Визначні місця Ялти

1. Залишки римської фортеці Харакс на мисі Ай-Тодор.

2. Знамените «Ластівчине гніздо» – символ Південного Берега Криму.

3. Массандрівський палац-музей і парк (Массандра).

4. Лівадійський палац і парк (Лівадія). Музей вина (Лівадія).

5. Нікітський ботанічний сад (Нікіта).

6. Ялтинська кіностудія художніх фільмів.

7. Музей під відкритим небом «Галявина казок» розташований біля підніжжя гори Ставрі-Кая.

8. Вірменська церква XIX–XX ст.

9. Миколаївська військова церква 1915 р.

10. Краєзнавчий музей.

11. Історичний музей.

12. Дзвіниця XIX ст.

13. Палац Еміра Бухарського (корпус санаторію «Ялта»).

14. В околицях  водоспад Учан-Су.

15. Набільший в Україні туристичний готель «Ялта» на 2740 місць.

16. Літературно-меморіальний музей ім. Лесі Українки.

17. Будинок-музей А.П. Чехова.

18. Будинок-музей Н.З. Бірюкова.

19. Музей воскових фігур.

20. Вершина Ай-Петрі.

21. Гірське озеро Караголь (578 м над рівнем моря).

22. Скеля «Парус».

Лівадійський палац (грец.  «лука») – літня резиденція останнього російського царя, перший санаторій для селян та місце зустрічі керівників трьох країн (США, СРСР, і Великобританії). Лівадія  околиця Ялти, яка через певний період часу ввійшла до складу Ялти. На початку ХІХ ст. Лівадією володів командир Балаклавського грецького батальону Феодосій Ревеліотті. У 1834 р. він продає Лівадію польському магнату Льву Потоцькому, який здійснює тут забудову. Архітектор Карл Ешліман будує барський дім, розбиває парк. Відомий у Криму садівник Делінгер поєднує природні ліси з екзотами, завезеними з Азії і Америки, закладає виноградники. У 1861 р. садибу купує Державне відомство для царської сім’ї. До Лівадії спрямовують архітектора Іполіта Монігетті. На реконструювання будинку Потоцького затрачено 4 роки. Він поєднував російську, кримську і грузинську архітектури. У 1894 р. резиденція перейшла до Миколи ІІ. На той час споруда Монігетті уже не задовольняла царську сім’ю і вирішили повністю зруйнувати його. Проектування і будову нового палацу доручили Краснову М.П.  талановитому архітектору зі селянської сім’ї. За 16 місяців він створив палац у стилі італійського Ренесансу зі штучного інкерманського каменя. Він складався із 116 кімнат, окремого внутрішнього італійського двору і 3 малих світлових двориків. Інтер’єр кабінету царя оформлений у стилі «модерн»: товсте скло, кований метал, дерево  морений клен, натуральний камінь. У кабінеті багато фотографій, які схопили мить перебування царської сім’ї у Криму. Над каміном килим  подарунок перського шаху до 300-ліття дому Романових. Усі меблі виконані на замовлення і за ескізами Краснова. Стіни кімнат оздоблювали акварелі художників А. Бенуа, Ф. Волкова, картини з міфічними і євангельськими сюжетами «Мадонна з ангелами» (В. Бугро), «Мадонна» (Е. Вейта). Основа парку, який оточував палац,  природній кримський ліс. Вдало підібрані екзотичні рослини: блакитні і канарські ялиці, секвої, пінії, магнолії лише облагороджували природу Лівадії. Доріжки обрамлювали підстриженими кущами букшпану, лавра, туї. Особливо прикрашають парк лавки, вази, мармурові столики, фонтани, підпорні стіни з в’юнкими гліциніями, трояндами та альтанки. Палац будували для відпочинку, тому офіційних парадних зал – лише 5. З ними пов’язана історична Ялтинська конференція (11 лютого 1945 р.). У Білій парадній залі відбулося пленарне засідання Сталіна І., Рузвельта Ф., Черчеля У., на якому ухвалили «Декларацію про звільнення Європи».

Гурзуф згадується уже в VI ст. істориком Прокопієм Кесарійським, який був грізною фортецею. Майже 300 років  з 1475 по 1774 – Гурзуф, як і весь Південний берег Криму, входив до складу коронних володінь турецьких султанів. На той час Гурзуф, як і інші поселення південнобережжя, був невеликим селом. Після приєднання Криму до Російської імперії землі поблизу Гурзуфа 1783 р. перейшли до імператорської скарбниці. На початку XIX ст. їх було подаровано герцогу Арману Еммануелю де Ришельє (1766-1822), одному з засновників Одеси, що тоді був генерал-губернатором Новоросійського краю. Герцог Ришельє в період з 1808 по 1811 рр. побудував у Гурзуфі будинок. Це була кам’яна двоповерхова будівля, на той час  наймонументальніша будівля європейського стилю на Південному березі Криму. Цей будинок Ришельє з незначними переробками зберігся донині. Він розташований на території парку санаторію «Пушкіно» приблизно за 100 м від моря. Саме в цьому будинку 1820 р. три тижні прожив великий російський поет О. С. Пушкін. Після смерті герцога Ришельє маєток у Гурзуфі перейшов до князя Михайла Семеновича Воронцова (1782–1856), який у 1823–1844 р. обіймав посаду генерал-губернатора Новоросійського краю. М. С. Воронцов чимало зробив для розвитку Криму і особливо Південнобережжя. Зокрема, за його ініціативи було прокладено нові дороги Сімферополь-Алушта-Ялта (1825–1837 рр.) та Ялта-Севастополь (1845–1848 рр.). Під час будівництв дороги Алушта-Ялта, за вказівкою Воронцова, було прокладено також спуск від неї до Гурзуфа. У 1472 р. тут зупинявся відомий російський мандрівник Афанасій Нікітін. Уздовж лівого берегу живописної гірської річки Авунди виросло сучасне курортне селище. Тут відпочивали такі відомі люди як О. Пушкін, А. Міцкевич, О. Грибоєдов, М.Некрасов, М. Мусоргський, А. Чехов. Біля берегів можна побачити славнозвісні скелі-близнюки Адаларі, побувати у Пушкінському й Ізумрудному гротах, відвідати скелю Шаляпіна чи піднятися на Генуезьку скелю. Символом Південного берегу Криму стала Медвідь-гора (Аю-даг). Тут розташований найбільший у світі табір для молоді «Артек», заснований 1925 р. Він уміщує до 5 тис. дітей (різного віку, з усіх країн). Має власний палац, лабораторію телемеханіки, авіаракетомоделювання, автоклас, морський флот, технічні станції, плавальні басейни, стадіони, музеї. Зокрема, Музей космонавтики створений за ініціативи Ю. Гагаріна. Артеківські фестивалі, змагання, олімпіади і свята залишають незабутні враження.

У 2006 у межах підрайону діяло 176 рекреацій­них закладів [5] різного профілю (з цілорічною кількістю місць  30 тис. місць, а влітку — 43,4 тис. місць), у т. ч. 62 санаторії, 15 пансіонатів і 16 будинків відпо­чинку, 4 турбази і 4 готелі. Щороку рекреаційний потік у підрайоні становить 1,5 млн рекреантів, з них 464,5 тис. — за путівками. Рекреаційні ресурси ефективні під час лікування захво­рювань органів дихання (нетуберкульозного характеру), сер­цево-судинної та нервової си­стем.

Алупка. Середня температура січня-лютого + 3 – 4°С, серпня + 24,6°С. Опади  400  мм на рік, кількість сонячних годин у році  2150, відносна вологість повітря  69%. Купальний сезон триває з березня по жовтень (середня температура води влітку + 22°С – + 28°С). Найстаріше поселення на території сучасної Алупки датується восьмим тисячоліттям до нашої ери. Перша згадка про місто належить до 960 р. (час хазарського володіння в Криму). Поселення мало назву «Алубіка». У XIV ст. тут був опорний пункт Генуї під назвою «Лупіка». В 1475 р. Алупка була коронним володінням Османских султанів. Після приєднання Криму до Росії (1783 р.) Алупка належала князеві Р. Потьомкину, з 1823 р. перейшла у володіння М.Воронцова, який побудував тут палац. На початку XX ст. Алупка стає популярним курортом, на її території будують близько двохсот приватних курортних об’єктів. У різні роки тут минали лікування і відпочивали Леся Українка, С. Рахманінов та інші. Після громадянської війни в Алупці були організовані 22 здравниці. Планомірно створювалася інфраструктура населеного пункту, будувалися курортні установи. У 1938 р. Алупка отримала статус міста. Основна пам’ятка міста  Воронцовский палац та прилеглий до нього парк. У місті також розташований музей заслуженого художника України Я. Басова і пам’ятник професору А. Боброву. В Алупці діє ландшафтний парк з майданом 40 га, що є пам’яткою садово-паркового мистецтва. У парку зібрано понад 200 різновидів і форм дерев та чагарників.

Алушта бере свій початок із стародавньої фортеці Алустон і селища у долині Улу-Узень. Помірний клімат, багатство природи та море вабили сюди відпочиваючих. Алуштинська долина вкрита виноградниками, а сади щедрі на персики, яблука, груші, черешні. Алуштинський ефіроолійний завод відомий як постачальник дорогоцінних ефірних олій та екстрактів. Рекреаційними об’єктами є музей Кримського державного заповідно-мисливського господарства, будинок-музей Сєргеєва-Ценського, славнозвісний Кутузовський фонтан та гірські хребти Чатир-Дагу, Демерджі.

Євпаторійський рекреа­ційний підрайон  части­на Євпаторійського рекреацій­ного району, що охоплює місто-курорт Євпаторію та курорти Саки, Ойбурзький. Розташо­ваний підрайон у західній частині Кримського півостровова. Основними рекреаційними ресурсами євпаторійського рекреаційного підрайону є помірно континен­тальний клімат, тепле море, озерні лікувальні грязі, ропа й термальні мінеральні води. Літо тепле (пересічна температура липня + 23°), зима м’яка (пересічна температура лютого - 1°). Опадів 350–400 мм на рік. Тривалість сонячного сяйва – до 2500 год. на рік. Ку­пальний сезон у морі триває 4 місяці (червень-вересень), во­да біля узбережжя прогріваєть­ся до + 20° – + 22°. Загальна довжина піщаних пляжів  30,7 км (площа  82,9 га). У підрайоні  Євпаторійська група озер (Сакське, Ойбурзьке, Мойнацьке та Сасик). Мінералізація води – до 250–280 г/л. Термальні та холодні мінеральні води різної міне­ралізації (2–10 г/л) і складу (хлоридна натрієва, гідрокарбо-натно-хлоридна та хлоридногідрокарбонатна натрієва) в Єв­паторії та Саках. Освоєння рекреаційних ресур­сів підрайону розпочалося напри­кінці ХІХ ст. Євпаторія й Саки  найстаріші в нашій країні баль­неогрязьові кліматичні курор­ти. Загалом у межах євпаторійського рекреа­ційного підрайону діє 103 лікувально-оздоровчі заклади на 45,3 тис. місць, зокре­ма 40 санаторіїв і санаторних таборів та 8 пансіо­натів і будинків відпочинку. Загальна кількість рекреантів – понад 1400 тис. ос., у т. ч. 368 тис. ос., що відпочива­ють за путівками. Рекре­аційні ресурси підрайону ефективні для лікування ревматизму, за­хворювань органів дихання нетуберкульозного характеру, опорно-рухового скелету, нирок, інфек­ційних і гінекологічних недуг, периферичної нервової системи, органів трав­лення тощо. Основний вид туризму  пішохідний.

Євпаторія  місто обласного під­порядкування, розташоване у західній частині Криму, на уз­бережжі Євпаторійської бухти Каламітської затоки Чорного моря. Простягається на 24 км уздовж узбережжя. Населення  108 тис. мешканців.

Засноване місто у VI ст. до н. е. під назвою Керкінітіда, у ІХV ст.  фортеця Гевлев. Історія Євпаторії починається з античних часів. У другій половині VI ст. до н.е. на місці сучасного міста стародавні греки заснували поселення Керкинітіда, про яке згадується в творах Геродота і Гекатея. Основними заняттями його мешканців були гончарне ремесло, торгівля, а також хліборобство. На початку ІІІ ст. до н. е. Керкинітіда увійшла до володінь Херсонеса. У ІІ ст. до н. е. її захопили скіфи, але незабаром відвоювали херсонесити, за допомогою військ царя Мітрідата VI Євпатора. Керкинітіда проіснувала до ІV ст. Поселення на її місці продовжувало існувати і в ранньому середньовіччі, про що свідчать знахідки амфор і глазурованого посуду. Надалі місто відоме під назвою Гезльов. З XIV ст. він перебуває у владі кримських ханів і є важливим торгівельним пунктом і невільничим ринком. Після приєднання Криму до Російської імперії місто було перейменоване до Євпаторії на честь Мітрідата VI Євпатора. З середини XIX ст. місто розвивається як курорт.

Пересічна температура лю­того  0,1°, липня + 23,2°. Опа­дів  358 мм, кількість годин сонячного сяйва  2011 на рік. Найменша вологість повітря  в серпні (53%). Купальний се­зон триває з травня по вересень включно (пересічна температура води влітку + 20 – + 22°). Основними при­родними лікувальними чинниками курор­ту, поряд з кліматом, є лікувальна ропа і грязі Мойнацького озера, піща­ний пляж. Територія міста має значний садово-парковий масив. Площа зелених насаджень  1724,7 га. Наявність рівних піщаних пляжів сприяє розвитку Євпаторії як курорту, зокрема дитячого. Навколишні озера збагачені лікувальними грязями. Місцеві мінеральні води, особливо хлоридно-натрієві, мають лікувальні властивості. Тут лікують недуги опорно-рухового апарату, гінекологічні захворювання, хвороби шкіри і порушення обміну речовин, верхніх дихальних шляхів і органів дихання, дитячий церебральний параліч, наслідки розладу центральної нервової системи. У Євпаторії відновлюють здоров’я також ті, хто постраждав від аварії на ЧАЕС. У місті діють 67 санаторно-курортних установ, серед яких санаторії «Ювілейний», «Сонячний», ім. Т. Г. Шевченка, «Перемоги», грязелічниця «Майнаки» тощо, а також 6 установ відпочинку і туризму. Влітку в здравницях Євпаторії можуть розташуватися понад 35 тис. ос.

У Євпаторії потужний історико-архітектурний рекреаційний потенціал. Тут на 7 га розкопані руїни Керкинітіди, збереглися декілька споруд середньовічного Гезльова: мечеть Джума-Джамі XVI ст., побудована відомим турецьким архітектором Синаном, турецькі лазні XVIІІ ст., теккіє дервішів, караїмські кенаси XVIІІ – XIX ст. й інші цікаві пам’ятки. На згадку про Кримську війну архітектор А. Бернардацці 1897 р. звів Свято-Михайлівський собор. Встановлений також пам’ятник російським воїнам, які загинули під час штурму Євпаторії 1855 р. У місті жили і працювали А.Ахматова, І. Сельвінський, М. Самокиш. Відпочивали А. Міцкевич, Леся Українка, О. Толстой, В. Маяковський. На сцені місцевого театру співали Ф.Шаляпін, Л. Лобінов, Н. Обухова.

Севастополь – у перекладі з грецького «Величне місто, місто Слави». Військові об’єкти і житлові квартали міста простяглися по берегах 23 бухт на південному заході Кримського півострова. Севастопольська бухта найбільша на Чорному морі, і прийнято вважати, що вона посідає 3-е місце в світі за зручністю, після Гонконзької і Сіднея. Площа міста 768 км². Населення  361,4 тис. ос.

У 422–421 рр. до н.е. на західному березі Карантинної бухти (Севастополь) було засновано старогрецьке місто Херсонес, що відіграло впродовж своєї історії (майже двотисячоліття) одну з найпомітніших ролей в історії Криму. Херсонес  одна з археологічних пам'яток Криму, що найбільше збереглися. До моменту створення Севастополя на його місці існували два татарські села  Інкерман і Ахт-яр. У 1804 р. місто стає головною базою Чорноморського флоту. Вперше місто прославилося в період Кримської війни (1854–1855 рр.).

1 вересня 1854 р. на рейді Евпаторії кинули якорі 89 бойових і 300 транспортних кораблів сполученого флоту Англії, Франції і Туреччини. Звідти 62-тисячна армія вирушила на Севастополь. Героїчна оборона тривала 369 днів. Місто було перетворене на руїни і протягом 15 років після війни не відновлювалося.

У 1941–1942 рр. оточення Севастополя тривало 250 днів і ночей. Місто протистояло 200-тисячному угрупованню ворожих військ. Не витримало нападу і знову на тривалий час зникло. Проте відновилося, і нині є одним із найпотужних туристичних міст Криму.

Розташований Севастополь у передгір’ях Кримських гір. Поверхня гори­ста, є платоподібні і пологохвилясті ділянки, скелі, каньйони, балки; на узбережжі  абразій­ні уступи, урвища, бухти, пля­жі. Географічні межі Севастополя мають крайні точки: на півночі  мис Лукулл, на півдні  мис Сарич, на сході  гірський лісовий масив, на заході  мис Херсонес. Клімат порівняно м’який, морський, помірно-континентальний у передгір’ях, помірно-континентальний з рисами cубтропічного середземноморського типу на південно-східному узбережжі. Середньомісячна температура повітря протягом року завжди позитивна. Найхолоднішим є лютий (+ 2,6С), найтеплішим – липень (22–24C). У році  238 днів без морозу. Температура поверхневого шару води Чорного моря біля узбережжя Севастополя протягом року плюсова, в липні + 22 – + 26С. Водні запаси регіону представлені поверхневими водами (річки, озера) і підземними (виходять на поверхню у вигляді джерел). Майже всі ріки регульовані водосховищем, ставками. Найбільші річки на території регіону  Кача (довжина 69 км), Бельбек (63 км), Чорна (41 км).

Рекреаційні зони Севастополя: приморський бульвар із славнозвісним Пам’ятником затопленим кораблям і Графською пристанню (1846 р.), Художній музей, Музей героїчної оборони, панорама «Оборона Севастополя 1854–1855 р.», діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.», Малахов курган, національний заповідник «Херсонес Таврійський», художній музей ім. М. Крошицкого, музей Чорноморського флоту, акваріум-музей, театр на Великій Морській, Російський драматичний театр ім. Луначарського, Володимирський собор (1853 р.) з криптою російських флотоводців – адмірала П. С. Нахімова, В. О. Корнілова, М. П. Лазарєва.

30% території Севастопольського регіону є заповідною: тут є 3 державних заповідника республіканського і місцевого значеннь, 4 пам’ятки природи місцевого значення, 1 державний парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, 1 заповідне урочище і 5 прибережних аквакомплексів. Мис Фіолент 1969 р. оголошений пам’яткою природи місцевого значення. З 1982 р. мис Айя є державним заповідником республіканського значення. Ботаніки налічують у Криму понад 2600 видів дикорослих і близько 1000 – культурних рослин, більшість із з них росте і на території Севастопольського регіону. Найхарактернішими і найпоширенішими є дерева  дуб, граб, бук, сосна звичайна, сосна кримська, яловець, кипарис тощо. Регіон збагачений лікарськими рослинами  конвалія, валеріана, горицвіт, кропива, деревій, беладонна, софора, глід тощо; ефірними  шавлія, лаванда, чебрець, троянда; декоративними  тюльпани, крокуси, примула, цикламен, кримський пролісок, конвалія, піони, гліцинія тощо.

Феодосійський рекреаційний район характеризується багатьма лікувальними чинниками: клі­мат зі спекотним посушливим літом та порівняно м’якою вологою зимою, лікувальні грязі і мінеральні води. Лікують тут захворювання шлунково-кишкового тракту, нервової системи, органів кровообігу, хронічні недуги нирок, жовчних шляхів, цукровий діабет. Здійсню­ється у цьому районі промисловий розлив мінеральних вод –Айвазовської та Феодосійської.

Пересічна температура лютого + 0,6°, липня + 23,8°. Опадів – 376 мм на рік. Відносна во­логість улітку – близько 60%. Кіль­кість годин сонячного сяйва – 2265 на рік. Купальний сезон триває з червня по жовтень (т-ра води від + 17 – + 24°С). Ключовим рекреаційним містом є Феодосія.

Феодосія розташована на березі Феодосійської затоки Чорного моря по схилах гірського хребта Тепе-оба. Перевищення відносних висот у межах міста – до 200 м. З півночі і сходу Феодосія відкрита для холодних, сильних вітрів, характерних для зимового періоду. Проте навіть у найхолоднішому місяці року, лютому, середня температура повітря часто буває вищою за нуль. У липні з сухими і гарячими вітрами температура повітря сягає + 23,8°C. Температура морської води влітку – в середньому + 19,8 °C, а в липні – серпні до + 21,1 °C. Купальний сезон триває 114 днів у році, з травня по жовтень. Тут незначна кількість опадів  лише 376  мм на рік. На півночі міста протікає р. Байбуга (впадає в Чорне море).

Місто заснували грецькі колоністи у VI ст. до н. е. Із 355 року до н.  е. Феодосія входила до складу Боспорського царства, зруйнували її гунни в IV ст. н. е. У цей період у місті й околицях жили алани, поселення отримало аланску назву Ардабда  в перекладі «семибожна». У V ст. н. е. місто перейшло під контроль до Візантії. Впродовж наступних століть існувало як невелике селище, що потрапило у XIII ст. під вплив Золотої Орди і було викуплене генуезьськими купцями. Вони створили процвітаюче торговельне місто під назвою Каффа, яке монополізувало торгівлю в Чорному морі і слугувало головним портом і центром управління всіх генуезьських поселень в околиці. Нині кількість мешканців міста  85,0 тис. Це відоме курортно-рекреаційне місто. Найвідомішими спорудами тут є пам’ятки середньовіччя: залишки генуезької фортеці (ХIV ст.); вірменський храм Святого Сергія (ХIV–ХV ст.). В основу архітектурної композиції тут покладений прямокутник з вівтарним виступом і напівкруглим зводом, стіни церкви – з написами на вірменською мовою. Визначними місцями міста є храм Святого Георгія, архангелів Михаїла і Гавриїла (будівля складена з місцевого бутового каменю, увінчана витонченим куполом на восьмигранному барабані, дата споруди  1408 р.), Іоана Передвісника; єдина мусульманська культова споруда, що збереглася в місті від періоду турецького панування  мечеть Муфтій-Джамі (побудована 1623 р., стіни викладені з великих тесаних каменів, мечеть неодноразово перероблялася, однак і за тими деталями, які вціліли, від первинної споруди, можна помітити в архітектурному рішенні вплив візантійської культури і, можливо, школи видатного турецького архітектора Сінана); Вірменський фонтан. Решта архітектурних пам’яток належать до другої половини ХІХ–ХХ ст.: фонтан Айвазовского (1888 р.), повітряний конденсатор «чаша Зібольда»; картинна галерея І.К.Айвазовського; музей Старовини (краєзнавчий); літературно-меморіальний музей Олександра Гріна, народний музей скульптора С.  І.  Мухіної.

Питання для самоконтролю

1. Рекреаційні ресурси Кримського регіону.

2. Рекреаційний поділ території Криму.

3. Назвіть основні історико-архітектурні пам’ятки регіону.

4. Стиль яких культур залишено у спорудах на цій території?

5. Ключові рекреаційні міста Криму й їх визначні місця.

6. Видатні особистості Кримського регіону.

Тема № 3

Рекреаційний потенціал міст Карпатського регіону

План

1. Загальні відомості про Карпатський рекреаційний регіон

2. Львів  туристичний центр Західної України

3. Лікувально-оздоровчі міста регіону

4. Яремче, Ворохта, Славське, Вижниця – цілорічні міста відпочинку

5. Перспективи рекреаційної сфери Карпатського регіону

Завдання для індивідуального опрацювання матеріалу

Рекреаційні зони міст: Чернівці, Ужгород, Івано-Франківськ.

Список рекомендованої літератури

1. Географічна енциклопедія України.: В 3-х т. – К.: УРЕ, 1988. – 1993 c.

2. Кравців В. С. Науково-методичні засади реформування рекреаційної сфери. – Львів: ІРД НАН України, 1999.  78 с.

3. Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001. – 270 с.

4. Нестерук Ю. Рослини українських Карпат. – Львів, 2000.

5. Овсійчук В. А. Архітектурні пам’ятки Львова. – Львів: Каменяр, 1969. – 171 с.

6. Стафійчук В. І. Рекреалогія: Навч. посіб. – К.: Альтерпрес, 2006. – 264 с.

Карпатський рекреаційний регіон займає територію Українських Карпат у межах Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Чернівецької областей. Його площа  56,2 тис. км, населення  6,6 млн ос. [1]. Це другий після Криму рекреаційний регіон Карпат, який має загальнодержавне значення.

Рекреаційно-туристичні ресурси регіону представлені теплим помірно-континентальним кліматом. Пересічна температура січня – від - 5,6 – - 9,8°С, липня +13°–+18°С; опадів – від 800 до 1600 мм на рік. Три­валість сонячного сяйва – 2100 год. на рік [1]. Погодні процеси й кліматичні умови формуються під впливом атлантичних і середземноморських циклонів, які забезпечують інтенсивні опади протягом року. Період із стійким сніговим покривом, триває в горах від грудня до кінця квітня, його середня товщина становить 30–50 см, що є сприятливим чинником для гірськолижного відпочинку, лижних прогулянок, занять сноубордом, фрістайлом. У регіоні освоєно понад 10 гірськолижних територій (Славське, Тростян, Розлуч, Ворохта, Ясіня, Рахів тощо). Важливими кліматичними курортами регіону є [6]:

1. Ворохта, Косів, Татарів, Яремча, де лікують різні форми туберкульозу;

2. Карпати (Свалявський р-н) – серцево-судинна і нервова системи;

3. Шешори, Ясеня використовуються для загального оздоровлення.

У смт Солотвино Тячівського району Закарпатської області діє перша в Україні алергологічна лікарня, де лікують хворих на бронхіальну астму.

Лікувальний вплив зумовлений використанням специфічних особливостей мікроклімату соляних копалень. Він покращує також функціональний стан нервової і серцево-судинної систем, обміну речовин, поліпшує клінічний стан гіпертоніків. Схожий курорт є в Донецькій області.

Збагачений цей регіон бальнеологічними ресурсами. У Карпатському рекреаційному регіоні налічують понад 800 джерел мінеральних вод різної мінералізації (від 0,37 до 350 г/л). Вони становлять 55,9% [6] ресурсів мінеральних вод країни, до того ж понад 50% з них розвідані в Закарпатській області. У регіоні є води таких класів: гідрокарбонатні, хлоридні, суль­фатні й натрієві. Є мінеральні лікувальні води зі складним іонним вмістом та специфічні  залізисті, миш’яково-сірководневі, радонові, вуглекислі тощо. Найвідоміші родовища лікувальних мінеральних вод зосереджені у Львівській області (Трускавець, Моршин, Східниця, Любінь Великий, Немирів, Шкло), Закарпатській (Поляна Квасова, Голуби­не, Сойми, Келечин, Кваси, Шаян), Івано-Франківській (Черче, Буркут, Ст. Мізунь), Чернівецькій (Брусниця) областях. Лікувальні вла­стивості мають також озокерит (Борислав, Старуля, Дзвиняч), лікувальні грязі (Моршин) і торф (Немирів, Шкло, Любінь Великий, Черче). Їх використовують у разі захворювань: шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної, нервової, ендокринної систем, опорно-рухового апарату, шкіри; порушення обміну речовин. У Любіні Великому розташований бальнеогрязьовий курорт, де підліковують дітей із церебральним паралічем.

Важливою складовою бальнеологічних ресурсів є лікувальні грязі, які використовують у вигляді ванн та аплікацій. Серед найвідоміших родовищ регіону – Немирівське, Шкловське, Великолюбінське, Моршинське (Львівська обл.), Черченське (Івано-Франківська обл.). Найбільше з них Моршинське – 239 тис. м³.

У санаторно-профілактичних закладах Карпатського регіону широко застосовують озокерит (гірський віск, парафінова нафта). Це суміш високомолекулярних сполук вуглеводів, смол і асфальтенів, які кристалізуються у гірських щілинах. Їх використовують для лікування хронічних недуг. Більшість родовищ озокериту відкрито у Передкарпатті. Тут розташовані найбільші у світі Бориславське і Трускавецьке родовища.

Водний рекреаційний потенціал представлений густою річковою мережею. Ріки  Дністер (705 км), Стрий (км), Прут (272 км), Черемош, Тиса (201 км), придатні для організації різноманітних видів водного туризму і відпочинку. Крім рибалки та купання, гірські ріки Черемош, Прут, Стрий, Теребля використовують для сплавляння на байдарках і каное. Береги Дністра утворюють мальовничі каньйони. Великий інтерес у відпочиваючих викликають водоспади – Манявський (12 м, Яремче), Скакало (10 м, Мукачево), Сріблясті водоспади (Шешора). Так, на р. Стрипі поблизу села Русилів спадає мальовничий каскад з 12 водоспадів, висота окремих з них до 13 м. На озера цей регіон є досить бідним. Найбільше з них – гірські озера Синевир та Розсохан (Івано-Франківська обл.).

Важливим рекреаційно-туристичним ресурсом регіону є ліси. Це найлісистіша територія України, де зосереджено 20% площі її лісів. Ширина Українських Карпат  110 км, а довжина – 270 км. Найвища гора  Говерла (2061 м н.р.м.). Переважають гірські лісові та лучні полонини-ландшафти. Тут росте 2020 видів і підвидів судинних рослин. Найбільша кількість лісових реліктів зосереджена в Українських Карпатах – 39 видів флори і 8 видів фауни [6]. Рослинні релікти – дріада восьмипелюсткова, Ліннея північна, верба трав’яна, родіола рожева [4]. Туристична привабливість не вичерпується лише мальовничими ландшафтами, рекреаційну цінність мають своєрідну культуру, побут, художній народний промисел місцевого населення.

Надзвичайно цінними є природоохоронні території, насамперед, Карпатський міжнародний біосферний резерват, Синевирський природний національний парк, Карпатський національний природний парк, Сколівські Бескиди, Яворівський національний парк, природний заповідник Розточчя, чис­ленні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, пам’ятки при­роди.

У Карпатах діють чотири державні лісомисливські господарства: «Майдан» у Львівській обл., «Осмолода» і «Карпати » у Закарпатській обл. та «Буковинське» у Чернівецькій обл. Мисливська фауна досить різноманітна – заєць сірий, лисиця звичайна, козуля, вовк, кабан, білка звичайна, тхір світлий.

Рекреаційні ресурси регіону почали освоювати з середини ХІХ ст., коли під час пошуків нафти та солі було відкрито перші лікувальні джерела. Тут діє 62 санаторії, 16 пансіонатів, 57 санаторіїв-профілакторіїв, 40 закладів туризму та 130 будинків і баз відпочинку [1].

У Чернівецькій області поступово розвивається спелеотуризм. Туристи з цікавістю відвідують печеру «Попелюшка» в Новоселицькому районі. Тут розташовані 3 карстово-спелеологічні заказники: Молочно-братський карстовий масив, Чорнопотоцький та Юрківський карсти.

Більшість карпатських печер і гротів Мармароського масиву, Рахівських і Чевчинських гір є короткими (загальна довжина 15 відомих печер становить 670 м). Найдовші – Дружба, Молочний Камінь, – розташовані в долинах Малої та Великої Угольки.

У Карпатському рекреаційному регіоні зосереджена третина пам’яток історії та культури України, чимало з яких мають міжнародне значення, що сприяє розвиткові туристично-екскурсійної справи. Ос­новними туристично-рекреаційними вузлами регіону є Львів, Ужго­род, Чернівці, Івано-Франківськ, Мукачеве, Яремче, Коломия, Косів, Вижниця, Дрогобич тощо. У регіоні діє понад 15 бюро подоро­жей і екскурсій, проходять кілька міжнародних туристичних марш­рутів. Питома вага окремих видів рекреаційно-туристичної діяльності становить (%): туризм  8,0, відпочинок і оздоровлення  23,0, курор­тно-санаторне лікування  38,0.

Наукову роботу з організації курортної справи в Карпатському рекреаційному регіоні здійснює Ужгородська філія Одеського нау­ково-дослідного інституту курортології.

Львів – туристичний центр Західної України

Львів  місто площею 171,01 км² і кількістю мешканців 797,8 тис. Поверхня горбиста. Центральна частина роз­ташована в улоговині, від якої піднімаються височини 25–40 м (гори Високий Замок, Лева або Піщана, Кортумова). В адміністративному аспекті Львів поділено на 6 районів: Галицький, Залізничний, Личаківський, Сихівський, Франківський, Шевченківський. У підпорядкуванні Львівської міської ради також перебувають: місто Винники, смт Брюховичі, смт Рудне.

Пере­січна температура січня - 5,0°, липня + 17,4°. Опадів – 678 мм на рік. На око­лицях Львова беруть початок річки Полтва (притока Західного Бугу) та Зубра (притока Дністра). Створено невеликі штучні озера і ставки. Львів збагачений зеленими насадженнями (парки, лісопар­ки, ліси на околицях), загальна площа яких 728 га. У природних лі­состанах — бук, дуб, граб, ясен, береза, сосна; у штучних — ка­штан, липа, тополя, клен. У мі­сті розташовані ботанічні сади: Львівського національного університету ім. І.Франка, Львівського національного лісотехнічного університету, Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького. Пам’ятка садово-паркового мисте­цтва державного значення – Стрийський парк – закладений у 1880-1890 р., місцевого значення 41 пам’ятка природи, 10 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, у т. ч. Парк культури і відпочин­ку ім. Б. Хмельницького, Висо­кий Замок, Шевченківський Гай, Залізна Вода, Дружба [1]. За кількістю історико-культурних об’єктів Львів посідає перше місце в Україні.

Одним із найдавніших місць відпочинку львів’ян та відпочиваючих є Високий замок, гора, яка приваблює своїм історичним минулим. Вперше про Львів згадано у Галицько-Волинському літописі 1256 р., що і є, умовно, датою заснування міста. Однак археологічні дослідження свідчать, що поселення на місці сучасного Львова було значно раніше. У 1272 р. Данило Галицький переніс столицю князівства з Галича до Львова й оселився на Княжій горі. Вона сягала 411 м н.р.м (з них 22 м – насипні). Княжий замок довго не проіснував, тому що часті блискавки і надмірні вітри змусили його поселитися у підніжжі гори. Сьогодні на цьому місці – оглядовий майданчик, який відкриває чудову панораму міста. Існує й інша версія: що на місці Княжого замку побудований Високий замок польського короля Казимира ІІІ, закладений близько 1360 р. Він мав оборонне значення, оскільки, як багатство міста притягувало татар, турків та й власну шляхту. Збудований на висоті 300 м, видавався неприступною твердинею і був нею 300 років. 1648 р. вперше взятий штурмом козаками Максима Кривоноса. Окремі приміщення Високого замку слугували в’язницею. У 1440 р. в його підземеллях сиділи лицарі Тевтонського ордену, взяті в полон у битві під Грюнвальдом. Через певний період часу замок втратив своє бойове призначення, почав руйнуватися, а наприкінці ХVIII ст. його взялися розбирати, використовуючи каміння для зведення будинків і шляхів. Але укріплення Львова розвивалося й далі: 1555 р. споруджено порохову вежу (нині це Будинок архітекторів) та Міський арсенал, котрий прилягав до зовнішнього боку Високого муру (8 м – заввишки, 2 м  завтовшки). Нині в арсеналі розташований один із відділів історичного музею – єдиний в Україні Музей зброї, відкритий 1981 р. Останньою великою оборонною спорудою був Королівський арсенал (1575 р.). Він отримав назву королівського, оскільки 2/3 вартості будівництва сплатив король. Цікавою є його внутрішня схема: у разі штурму  це пастка для тих, хто увірветься у двір, бо кожна точка двору прострілюється з вікон.

Площа Ринок з 1349 р. є центром Львова. Будівництво нових кварталів Казимир ІІІ доручив ремісникам, запрошеним з Німеччини. Німці будували за звичним для себе проектом: центральна площа оточена житловими кварталами, тому отримала назву Рінг  кільце, замкнутий простір. У місцевій вимові це слово трансформувалося у Ринок. Отже, площа дала назву базару, а не навпаки. І сьогодні стара площа зберігає значення історичного центру міста. Тут розташована міська рада, музеї. Пам’ятки старовини приваблюють численних туристів. У грудні 1988 р. рішенням сесії ЮНЕСКО середмістя Львова занесено до списку Світової Спадщини.

Львівська «ратуша» походить від німецького «Rathaus»  будинок ради. У 1356 р. Львів отримав самоуправління за магдебурзьким правом. Обов’язковою складовою самоуправління була наявність ради і суду, які об’єднувались в магістрат. Тому побудову першої ратуші можна датувати кінцем 50-х років ХІV ст. У цьому приміщенні була скарбниця. Тут зберігалися корона і скіпетр польських королів та державна казна. З діяльністю міського суду пов’язана похмура легенда. Одного разу на смерть було засуджено невинну людину. Відтоді, після виконання несправедливого вироку коридорами ратуші літає чорна труна. Хоча це лише легенда, але на першій сторінці книги судових вироків львівського суду є коротка фраза: «Пам’ятай про чорну труну» [3].

На західному боці ратуші, де нині квітник, було місце страти. Ще з 1425 р. тут стояв так званий «стовп ганьби»  2,6 м заввишки, увінчаний скульптурною групою  богиня правосуддя Феміда і кат. До нього приковували злочинців: дрібних злодіїв, п’яниць, хуліганів. Для виконання смертних вироків біля стовпа був розташований ешафот. Такою смертю карали тільки дворян. У 1578 р. тут стратили І. Підкову. У 1793 р. на площі Ринок споруджено 4 фонтани, автором яких був відомий львівський скульптор Гартман Вітвер. Лише вода з них не била, а виливалася струмочками, і їх використовували як колодязі. Львівська Ратуша і горіла, і обвалювалася, змінюючи на шпилі флюгери, але 1 листопада 1918 р. сотник Степан Паньківський підняв над Ратушею синьо-жовтий прапор ЗУНР, визначивши позицію львів’ян щодо України. Стиль нинішньої ратуші  віденський класицизм. Уже у ХІV ст. діяло правило, згідно з яким купці, лікарі, ремісники мали право споруджувати на Ринку будинки щонайбільше з трьома вікнами по фасаду. Лише шляхта і духовенство могли зводити будинки з 6-ма вікнами. У другій половині ХVІ ст. у Львові виник новий архітектурний стиль  Відродження. Львівські патриції замовляли індивідуальні проекти будинків італійським майстрам, кожен з яких мав власні кольори, свою історію. Але один із них не має аналогів у всій Європі. Будинок має назву «Чорна кам’яниця». Виразно простежується нерівномірність висоти поверхів. Весь фасад викладений «діамантовим» рустом – невеликими кам’яними блоками у формі діаманта. Спочатку рустування було білим, але русти зроблені з пористого каменю, який активно поглинає пил і сажу, тому будинок чорного кольору і не пов’язаний із фатальними історіями. Його власником був аптекар Ян Лоренцович, котрий відкрив тут аптеку. У 1926 р. будинок купило місто, а через 3 роки у ньому відкрили Музей історії Львова. Найбільше відвідувачів у Музеї етнографії та художнього промислу, у Природничому музеї, Музеї історії релігії, Музеї-аптеці. Одним із найбагатших музеїв країни є Львівська картинна галерея (1907 р.). Основою її першої експозиції стала збірка з 300 картин і скульптур західноєвропейських майстрів, придбана міським магістратом у колекціонера І. Яковича. Тепер кількість її експонатів – понад 30 тис. творів живопису, скульптури і прикладне мистецтво. Є тут картини Франціско Гойї, Рубенса, Яна Матейка, І. Шишкіна, І. Левітана, М. Реріха, І. Айвазовського.

Церкви, собори, монастирі Львова. Духовне збагачення отримують відпочиваючі від відвідування сакральних споруд Львова. Одними з найдавніших церков є церква Миколая (кін. ХІІІ ст.) та П’ятницька церква (1643 р.).

На Святоюрській горі велично стоїть собор Святого Юра. Ще за часів Д. Галицького тут існував печерний монастир. У 1270 р. князь Лев побудував серед густого букового лісу для свого дядька Василька дерев’яну церкву на честь св. Юра. У сучасному вигляді собор збудований 1744 р. у стилі бароко за проектом І. Меретина. На дзвіниці собору висить дзвін, відлитий у Львові 1341 р.  найдавніший із дзвонів на території України.

Катедральний собор (1360 р.). Нині це єдина пам’ятка церковної готики у Львові. Хоча 1760 р. за наказом архієпископа Сераковського проведена реставрація собору в стилі бароко, все ж основна частина конструкції залишилася старою. Після облоги Львова турками 1672 р. львів’яни повісили на стіни собору турецькі ядра. Окрасою Катедральної площі є каплиця Боїмів. На куполі каплиці розташована унікальна сидяча статуя Ісуса Христа у Гетсиманському саду. Фасад каплиці суцільно вкритий різьбленням по білому каменю, яке зображає історію життя Христа. Заклав каплицю 1609 р. угорець Г. Боїм, який певний час був бургомістром Львова.

Львів  багатонаціональне місто. Вірмени з’явилися тут за часів Д.Галицького. Вони везли зі собою капітал і щонайцінніше  знання та вміння ювелірів, шкіряників, гартувальників, торгували із Туреччиною, Іраном, Єгиптом. Та скарбом давньовірменської культури є Ансамбль Вірменського собору (1368 р.), який складається з собору, приміщення колишнього жіночого монастиря та палацу вірменських архієпископів.

Костел Домініканського монастиря заснували ще в другій половині ХІІІ ст., коли дружина Лева  Констанція – запросила в Галичину домініканців. Для них споруджено у 1408 р. костел Божого тіла у готичному стилі. У середині ХVІІІ ст. його було знесено і за проектом військового інженера Яна де Вітта споруджено в стилі бароко. На фасаді вміщено герб домініканців: пес лежить на книзі, тримаючи в зубах палаючий смолоскип. У перекладі з латинської мови домініканці  пси Господні. Звідси в гербі зображення собаки.

Успенська церква (1572–1629 рр.)  чудовий взірець архітектури Відродження. Вона складається з церкви, дзвіниці або вежі Корнякта і каплиці трьох святителів. Будівництво четвертої церкви здійснювало Ставропігійське братство зі значною допомогою гетьмана Сагайдачного П. К. Фінансував будівництво вежі Корнякт. Тому вона названа його іменем. Каплиця трьох святителів (1578 р.) розташована у подвір’ї церкви. У 1671 р. вона згоріла і була реставрована на кошти грека О. Балабана. Про ці події розповідає напис на кам’яній дошці, вмурованій над входом.

У 1898 р. за проектом архітектора Гавришкевича збудована найбільша у Львові Преображенська церква. Тут розташовані роботи відомих українських художників Корнила Устияновича та А. Монастирського.

Костел єзуїтів заснований 1610 р. за зразком церкви Іль Джезу в Римі. Довжина його  41 м, висота – 26 м, може одночасно вмістити 3500 осіб і ще 1500 на галереях. Єзуїти надавали великого значення освіті. Тут навчалися діти шляхти, передусім магнатів. Закінчивши школу, вони ставали проповідниками і виконавцями ідей ордену. Навчалися тут майбутні гетьмани Я. Вишневецький, Б. Хмельницький. Нині в костелі містяться фонди бібліотеки Стефаника.

Костел св. Єлизавети споруджений 1908 р. у неоготичному стилі і нині неабияк вражає приїжджих. Знищений за часів радянської влади, зараз він реставрується і є греко-католицькою церквою Св. Ольги і Св. Єлизавети.

Окрасою міста є Львівський національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької. На початку 90 років ХІХ ст. була потреба населення у великому театральному приміщенні. У 1895 р. оголошується конкурс на кращий проект будівлі міського театру. Переміг вихованець Берлінської будівничої академії, місцевий архітектор З.Горголевський, який працював у той час директором Львівської вищої промислової школи. Споруда мала розташуватися на площі, посеред якої протікала річка Полтва. Архітектор змінив русло річки, взявши її у колектори. Утворився своєрідний острів, на якому в червні 1896 р. розпочалися земляні роботи. Під фундаменти застосовано вперше в Європі суцільні бетонні плити. Горгілевський уміло організував виконання найважливіших робіт: залучені кращі митці, архітектори, художники, скульптори. Опалювання, освітлення, вентиляцію встановила віденська фірма «Сіменс». Тривало будівництво понад 4 роки (1900 р.), витрачено 2,4 мільйона австрійських крон. Більшість коштів надійшла від громади Львова. Споруда має форму видовженого прямокутника 95 х 45 м, збудована з полянського вапняку і тернопільського пісковику у стилі ренесансу та бароко.

Шедеври архітектури у Львові творили П. Римлян, П. Війтович; зачаровували живописними полотнами І. Труш, А. Гротгер, О. Курилас, О.Кульчицька, А. Монастирський. Сплеском овацій вибухали театри від неповторного співу С. Крушельницької, О. Мишуги, М. Менцинського; акторської гри незабутньої М. Заньковецької. Скрізь лунає слава метрів музичної культури М. Колесси, С. Людкевича, В. Барвінського; літературні шедеври творили М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, І. Франко,

В. Стефаник [3]. Пам’ять про них увіковічена пам’ятниками та барельєфами.

Рекреаційні зони Львова

Пам’ятки архітектури:

1. Високий замок (ХІІІ-ХІV ст.)

2. Церква Миколая (ХІІІ ст.)

3. Вірменський собор (ХІV ст.)

4. Катедральний собор (1360 р.)

5. Каплиці: Боїмів (1609 р.), Кампіанів (1619 р.)

6. Архітектурний ансамбль Успенської церкви (1572 р.): церква (1591 р.), вежа Корнякта (1572 р.), каплиця Трьох святителів (1578 р.)

7. Королівський арсенал (1578 р.)

8. Собор Св. Юра

9. Порохова башта (1554 р.)

10. Ансамбль площі Ринок (ХІV-ІХІ ст.)

Музеї:

1. Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького

2. Палац мистецтв

3. Львівська галерея мистецтв (Стефаника, 3)

4. Музей народної архітектури «Шевченківський гай»

5. Історичний музей

6. Музей історичних коштовностей (Пл. Ринок, 2)

7. Музей етнографії та художнього промислу

8. Природничий музей

9. Музей історії релігії

10. Музей давньої української книги

11. Музей-аптека

12. Літературно-меморіальний музей Я. Галана, І. Франка.

Театри

1. Львівський національний академічний театр опери та балету ім.Соломії Крушельницької

2. Національний академічний український драматичний театр

ім. М. Заньковецької

3. Львівський театр «Воскресіння»

4. Театр ім. Леся Курбаса

5. Перший український театр для дітей та юнацтва

6. Львівський обласний театр ляльок

7. Театр Західного оперативного командування

Філармонія

Цирк

Будинок природи, Будинок архітектора, Будинок органної та камерної музики

Личаківське кладовище

Меморіальний комплекс «Пагорб Слави»

Пам’ятники

1. Т. Г. Шевченку

2. Першодрукареві І. Федорову

3. Франкові, Міцкевичу, Галану, Стефанику, Грушевському, Шашкевичу, Д. Галицькому

Природно-заповідний фонд

1. Регіональний природний парк «Знесіння»

2. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва – Стрийський;

3. Парк Культури

4. Пам’ятка природи  Лиса гора

5. Ботанічні сади ЛНУ ім. Франка, НДЛУ, ЛДМУ ім. Д. Галицького

Львів дав світу відомих письменників Станіслава Лема, Леопольда Захер-Мазоха та інших видатних діячів світової культури і науки, зокрема математиків Стефана Банаха, Стена (Станіслава) Уляма, фізика М.Смолуховського.

Вогонь просвітництва несли братства, які діяли при церквах і монастирях (зокрема Ставропігійське), Наукове товариство ім. Т. Шевченка, вчені-науковці М. Грушевський, І. Крип’якевич, В. Щурат, І. Свєнціцький, митрополит А. Шептицький.

Зі Львовом пов’язані історичні постаті Д. Галицького, І. Підкови, М.Кривоноса, Б. Хмельницького. У пам’яті львів’ян назавжди залишилися незабутні Є. Коновалець, С. Бандера, Р. Шухевич.

Видатними львів’янами можна назвати низку культурних, наукових та політичних діячів України  І. Франко, М. Грушевський, С. Крушельницька, І. Крип'якевич, Польщі  С. Лещинський, С. Лем, С. Єжи Лєц, Ш. Бруно, Росії  Ю. Башмет, Г. Явлінський, Р. Віктюк, Австрії  Л. Фон Захер-Мазох, Ф. Моцарт та ін. Також у Львові у ХVІ ст. працював, помер та похований першодрукар Русі-України Іван Федорович (Федоров).