Лікувально-оздоровчі міста регіону

Трускавець – широковідомий бальнеологічний курорт з 1827 р. Розташований він за 110 км від Львова. У живописній місцевості передгір’я Карпат на висоті 260–409 м над р.м. Клімат Трускавця типовий для Східних Карпат: досить тепле літо, порівняно м’яка зима, рання весна та суха і тепла осінь. Найбільше теплих і сонячних днів у липні і серпні. Тоді середньомісячна температура сягає + 20. Грудень і січень – найхолодніші, але їх середня температура не падає нижче ніж - 15. Річна кількість опадів коливається від 700–1200 мм/рік [1]. Загалом клімат тут м’який, без різких температурних коливань, і на нього не впливають вітри. Атмосферний тиск здебільшого сталий.

Трускавець  найбільший бальнеологічний курорт. Серед 14 природних джерел мінеральних вод найвідоміша гідрокарбонатно-кальцієво-магнієва слабомінералізована вода – «Нафтуся». Ця унікальна й дуже ефективна цілюща вода містить мікрофлору з біологічно активними речовинами й швидко втрачає лікувальні властивості у разі контакту з повітрям. Тому її не можна транспортувати і потрібно вживати тільки біля бювету. Вона має сечогінні і болевгамовуючі властивості, стимулює жовчогінну функцію, дає значний терапевтичний ефект при сечокам’яних недуг, під час захворювань печінки, жовчогінних шляхів у разі порушень сольового обміну та при цукровому діабеті. Інші джерела хлоридно-сульфатно-натрієвого складу використовують при шлунково-кишкових захворюваннях. Серед них популярні «Марія», «Софія», «Броніслава». А джерело «Юзя», яке ще називають джерелом молодості, здобуло заслужене визнання у жінок. Воно містить речовини гліцеринового походження. Цілюще впливає воно на шкіру і надає їй особливої еластичності. Унікальні поклади «гірського воску»  озокериту – з Бориславського родовища – дали змогу створити новий напрям  озокеритотерапію. Про цілющі властивості мінеральних вод Трускавця ще в 1578 р. писав королівський лікар Войцех Очко. Але як курорт Трускавець почав діяти з 1827 р. з відкриття перших 8 ванн. Для промислового розливу  вода наближена за складом до нафтусі «Трускавецька». Тут існує мережа лікувально-оздоровчих закладів з різноманітними процедурами: електрофізіотерапевтична, бальнофізіотерапевтичні, озокеритні лікарні; клініко-діагностична, біохімічна, бактеріологічна і радіологічна лабораторії.

Серед 19 санаторіїв найкращий  «Кришталевий палац». На його території розташована президентська вілла, де зупиняються вищі особи держави. Бювети розташовані в чудовому парку (XIX ст.), а серед старих дерев’яних вілл виділяється вілла «Гопляна» (1928). Вона виконана в польському народному закопанському стилі. Її відвідували чимало видатних людей. Тепер тут розташований художній музей Михайла Біласа. У місті є монастир і діючий Успенський костел.

Проте не можна обмежувати свій відпочинок лише санаторіями. У місті діє курортна зала на 1 тис. місць палацу Культури, який часто відвідують популярні артисти; 2 кінотеатри, планетарій, атракціон. Весь Трускавець нагадує великий лісопарк. До того ж, із північно-західного боку до нього примикає живописне урочище Липки, а з півдня  лісовий масив Помірки, в якому причаїлося невеличке озеро. На околиці височать заліснені узгір’я Глорієтта та Бабина гора з рідкісними рослинами: арніка, тирличі. Діє тут і бюро подорожей та екскурсій. Особливо популярна серед гостей курорту екскурсія у село І. Франка (Нагуєвичі). Можна побувати біля пам’ятника письменника, на місці, де була батьківська оселя, біля сторічного дуба І. Франка.

Працює у Трускавці 18 профспілкових і відомчих са­наторіїв, серед них  дитя­чий; 16 пансіонатів, 2 бювети мінеральних вод. У місті є Музей історії курорту. Розвину­тий тут народнохудожній промисел  різьблення по дереву, плетення, вишивка. Серед об’єктів туризму  пам’­ятки архітектури початку ХХ ст.

Яремче, Ворохта, Вижниця, Славське – цілорічні міста відпочинку

Яремче – місто обласного підпорядкування, розташоване у південно-західній частині Івано-Франківської області. Засноване 895 р. і розташоване у долині р. Прут (прит. Дунаю). Населення  13,0 тис. Села Ямна і Дора, які ввійшли в межі міста, відомі з кінця ХVI  поч. ХVII ст., а статус міста отримано з 1963 р. Яремче  клі­матичний низькогірний курорт, який простягнувся на схилах українських Карпат на висоті 665 м над р. м. Гори впритул підступа­ють до міста і круто обрива­ються скелястими стрімчаками до Пруту. На півночі і південному сході вони переходять у мальовничі горби, вкриті смереково-буковими лі­сами. Перевищення висот у ме­жах міста – до 100 м. Основний при­родний лікувальний чинник  м’який клімат. Пересічна температура січня  4,3°, липня + 17,0°. Опадів  881 мм на рік, переважно в квітні-жовтні. Кількість го­дин сонячного сяйва  1460 на рік, у т. ч. влітку  530. Узимку часто бувають тумани й відлиги. У санаторно-оздоровчих закладах лікують різні форми туберкульозу легенів, ревматизму, захворювання ор­ганів руху, нервової системи тощо. Санаторій «Прикарпатський» діє цілорічно, є будинки відпочинку «Водоспад», «Карпатський ліс­ник» тощо. Одним із центрів ту­ризму є турбаза «Гуцульщина». Розвинуті тут народно-художні про­мисли (вишивання, різьблення по дереву). Об’єктом туризму є Скелі Довбуша, Водоспад.

Ворохта  розташована на південному заході  Івано-Франківської області Надвірнянського району вздовж річки Прут, на висоті 800–850 м, завдовжки  3 км. Простягається у верхів’ї річки Прут на території Карпатського природного національного парку. Площа зелених насаджень  383 га. На околицях простежується великий масив хвойного лісу, букові гаї, луки. Середньогірські кліматичні умови сприяли розвитку турбаз, санаторіїв, спортивної бази. У селищі налічується 7,2 тис. мешканців. Кліматичний курорт, розташований на північних схилах Карпат, на висоті 810–850 м, за 95 км від м. Івано-Франківськ. Літо помірно тепле (температура в липні +15°), зима м’яка (середня температура січня - 7°С); опадів 830 мм на рік. Тут розташовані санаторії для хворих на активні форми туберкульозу легенів і кістковий туберкульоз. Об’єктом туризму є пам’ятка архітектури ХVIIІ ст. церква Різдва, побудована без жодного цвяха; арковий міст. Перша письмова згадка про Ворохту датується 1820 р. Цікавою є й назва селища. Існує легенда, що вона походить від прізвища Ворохта, яке мав солдат царської армії, що проживав тут упродовж певного часу. Селяни полюбили його за мудрість, і після смерті солдата назвали селище на його честь. Історія селища, як і історія Гуцульщини, багата на історичні події та відомих людей, які у різні часи бували у Ворохті. Нині Ворохта  середньогірний кліматичний курорт, туристичний і спортивний  центр України. Тут розташовані 3 спортивні бази: «Авангард», «Заросляк», «Україна», які готують спортсменів з лижних гонок та біатлону.  Щодо відпочинку в Ворохті, то з  упевненістю можна сказати, що це селище  одне з найцікавіших і мальовничих куточків Карпат. Багата історико-культурна та архітектурна спадщина, надзвичайна краса природи, цілюще повітря, а також чудові гірські схили будь-якої пори року зроблять відпочинок тут насправді незабутнім. Для зимового туризму підготовлені лижні траси, кілька підйомників (поблизу спортивної бази «Авангард»  300-м бугельний та 2-км крісельний; на г. Маковиця  250-м бугельний підйомник)  і все необхідне гірськолижне спорядження; навесні, влітку та восени  найкращі умови для зеленого туризму: походи в гори, збирання грибів та ягід, цікаві екскурсії. 

Вижниця  місто Чернівецької області, райцентр. Розташоване біля місця впадання р. Виженки у Че­ремош (прит. Пруту, бас. Ду­наю). Населення  5,5 тис. ос. (1999 р.). Перші згадки про місто відомі з кінця ХV ст., місто  з 1940 р. Коли виникла Вижниця, достеменно невідомо. За однією з версій, місто вперше згадується в літописах як Городок на Черемоші в 1158 р. За іншими даними, перша згадка про місто – у молдавському літописі за 1501 р. З 1514 по 1574 рр. місто було в турецьких руках. До 1774 р. Вижниця була підпорядкована Молдавському князівству, пізніше – Австро-Угорщині. Вижниця розвивалася як торгове поселення, тісно пов’язане з гірськими і низинними районами Буковини, мала хороші ярмаркові традиції. Статус ярмаркового міста поселення отримало 1767 р. Наприкінці XVIII ст., з початком розвитку лісової промисловості, Вижниця стає важливим пунктом торгівлі лісом. По Черемошу і Пруту будівельний ліс і дрова сплавлялися до Чернівців, а звідти через Бояни  на Бесарабію й Поділля.

Рельєф горбисто-пасмовий. Пересічна температурара січня  4,9°, липня + 18,3°С. Опадів – близько 800 мм на рік. Площа зелених на­саджень  164 га, серед них парк-пам’ят­ка садово-паркового мистецтва місцевого значення, зелена зона вздовж р. Черемош тощо. Пам’ятка природи місцевого зна­чення  джерело мінеральної води. Вижниця  один із центрів декоративно-ужиткового ми­стецтва (килимарство, художня вишивка, художня обробка дерева й металу). Училище ужиткового ми­стецтва готує фахівців, які продовжують традиції рідного краю. У місті діють історичний музей та Музей декоративно-ужиткового мистецтва.

Вижниччина відома художніми народними промислами (вишивання, виготовлення килимів, обробка деревини, писанкарство). На території району можна знайти також кілька цінних археологічних, архітектурних та культурних об’єктів. Із Вижницею пов’язані імена видатних діячів української культури: Ю. Федьковича, К. Устиновича, Лесі Українки, І.Франка, Марка Вовчка, О. Кобилянської, В. Стефаника, Г. Хоткевича. Тут отримали путівку у творче життя народні артисти України Н. Яремчук, В.Зінкевич. З історією краю можна ознайомитись у Вижницькому народному музеї.

У Вижниці впродовж 1869–1872 рр. жив і творив український письменник-демократ Ю. А. Федькович. Будинок, у якому він жив і працював, став об’єктом туризму.

Місто пишається іменем українського художника, письменника і громадського діяча К. Н. Устияновича (1900), побували тут: І. Я. Франко (1884), О. Ю. Кобилянська, Леся Українка (1901), М. М. Коцюбинський (1884). На початку ХХ ст. 1908 р. саме тут відкрили першу українську гімназію на Буковині. Архітектурних та культурно-просвітницьких цікавинок у місті небагато: Дмитрівська церква (ХІХ ст.); Миколаївська церква (кінець ХІХ ст.); Петропавлівський костел (ХІХ ст.); синагога  (ХІХ ст.); старий, ще австрійських часів, вокзал; будинок міської ради (початок ХХ ст.); будинок Москви-Голоти по вул. Миру, 13; музей-садиба Н. Яремчука при місцевій школі-інтернаті; Музей поета М. Марфієвича; Музей коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка.

Славське – смт Сколівського району Львівської області. Розташоване у долині річки Опору та його притоки Славське. Населення  3,6 тис. мешканців. Відоме селище з 1483 р. і простяглося серед укритих лісами та полонинами хребтів Східних Бескидів. Перевищення висот  до 735 м. Зимова температура – - 7°С, літня + 16°С. Опадів  943 мм/р. Площа зелених насаджень  1400 га.

Назва «Славське» пов’язана з київським князем Святославом Володимировичем, убитим 1015 р. братом Святополком. Могила Святослава розташована поряд зі Славським, над річкою Опір. Ця річка отримала назву після героїчного опору дружинників Захара Беркута в татаро-монгольській орді Батия 1241 р. Могила Захара Беркута розташована на вершині гори в с.Тухля поблизу Славського. Природне розташування хребтів Бескидів та Горганів навколо Славського створило унікальний місцевий мікроклімат, який забезпечує постійну безвітряну погоду з великою кількістю снігових опадів узимку та стабільним утриманням снігу майже до квітня місяця. Влітку відкриваються чудові ландшафти з вічнозеленими хвойними лісами на схилах гір, які є запорукою проведення повноцінного відпочинку та оздоровлення. Регіон Славського відзначається ідеальною екологічною чистотою, адже в радіусі приблизно 100 км немає жодного промислового підприємства зі шкідливими відходами. Історія розвитку відпочинкового туризму та гірських видів лижного спорту поблизу Славських Карпат розпочалася досить давно, ще в ХVIIІ ст., коли Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії. В той час Славські гори й ліси належали австрійським підприємцям Гределю і Шмідту. Вони збудували чимало пансіонатів, в яких відпочивали й лікувалися тисячі охочих з усієї Європи. Ще в 20–30-х роках ХІХ ст. у Славському були збудовані витяги та трампліни на горі Погар. На цій самій горі та горі Ільза відбувалися змагання з лижних видів спорту.

Нині в регіоні Славського в зимовий період одночасно може відпочивати до 5 тис. шанувальників гірських лиж та інших зимових видів спорту. Можливості гірськолижних трас та витягів дають змогу всім шанувальникам та спортсменам з гірських видів спорту повноцінно відпочивати і покращувати свою майстерність.

Цікавий туристичний об’єкт, який не залежить від пори року, наявності або відсутності снігу, розташований у Славському на вулиці Січових Стрільців, 2. – Карпатський музей визвольної боротьби України Юрія Микольського. Іноді цей заклад відвідує впродовж дня близько десяти екскурсійних груп. Сам господар називає своє «дітище» скромно  збіркою, оскільки у розташуванні експонатів не дотримується канонів музейної справи. Грошей за відвідування пан Юрій не бере і просить, щоб і гіди, які привозять сюди туристів, зараховували його музей до програми безкоштовно для екскурсантів. «Збірка» Микольського розташована у двох невеликих будинках. Дві третини експонатів належать до військової тематики: ордени, шоломи, шаблі, ґвинтівки, снарядні гільзи (найбільша  від австрійської мортири калібром 30,5 см), автомати тощо.

«Мирна» експозиція: книжки (на почесному місці  раритетні «Кобзарі» видання 1862, 1907 та 1912 рр.), різноманітні знаряддя праці, медальйони, кружки, ножі, виделки, відро ґудзиків тощо. Багато ориґіналів підпільних видань УПА, і серед них  власний некролог на смерть Романа Шухевича. Тема визвольної боротьби настільки близька Ю. Микольському, що він побудував на подвір’ї власну криївку. У криївці майже все відтворено так, як було насправді: криничка, пічка-буржуйка, радіоприймач і рація, зброя, друкарська машинка, протигази, мапи і ще чимало потрібних речей. Усі тутешні експонати  ориґінали. Муляжними є тільки фігури Р. Шухевича, В. Кука та радистки  криївка задумана штабною. Ю. Микольський каже, що ця екскурсія часто неабияк вражає іноземних туристів, особливо німців і французів.