Заборони й обмеження української мови

Українці понад тисячоліття послуговуються рідною мовою в різних сферах громадського і культурного життя. Проте українська мова на власній території в різні історичні періоди зазнавала заборон і обмежень щодо свого функціонування. А саме:

1720 – указ Петра І про заборону Києво-Печерській і Чернігівській друкарням друкувати книги українською мовою, з церковних книг вимагалося вилучити тексти, писані українським наріччям.

1729 – наказ Петра II про переписання в Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

1763 – указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 – указ Московського православного синоду про вилучення в населення українських букварів та церковних україномовних книг.

1811 – закриття Києво-Могилянської академії.

1817 – Польський сейм заборонив викладання українською мовою в початкових і вищих школах Галичини. Вводиться викладання польською мовою.

1847 – розгром Кирило-Мефодіївського товариства, початок жорстокого переслідування української мови, літератури, культури.

1859 – Міністерство віросповідань та наук Австро-Угорщини заборонило українську азбуку в Галичині та Буковині, замінивши її латинською.

1862. – заборона українських недільних шкіл у російській імперії.

1863. – Валуєвський циркуляр заборонив друкування українською мовою наукових, релігійних і педагогічних праць („Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может”).

1876 – Емський указ царя Олександра II про заборону друкування книг українською мовою не лише в Україні, а й у всій російській імперії; заборона друкувати ноти для українських пісень; заборона українського театру, проте вказано, що українською мовою можна друкувати історичні документи й пам’ятки.

1884 – заборона вистав українською мовою у Волинській, Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській губерніях.

1888 – указ Олександра III заборонив вживання української мови в офіційних установах.

1892 – заборона літературних перекладів українською мовою.

1895 – заборона писати українські книги для дітей.

1906. – закриття російською владою „Просвіти” в Одесі.

1907. – закриття російською владою „Просвіти” в Миколаєві.

1907 – початок мадяризації українських шкіл на Закарпатті на підставі закону міністра освіти А.Аппоньї.

1914 – указ російського царя Миколи II про заборону української преси.

1914 – заборона російською владою святкувати 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка.

1921 – ліквідація румунськими окупантами на Буковині кафедри української мови Чернівецького університету, заборона викладати українською мовою в ліцеях, гімназіях. Впровадження примусового навчання українців Буковини тільки румунською мовою.

1922 – російська більшовицька влада ліквідувала „Просвіту” на Кубані, в Зеленому Клину й інших українських поселеннях Росії.

1924 – на Буковині румунська влада почала румунізацію українських шкіл, яку завершила в 1927 р.

1924 – польський уряд прийняв закон, що забороняв українську мову в державному апараті. Початок полонізації українських шкіл.

1933 – телеграма Сталіна про припинення „українізації”. З українського правопису вилучено букву ґ.

1938 – посилення процесу полонізації українців Галичини.

1951 – газета „Правда” виступила з викриттям національного ухилу в українській літературі. Критика Володимира Сосюри за його вірш „Любіть Україну”.

1951 – студенти Харківського університету не побоялися висловити свій протест проти складання іспитів російською мовою. Розправа, що відбулася, приголомшує своєю жорстокістю: згідно з вироком закритого суду 33-х найактивніших студентів було розстріляно, близько 800 студентів – репресовано.

1958 – Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову про перехід українських шкіл на викладання російською мовою.

1964 – підпал Державної публічної бібліотеки України в Києві.

1970 – у січні відбувся суд над авторами „Листа творчої молоді Дніпропетровська” з протестом проти російщення української культури.

1970 – Міністерство освіти СРСР видало указ про захист дисертацій російською мовою.

1975 – поновлення цензурування „Кобзаря” Т.Г.Шевченка.

1983 – Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про „покращення викладання російської мови в СРСР”.

1990 – Верховна Рада СРСР прийняла „Закон про мови народів СРСР”.

Російській мові надано статус офіційної.

Незважаючи на заборони, спричинені історичними подіями (монголо-татарська навала; перебування в складі Великого князівства Литовського; пригнічення польською владою; приєднання до Росії; Валуєвський циркуляр; Емський указ та ін.), українська мова вистояла й утвердилася мовою не тільки художньої літератури, театру, кіно, а й мовою законодавства, діловодства в цілому, церковно-культових обрядів, тобто набула статусу державної мови.