Передумови виникнення держави кр:
Економічні чинники (піднесення ремесла, торгівлі, технології виробництва)
Активна зовнішня політика (походи на Візантію, боротьба з готами, гунами та аварами для забезпечення ринків збуту продукції С/Г)
Існування протодержавних утворень (Куявія, Славія, Артанія), що заклали фундамент майбутньої держави
У зв’язку із цим питанням постає інше дуже цікаве і важливе питання про походження назви «Русь». Норманісти висували такі аргументи: у ХІ ст. фіни називали шведів «Руотси», записані імена послів у Х ст. мають скандинавське походження, ісламські мандрівники ІХ-Х ст. завжди чітко розділяли русів і слов’ян, більшість руських географічних назв мають давньонорманське походження. На противагу, слов’яністи стверджували:
- назва «Русь» тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні,
- жодна скандинавська сага не згадує про древньонорманське плем’я чи народність,
- ісламський письменник Ібн Хордадберг чітко називає русів слов’янським племенем, - археологічні матеріали свідчать про фрагментарний вплив «варязького чинника».
Слов’яно-варязька. Автором є Ключевський. Намагався примирити попередні теорії.
Хозарська. Професор Гарвардського університету О. Пріцак запропонував КР виводити із Хозарського каганату, де поляни не слов’яни, а Кий – лише завоював Київ. Однак ця версія не витримує критичної перевірки.
ІV
Значною подією в процесі політичної консолідації полянського міжплемінного, як найбільш сильного племінного союзу, стало заснування міста Києва (з 482 р.), яке завдяки вдалому географічному розташуванню швидко перетворилося на політичний центр східних слов’ян. Державне об’єднання Руська земля у ІХ ст. вражало масштабністю своїх воєнних акцій та зовнішньополітичної активності: приймало участь у відбитті арабського наступу на Закавказзі у 852-853 рр.. та численних походів на Візантію. ПДРуські землі за своїм розвитком у той час значно випереджали ПНРуські землі, але варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у ПНРуських землях Вставши на ноги у 882 р. варяги підступністю оволоділи і Києвом.
Періодизація історичного розвитку кр
882-972 рр.. Період становлення та швидкого зростання.
Причина, яка привела Олега (регента малолітнього Ігоря Рюриковича) під стіни Києва, мабуть пов’язана із суперечками щодо контролю над важливим торговельним шляхом «із варяг у греки». Розташувавшись у Києві, варязькі князі об’єднали ПН та ПД Русі, зробивши її поліетнічною державою, де під кінець правління Олега було більше 20 народів. Але це була ще не досить консолідована держава. Влада київського князя в землях племінних княжінь була слабкою, часом формальною, а система управління, стягання данини і судочинства – примітивні і діяли час від часу. Та все ж-таки це було, як на свій час, досить економічно-розвинуте державне об’єднання. Про це свідчать грандіозні воєнні походи 911 р., 941 р., 943р.
Щодо удосконалення державної системи, слід згадати 945 р., коли Ігор повторно вирішив зібрати данину з деревлян, а вони його за це вбили. Дружина Ігоря Ольга помстилася за свого чоловіка, а потім, зробивши правильні висновки, провела державну реформу. Замість полюддя (данини) була чітко встановлена фіксована норма податку, яку треба було у встановлений час доставляти на спеціальні місця – погости. У зовнішній політиці вона надавала перевагу дипломатії, хоча син Святослав Завойовник не притримувався подібної політики. Після його воєнних походів на Волзьку Булгарію (965 р.) та Хозарський каганат (965 р.) вони перестали існувати як держави. Не встиг він перебороти печенігів, які з’явились на ПД рубежах КР у 915 р., а у 972 р. вбили його. Ще за життя він ввів традицію призначати у князівства своїх синів: у Києві – залишив Ярополка, у древлянській землі – Олега, у Новгороді – позашлюбного сина Володимира.
980-1054 рр.. Найбільше піднесення та розквіт Київської Русі.
Це період князювання В.Великого та Я.Мудрого. Почався він із першої міжусобної війни за єдиновладдя. Переможцем вийшов Володимир, якого потім народ назве Великим. Система фортець та «змієві вали» на ПД КР покликані були захистити від печенігів деякий час стримували натиск цих кочівників, але найбільшим його звершенням була релігійна реформа 988 р., адміністративну (ліквідував залишки племінних вождів) та судову (запровадив зведення законів усного звичаєвого права «Устав земляний»).
Значення введення християнства важко переоцінити:
це сприяло підсиленню авторитету КР на міжнародній арені,
європеїзації суспільства,
підтримці князівської одноосібної влади,
утвердження моральних цінностей (моногамна сім’я, скасування жертвоприношень в т. ч. людських жертв).
сприяло розвитку культури: запровадження руської писемності а з нею і літописання, розвиток архітектури, мистецтва.
Також саме Володимир запровадив «шлюбну дипломатію», коли кількох своїх дітей одружив на іноземцях. Серед них був і Ярослав, що одружився із шведською принцесою Інгігердою (Іриною). І саме він після раптової смерті Володимира у 1015 р. і наступної міжусобної війни став київським князем до 1054 р.
За час правління Ярослава Мудрого (як охрестив його народ) КР досягла вершини свого розквіту, ставши в один ряд з Візантією та Німеччиною – найрозвиненішими тогочасними країнами. Цьому сприяло удосконалення державного апарату, остаточна ліквідація сепаратистських настроїв; у 1036 році розбив печенігів і після цього заклав Софіївський собор, оточив Київ новою системою укріплень із Золотими воротами; створив перше писане зведення законів «Руська правда» або «Правда Ярослава», де майже всі норми спрямовані на захист князівського статку і статку великих феодалів, але деякі статті захищали народні маси від грубих форм феодального гніту; прагнув вийти з-під впливу Константинополя і тому сприяв обранню власного митрополита Ілларіона; піклувався про розвиток освіти, науки та письменства; звичайно, продовжував розвивати шлюбну дипломатію (один із них одружився на дочці візантійського імператора Костянтина Мономаха за що його син Володимир отримав від народу прозвище Мономах); намагаючись запобігти усобицям між дітьми за владу запропонував порядок успадкування князівської влади синами: старший син отримував в управління Київ, інші у порядку старшинства отримували Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Смоленськ. У разі смерті одного із них його місце займав молодший – це за задумом Ярослава, давало б можливість із часом кожному стати великим князем київським мирним шляхом.
Що стосується економічного становища, то провідне місце, як і раніше, належало С/Г, важливою галуззю було також і скотарство, мисливство, рибальство і бортничество. Серед ремесел, яких вже нараховувалось близько 60, особливо виділялося кожум’яцьке, ковальське, гончарське, ткацьке, ювелірне, тощо… З’явились перші власні гроші – гривні, хоча використовувалися і цінні шкурки звірів, і іноземні гроші.
1054 -1241 рр.. Поступове політичне ослаблення і феодальна роздробленість.
Після смерті Ярослава дуже недовго сини підтримували мир і єдність. Безупинні князівські чвари і міжусобні війни призвели до економічного застою і неможливості скоординувати дії у боротьбі із зовнішніми ворожими чинниками. У деякі періоди кількість князівств сягала 15, однак, давньоруська держава зовсім ще не розпалася. З централізованої монархії вона перетворилася на федеративну монархію і з більшим чи меншим успіхом існувала аж до початку ХІІІ ст., коли монголо-татарська навала у 1239 р. вирушила на ПД-ЗХ Русь.
У 1240 р. Київ було спалено і встановлено практику надання «ярлика», тобто дозволу на правління в обмін на сплату данини. Далі монголо-татари рушили на ЗХ Європи до Польщі, Угорщини, Чехії. І лише на початку XІV ст. внаслідок міжусобної війни золотоординських ханів послаблюється їх вплив на ПД-ЗХ Русь. Ці сприятливі обставини змогли використали нащадки Данила Галицького, та нажаль, тривав цей період недовго. Вже з 1340 р. Литва і Польща почали свою експансію на українські землі.
Таким чином, Київська Русь– ранньофеодальна держава, розвиток якої пройшов шлях від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм правління та від посилення централізму – до децентралізації.
Соціальна структура давньоруського суспільства формувалася на васальних відносинах: за вірну службу князь своїм боярам дарував право стягувати податки з окремих територій. Ця помісна форма феодального землеволодіння не передбачала передачі землі у спадок і відчуження її без згоди князя. Але із посиленням децентралізації влади поширення набуває вотчинне спадкове землеволодіння, що могло вільно продаватися, передаватися у спадок, даруватися. Таким чином, до панівного класу відносилися: князь, бояри та дружинники. Також до цієї групи можна віднести міську еліту (торговців) та вище духовенство.
Серед феодально-залежного населення можна виділити:
- смерди – більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, платили данину і були особисто вільними
- закупи – люди, що з різних причин втрачали своє господарство і змушені були йти у кабалу до феодала за купу (грошову позичку)
- рядовичі – селяни, що уклали із феодалом ряд (угоду), визнаючи свою залежність від нього і працюючи за частку виробленої продукції
- челядь – особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала.
- холопи - були у повній особистій залежності від феодала.
Самостійно опрацювати завдання:
Культура Київської Русі,
Трипільська культура