Лісівничо-екологічна типологія Алексєєва-Погребняка

Ординацією називають розміщення фітоценозів на системі координат. Це дає можливість розподілити рослинні угруповання в єдину систему залежно від умов зростання.

Типологічна класифікація П.С. Погребняка об’єднує в одну класифікаційну схему ліси по суходолу і по-мокрому, розділивши на окремі групи алексєєвську гру­пу суборів, а саме: на групу суборів та групу складних суборів (судібров, сугрудків). У результаті проведеної роботи П.С.Погребняку вдалося роз­робити струнку класифікацію ґрунтів за їх трофністю (хімічною родючі­стю) та вологістю. Були також запропоновані індекси для позначення окремих груп лісових ґрунтів: А - дуже бідні ґрунти (бори); В - відносно бідні (субори); С - відносно багаті (складні субори); D - груди на сірих лісових землях, Е - діброви на чорноземах. Окремим гігротопам надані цифрові значення: 1 - сухі; 2 - свіжі; 3 - вологі; 4 - сирі; 5 - мокрі. Разом з Д.В.Воробйовим, П.С.Погребняк склав типологічний визначник для Полісся України, який вийшов у світ в 1929 р.

У липні-серпні 1929 р. у Стокгольмі проходив Міжнародний конгрес науково-дослідних лісових станцій. П.С.Погребняк надіслав до конгресу доповідь про методику досліджень умов місцевиростання у зв’язку з ти­пами лісу, яка була зачитана та опублікована у матеріалах конгресу. Так зародилася відома нині едафічна сітка. В коло ознак, які дозволяють визначити тип місцевиростання (тип лісорослинних умов) входить деревна порода, її ріст, склад надґрунтового покриву, рівень ґрунтових вод. Наведені також екологічні фігури, що характери­зують продуктивність різних порід у різних типах лісорослинних умов.

Запропонована класи­фікація є не лише описом окремих типів, вона є мето­дом дослідження їх природи, основою для вдосконалення техніки ведення лісового гос­подарства. Подальша робота над едафічною сіткою приз­вела до деякого спрощення та змін, що відображають вкрай засушливі умови зрос­тання лісів. Так, діброви на чорноземах були приєднані до групи D, а для відобра­ження вкрай сухих лісо- рослинних умов введений індекс “0”.

П.С.Погребняк, запропо­нувавши едафічну сітку типів лісу і місцеоселення, підкре­слював, що вона ілюструє риси подібності і різниці лісів, які визначені едафічними особливостями місцеоселен­ня. Ця сітка уособлює єдність двох класифікаційних орди­нат, що лежать в основі еда- фічного заміщення: 1)ординат трофності та 2) ординат зволоження. Тобто сітка відображає єд­ність подібності і відмінностей лісів залежно від хімічної родючості ґрун­тів (трофності) і зволоження.

Класифікація передбачає, що кожна ділянка лісу є одночасно і трофотопом, і гігротопом, вона є, по суті, двома сторонами одного й то­го ж місцеоселення - едатопу (лісу і місцеоселення однакових усере­дині себе едафічних умов). Класифікація також відображає ступінь (мі­ру) едафічної родючості місцеоселення, виходячи з його лісорослинного ефекту, що визначається індикаторами (деревостаном тощо).

Так була остаточно опрацьована існуюча нині едафічна сітка для класифікації лісових ділянок, яку називають іменем “Алексєєва - Погребняка” (рис. 7.1).

Рис.7.1 Едафічна сітка Алєксєєва-Погребняка.

Вона подана у вигляді координатної системи, осями якої є дві категорії: вологість і багатство лісорослинних умов, тобто у сітці поєднується гігрогенний та трофогенний ряди. Типи лісорослинних умов позначаються індексами, які відображають групу типів та ступінь зволо­ження, наприклад, А₂ - свіжий бір; С₂ - свіжий складний субір; D₃ - воло­га діброва. Оскільки деревна рослинність відображає певну сукупність впливу на неї екологічних факторів, то вона і є основним критерієм для встановлення едатопу. Трав’яна рослинність (надґрунтовий покрив) та­кож відображає відповідні лісорослинні умови, а тому її використовують як індикатор певних едатопів.

Фітоценози займають на сітці П.Погребняка відповідні екотопи. Їх можна встановити за допомогою рослин-індикаторів, тобто видів з чітко визначеною екологічною належністю. Список індикаторів (видові назви подані російською та українською мовами) ви знайдете під рис.7.1. Щоб визначити екотоп відповідного фітоценозу, достатньо виділити його за рослиною-індикатором. Наприклад, чорничники займають на едафічній сітці екотопи В₂ і В₃, а низові осокові болота – С₅ і D₅.

Для визначення типу лісорослинних умов використовують і інші допоміжні ознаки - глибину ґрунтового профілю, механічний склад ґрунту, підстилаючу породу, реакцію ґрунту, наявність карбонатів тощо.

Спроба Д.В.Воробйова ускладнити едафічну сітку шляхом встанов­лення перехідних (наприклад, від бору до субору) одиниць не мала ус­піху, бо вона могла мати реальну діагностику тільки у центральних ти­пах.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте зміст стійкості екосистеми.

2. Назвіть показники ступеню стійкості природних комплексів

3. Що таке ординація фітоценозів?

4. Яку мету переслідує ординація фітоценозів?

5. Назвіть ознаки для коригування вихідних ступенів стійкості.