8.3 Банківське кредитування

У кредитній угоді суб'єкти відносин завжди виступають як кредитор і позичальник. Кредиторами є особи (юридичні та фізичні), що надали свої тимчасово вільні кошти в розпорядження позичальника на певний термін. Позичальник – сторона кредитних відносин, отримує кошти на користування (у позичку) і зобов'язана повернути їх у встановлений термін.

Кредитування – це метод поворотного фінансування потреб підприємства і одночасно традиційна послуга банків. У сучасних умовах господарювання принципи і підхід до питань кредитування істотно змінилися. По-перше, підприємство має право на отримання кредиту і в тому банку, де йому відкритий розрахунковий рахунок і в будь-якому іншому банку. По-друге, кредитування підприємства проводиться на основі кредитного договору, в якому визначаються права та обов'язки підприємства-позичальника і банку з урахуванням наданого кредиту та фінансового стану підприємства, встановлюється відповідальність сторін за порушення договору. По-третє, якщо до проведення економічних реформ встановлювалися відомі обмеження в кредитуванні, то тепер об'єктом кредитування можуть бути будь-які потреби підприємства. Разом з тим кредит не направляється на відшкодування збитків підприємства, незнижувані запаси і витрати, які забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів підприємства. Об'єктами кредитування не можуть бути вироблена надпланова продукція, що має обмежений збут, і невикористовуванні залишки товарно-матеріальних цінностей.

Залежно від характеру потреб підприємства в позикових коштах розрізняються короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років) і довгостроковий кредит (від 3 до 5 років).

Довгостроковий кредит є одним із джерел формування оборотних коштів підприємства. Він дозволяє заповнити потребу в відсутніх грошових коштах, що виникає в процесі поточної діяльності підприємства. На термін більше року підприємство може отримати кредит на капітальні витрати. У цьому випадку кредит виступає джерелом позикових фінансових ресурсів підприємства, що спрямовуються на його розвиток. Конкретні терміни кредиту визначаються виходячи з окупності витрат і нормативних термінів здійснення кредитуїмого заходу.

Оскільки кредитування здійснюється банками на комерційній основі, принципами кредитування є забезпеченість кредиту, його цільовий характер, терміновість наданої позики, платність і зворотність.

За користування кредитом, який необхідно повернути у встановлений термін, підприємство сплачує банку проценти. Процентні ставки диференційовані залежно від строку користування позичкою з урахуванням попиту та пропозиції, причому за різними банку рівень процентних ставок коливається. У кредитному договорі встановлюються конкретні ставки за користування кредитом, порядок сплати відсотків та інші умови кредитування. По короткострокових позиках відсотки в межах облікової ставки Національного Банку України, збільшеної на три пункти, включається підприємством до собівартості продукції (робіт, послуг), а понад цей рівень – виплачуються з чистого прибутку підприємства. Також з прибутку сплачуються відсотки по прострочених позиках, відсотки за позиками, отриманими на заповнення нестачі власних оборотних коштів, відсотки за довгостроковими кредитами.

Практика українських банків свідчить, що їх діяльність в області кредитування майже цілком складається з короткострокових позичок концентрованих у сфері торгово-закупівельного бізнесу. Багато комерційних банків видають короткострокові позики тільки на посередницькі операції, для яких характерна швидка оборотність коштів і висока прибутковість. Довгострокові позики займають незначну питому вагу в кредитних вкладеннях у зв'язку з недостатністю ресурсів у багатьох банків, темпами інфляції, при яких підприємству складно забезпечити рентабельність інвестицій на більш високому рівні.