко використовувалися для профілактики і лікування хвороб різного походження.

Особливо ефективно їх застосування в поєднанні з різного роду іншими лікувально-профілактичними методами. Лікувальні рослини мають багатогранним дією. Вони роблять позитивний вплив практично на всі органи і системи тварин.

Характерним є те, що переважне вплив вони роблять на хворі органи травної системи.

Оптимальне лікувальну дію рослинних препаратів досягається при поєднанні внутрішнього і зовнішнього їх застосування при хворобах шкіри, м'язів, кісток, суглобів, ранах, виразках, хворобах вен, артерій, опіках, ударах, обмороженнях, радіаційних і хімічних ушкодженнях.

Використовуються у вигляді припарок, примочок, компресів, мазей, розтирань. Ефективна фітотерапія при різного роду запаленнях.

Лікарські рослини містять одне або декілька діючих начал. Для приготування ліків використовують нирки, кору, листя, квіти, траву, плоди і ягоди, насіння, коріння, кореневища.

Для зберігання лікарських рослин найчастіше застосовується сушка. Вона вважається завершеною, коли коріння, кореневищами кора при згинанні не гнуться, а з тріском ламаються, листя і квітки розтираються в порошок, а плоди, ягоди, насіння, стиснуті в руці, не склеюються в грудки і не мажуться.

Зазвичай рослинна сировина застосовують у вигляді настоїв і відварів.

Приготування настоїв

10 г (одна-дві столові ложки) сировини кладуть в емальований посуд, заливають 1 л окропу, закривають кришкою і нагрівають у киплячій водяній бані 15-20 хв. Остигле віджимають, а обсяг отриманого настою доводять киплячою водою до 1 л.

Приготування відварів

Дві столові ложки сировини поміщають в емальований посуд, заливають 1 л окропу, нагрівають на водяній бані 25-30 хв, охолоджують при кімнатній температурі 10 хв, проціджують і дають тваринам в теплому вигляді 3-4 рази на день за 20-30 хв до прийому корму.

Настої і відвари

Настої і відвари - швидкопсувні лікарські форми, тому їх зберігають у прохолодному місці не більше 2-3 днів.

З лікарських рослин зазвичай при-міняють наступні: при шлунково-кишкових хворобах - звіробій, полин звичайний, деревій, ромашку, кмин, кору дуба, аїр болотний, лапчатку, кровохлебку, м'яту перцеву, подорожник, чорницю, кульбаба, шавлія, безсмертник, вільху , кропиву, череду, чистотіл, алтей, хвощ, мати-й-мачуху, шипшина, календулу, кріп, пижмо, материнку та ін.

При хворобах дихальної системи - деревій, горець, кровохлебку, хвощ, кульбаба, чистотіл, кору верби, плоди і листя малини, липовий цвіт, календулу, чорнобиль, квіти ромашки та ін.

Різні лікарські рослини застосовують і при багатьох інших 30 хворобах.

ДІЄТОТЕРАПІЯ

Прикладом комплексного використання при багатьох хворобах і з профілактичною метою різних терапевтичних засобів є також і дієтотерапія.

Дієтотерапія - це застосування кормів з лікувальною метою

Основне призначень дієтотерапії полягає в тому, щоб шляхом спеціального годування усунути патологічний процес (патогенетична терапія) і заповнити відсутні в організмі речовини (замісна терапія).

Дієтотерапію проводять з урахуванням виду, породи, віку, продуктивності тварин, технології виробництва і конкретної патології.

В якості дієтичних використовують корми легкозасвоювані, повноцінні по білкового, вуглеводного, вітамінного і мінерального складу, вищої якості (по органолептичної та лабораторної оцінці).

Для заповнення в дієтичних кормах окремих відсутніх речовин вводять додатково: солі макро - і мікроелементів, вітамінні добавки, настої і відвари.

Для кращого засвоєння застосовують спеціальну обробку кормів: дроблення, плющення, пророщування, пропарювання, дріжджування, осолоджування.

Як дієтичні корми, для великої рогатої худоби використовують свіжоскошену траву, різнотравне, конюшинове або люцернового сіно, трав'яне борошно, моркву, кормові буряки та доброякісні комбікорму з преміксами або добавками вітамінних і мінеральних компонентів.

Для годування дрібної рогатої худоби використовують різнотравне або степове сіно, комбікорму з добавками вітамінів і мінеральних сумішей.

Свиням рекомендуються кормові суміші з комбікормів, вареної картоплі, коренеплодів, відвійок, зеленої трави.

М'ясоїдних призначають фарші, молоко, м'ясний бульйон, вівсяні каші.

Для коней найбільш застосовні в якості дієтичних засобів м'яке лугове сіно, подрібнений або пророщені овес, висівки.

Для молодняку великої рогатої худоби при шлунково-кишкових розладах розроблені і з успіхом застосовуються багато дієтичні засоби: що покращує секрецію і всмоктування (настої звіробою, кінського щавлю, ромашки, родовика, сінної настій), які нормалізують склад кишкової мікрофлори (ацидофільне-бульйонні культури, ацидофілін, настоянки з часнику чи цибулі), в'яжучі та обволікаючі засоби (відвари і настої кори дуба, черемхи, вівсяний кисіль).

Гарне дієтичне засіб для новонародженого молодняка - молозиво здорових корів.

Для поросят-сисунів застосовують підсмажене зерно, вівсяний кисіль, вівсяне молоко та інші засоби.

З урахуванням стану тварин і поставленого діагнозу ветеринарний лікар призначає або змінює дієту, регулює режим і обсяг годування.

Наприклад, при Кетоз великої рогатої худоби збільшує дачу легкозасвоюваних вуглеводних кормів (зелена трава, сіно, трав'яне борошно, кормова або цукровий буряк, патока) і зменшує, відповідно, в раціоні кількість концентрованих кормів.

При хворобах печінки і нирок знижує дачу кухонної солі, виключає корми - відходи технічних виробництв (барда, жом).

При ураженнях шлунково-кишкового тракту з явищами атонії преджелудков призначає протягом 1-8 днів напівголодну дієту з рясним напування.

Після клінічного одужання тварин поступово переводять на повний раціон. В окремих випадках рекомендується штучне годування шляхом введення через зонд поживних легкозасвоюваних рідких сумішей (бовтанка з вівсянки, висівок, молочну сироватку, розчини глюкози.

Дієтотерапія - одна з найважливіших умов ефективності лікувальних заходів. Її перевага полягає також в доступності та простоті як у тваринницьких господарствах з інтенсивною технологією, так і на дрібних фермах.

Дієтотерапія (лікувальна годівля) – це спеціально організована годівля хворих тварин з лікувальною метою. Залежно від характеру захворювання дієтотерапія передбачає організацію відповідного підбору кормів, підготовки дієтичних кормів (дріжджування, пророщення, підсмажування, подрібнювання, плющення, осолоджування, нейтралізація, запарювання тощо), встановлення раціональних норм і режиму годівлі.

Призначення лікувальної годівлі має сприяти швидкому видужуванню тварини, відновленню вгодованості, продуктивності, працездатності. При цьому враховують вміст поживних речовин у раціоні, які можуть бути засвоєні організмом, функціональні можливості шлунка, кишок, печінки, ендокринних і екскреторних органів щодо перетравлення і засвоєння поживних речовин.

Дієтотерапія повинна враховувати видові й вікові особливості годівлі тварин, шляхи виведення кормових речовин, режим годівлі, склад дієти та взаємодію з іншими методами терапії.

Призначають такі види дієти:

• голодну,

• напівголодну

• щадну.

Голодну дієту призначають тваринам на 1−2 доби з метою розвантаження травного каналу від вмісту, полегшення роботи нирок. Приймання води в період голодної дієти не обмежують.

Доцільно застосовувати штучну годівлю з парентеральним або ректальним введенням поживних розчинів. Протипоказана голодна дієта для молодняку, особливо підсисного віку, оскільки при цьому швидко настає знесилення і знижуються захисні властивості організму.

Напівголодну дієту на 2−3 доби призначають тваринам, яких переводять з голодної дієти на звичайний режим дієтичної годівлі, а також при хворобах шлунка й кишок, печінки, нирок, серцево-судинної системи.

Щадну дієту призначають і підбирають залежно від того, в якій системі переважає розлад функцій. Вона складається з призначення спеціальної дієтотерапії з метою забезпечення найсприятливіших умов для годівлі й видужування хворої тварини.

ФАРМАКОТЕРАПІЯ

Фармакотерапія передбачає застосування фармакологічних засобів для лікування тварин.

Уміле застосування лікарських речовин дає змогу в бажаному напрямі вибірково діяти на функції окремих органів або систем тварин. У зв’язку з цим фармакотерапію вважають основою патогенетичної терапії, частиною симптоматичної, заміщуючої, стимулюючої терапії і терапії, яка регулює нервово-трофічні функції. У клінічній практиці фармакотерапію застосовують у поєднанні з дієтотерапією, фізіотерапією, специфічною серотерапією та неспецифічною стимулюючою терапією.

? Питання для самоконтролю

1. Назвати найважливіші принципи ветеринарної терапії.

2. Сутність та реалізація профілактичного принципу ветеринарної терапії.

3. Сутність фізіологічного принципу ветеринарної терапії.

4. Спланувати профілактичні і лікувальні заходи в тваринницьких господарствах.

5. Дати характеристику засобам ветеринарної медицини.

6. Сутність причинної терапії і яке її значення в лікуванні тварин.

7. У чому полягає суть патогенетичної терапії?

8. При яких захворюваннях у тварин застосовують симптоматичну терапію?

9. Що таке дієтотерапія і яке її значення при лікуванні тварин?

10. Сутність заміщуючої терапії.

11. Сутність фармакотерапії.

12. Сутність стимулюючої терапії.

13. Сутність гемотерапії.

14. Сутність новокаїнової блокади, як методу патогенетичної терапії.

Улько Л.Г. – доктор ветеринарных наук, профессор

Скляр А.И. – доктор ветеринарных наук, профессор

Мусиенко В.Н. – кандидат ветеринарных наук, доцент

Мусиенко А.В. – кандидат ветеринарных наук, доцент

Шкромада О.И. – кандидат ветеринарных наук, доцент

Долбаносова Р.В. – кандидат ветеринарных наук, доцент

Кистерна О. С. – старший преподаватель

Внутренние болезни животных. Принципы, средства и методы ветеринарной терапии. – Методическое пособие по самостоятельной работе. – 49 с.

Суми, РВВ Сумського НАУ, вул. Г. Кондратьєва, 160

________________________________________________________________

Підписано до друку « ____ » _________________ 2015 р.

Формат А 5: Гарнітура Times New Roman

Тираж 100 примірників.

Умовно друкованих аркушів – 2