3.2 Застосування нових удосконалених методичних підходів в оцінці кредитоспроможності позичальника

Для забезпечення точності оцінок та належного рівня диференціації кредитних ризиків доцільно запровадити дискримінантні моделі для позичальників різних видів діяльності у розрізі суб'єктів малого підприємництва, середніх (великих) підприємств. Для охоплення суб'єктів господарювання всіх видів економічної діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД) та забезпечення достатньої гомогенності груп позичальників виправданою була б розробка моделей для 8-10 груп видів економічної діяльності.

Для забезпечення повного та всебічного оцінювання кредитних ризиків необхідно враховувати результати інтегрального аналізу фінансового стану позичальників за методологією дискримінантного аналізу, їх спроможність обслуговувати зобов'язання, інформацію щодо якісних критеріїв кредитоспроможності (якість менеджменту, бізнес-плани, ситуація на ринках продукції тощо), стан обслуговування боргу та інші чинники, порядок визначення яких має наводитися у внутрішніх положеннях банків.

Оцінювання спроможності позичальника обслуговувати отримані кредити за рахунок внутрішніх фінансових джерел здійснюється на основі розрахунку коефіцієнта покриття боргу як співвідношення суми чистого руху коштів від операційної та інвестиційної діяльності (без урахування сум нарахованих та сплачених відсотків) до вимог з обслуговування боргу на відповідний період. Для цього слід проаналізувати прогнозні показники балансу, прибутків та збитків, руху грошових коштів, а також графіки (календарі) обслуговування і погашення боргу впродовж строку обслуговування кредиту. Коефіцієнт покриття боргу вважається достатнім, якщо його значення є більшим за "1". У цьому разі чистих грошових потоків із внутрішніх джерел вистачить саме для виконання боргових зобов'язань. Водночас для забезпечення нормальної фінансово-господарської діяльності позичальника рекомендований коефіцієнт покриття боргу має бути на рівні "1,3" та вище.

У систематизованому форматі запропонований підхід включає низку послідових кроків для визначення показника ризику кредитної заборгованості.

Крок 1. Вибір моделі інтегральної оцінки фінансового стану позичальника:

а) з'ясування категорії підприємств, до якої належить позичальник:

суб'єкт малого підприємництва чи середнє (велике) підприємство;

б) з'ясування виду економічної діяльності позичальника за КВЕД.

Крок 2. Розрахунок фінансових коефіцієнтів, які передбачені моделлю, та визначення інтегрального показника фінансового стану позичальника.

Крок 3. Розрахунок коефіцієнта покриття боргу, на основі якого визначається спроможність позичальника обслуговувати отримані кредити.

Крок 4. Визначення класу боржника відповідно до рівня його фінансового стану та спроможності обслуговувати борг.

Крок 5. Присвоєння категорії якості кредитної заборгованості відповідно до класу позичальника та стану обслуговування боргу.

Крок 6. Додатковий аналіз відповідно до внутрішнього положення.

Крок 7. Визначення показника ризику кредиту в межах встановленого для відповідної категорії якості діапазону [30].

Розглянемо детальніше визначені класи боржника. "Клас дебітора" означає категорію ризику рейтингової шкали дебітора у межах рейтингової системи, за якою дебітори призначаються на основі визначеного та чіткого комплексу рейтингових критеріїв, за якими отримуються оцінки РБ. Згідно з рекомендаціями Базеля ІІ та Директиви 2006/48/ЄС при побудові рейтингових систем рекомендується виокремлювати щонайменше сім рейтингових класів для кредитоспроможних позичальників і один рейтинговий клас для неспроможних (позичальників, які характеризуються станом дефолту).

У процесі оцінювання кредитних ризиків із використанням рейтингів слід враховувати таку закономірність: чим більше рейтингових класів передбачено рейтинговою системою, тим вищий рівень гомогенності позичальників у межах одного рейтингового класу і точність оцінок. Згідно з п. 403 Базеля ІІ розподіл кредитів за класами ризику має бути обґрунтованим. Не слід допускати надмірної концентрації кредитів у рамках одного класу як із позиції рейтингу позичальника, так і з позиції рейтингу кредитів [3, с. 403- 404].

Запропонований підхід передбачає, що залежно від значення інтегрального показника фінансового стану, коефіцієнта покриття боргу та стану обслуговування боргу позичальнику присвоюється певна категорія якості за кредитом, якій відповідає діапазон показника ризику кредитної заборгованості. Певний рівень показника встановлюється банком самостійно за результатами додаткового аналізу якісних критеріїв відповідно до внутрішнього положення з оцінки кредитних ризиків. У цьому документі банки мають враховувати:

- якість менеджменту боржника;

- ринки збуту продукції та вплив факторів виробництва;

- додаткові галузеві ризики суб'єкта господарювання;

- якість систем контролю та корпоративного управління;

- висновки аудиторів щодо достовірності звітності боржника (за наявності);

- рейтинги боржника, встановлені міжнародними рейтинговими агентствами;

- динаміку інтегрального показника фінансового стану щонайменше за три останніх роки;

- показники консолідованої звітності;

- іншу об'єктивну інформацію щодо подій та обставин, які можуть вплинути на своєчасність і повноту погашення боргу.

У внутрішніх положеннях необхідно також визначити порядок переведення якісних показників у їх кількісні еквіваленти і кількісну диференціацію показника ризику кредиту у межах встановлених у таблиці діапазонів. Відповідальними за розробку та вдосконалення системи внутрішнього рейтингування у банках мають бути під розділи "Контролю кредитних ризиків". Вимога щодо створення у структурі банків відповідних підрозділів є у статті 84 Директиви 2006/48/ЄС [15]. Ця стаття передбачає також обов'язкове формування банку даних, необхідних для постійного вдосконалення системи рейтингування, а також документування інформації на основі якої формується рейтингова система та оцінюється її якість. З метою вдосконалення системи внутрішнього рейтингування банк має документувати кількість проблемних кредитів (дефолтів) за окремими рейтинговими класами у розрізі окремих звітних періодів.

Реалізація окреслених пропозицій щодо вдосконалення оцінки кредитоспроможності юридичних осіб - позичальників уможливить присвоєння однакового класу позичальникам з однаковими показниками звітності незалежно від банку та регіону його розташування. Такий підхід дає змогу враховувати актуальні зміни й тенденції у параметрах фінансового стану позичальників, зокрема, через щорічну актуалізацію моделей інтегрального оцінювання.

В умовах банківської кризи та економічної нестабільності діяльність комерційних банків виявилась дуже пов'язаною з проблемою неповернення кредитів, до чого призвело різке зниження кредитоспроможності, тобто неможливість своєчасного та в повному обсязі повернення одержаних позичок. Ця проблема, в свою чергу, пов'язана з різким спадом виробництва в реальному секторі економіки, але суттєвий вплив на неї мала і недостатньо виважена політика багатьох комерційних банків "нової хвилі", що виникли в умовах високої інфляції і головне джерело своїх прибутків вбачають у високих відсотках за кредити. Хоча частково ситуація й змінюється на краще, але все ще залишається вкрай напруженою, оскільки такого натиску не витримують не тільки клієнти банків, але й банки. Нажаль, в банківській практиці спостерігається високий рівень проблемних кредитів, в структурі кредитних вкладень вони складали на початок 2008 р. до 40%, а обсяг резервів, сформованих під проблемну заборгованість, до загального обсягу резерву на відшкодування можливих витрат за кредитними операціями - понад 55%, що веде до погіршення показників фінансового стану банків і позичальників.

Несприятлива ситуація зі своєчасним поверненням кредитів в значній мірі обумовлена не тільки економічною нестабільністю в країні, але й недосконалістю методичних підходів, недостатнім науково-теоретичним обґрунтуванням оцінки кредитоспроможності позичальників. Тому особливу актуальність здобуває застосування правильної, економічно обґрунтованої оцінки їх кредитоспроможності.

Від точності та достовірності цієї оцінки залежить ефективність здійснення конкретних кредитних угод, а також кредитної політики банківської установи в цілому. Всебічна оцінка фінансової стійкості позичальника, включаючи запобігання можливим ризикам неповернення кредитів, дозволяє банку більш цілеспрямовано використовувати кредитні ресурси і отримувати стабільні прибутки.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог. У яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Серед найбільш широко використовуваних методів оцінки кредитоспроможності виділяють наступні: методи коефіцієнтного аналізу, статистичні й експертні методи.

Метод коефіцієнтів базується на доборі оптимальних для конкретних позичальників коефіцієнтів та їх нормативних значень й аналізі їх в динаміці й порівнянні з середнім значенням по всій галузі або із значенням по аналогічних підприємствах. Як і будь-який метод, аналіз кредитоспроможності за допомогою фінансових коефіцієнтів має низку недоліків По-перше, не можна обмежуватися чи віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника. Є ще багато критеріїв, які необхідно враховувати при аналізі.

По-друге, в умовах не стабільної економіки, високих темпів інфляції фактичні показники не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити позику у встановлений строк.

По-третє, відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників. Їх рівень змінюється залежно від стану економіки країни. По-четверте, розраховані коефіцієнти фіксують лише мить економічного часу, залишаючи осторонь безперервні динамічні зміни. Відсутність інформації про динамічні процеси збільшує невизначеність відносно фінансового стану підприємства, отже, і ризик при кредитуванні. Аналіз кредитоспроможності методом коефіцієнтів передбачає розрахунок показників. Що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки одні показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. А якщо, навіть, і вдається оцінити кредитоспроможність у такий спосіб, то це не означає, що отримана оцінка є достатньою, бо це оцінка лише одного з деталізованих критеріїв інтегрованого показника комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника. Вона не враховує репутації позичальника, його кредитної історії, характеристик проекту, що кредитується, забезпечення кредиту тощо.

Одним із різновидів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові моделі оцінки кредитоспроможності позичальника, які досить розповсюджені в українських банках.

Створення системи внутрішніх кредитних рейтингів контрагентів банку - проблемна сфера системи управління кредитним ризиком. Система диференціації контрагентів за величиною ризику - дуже ефективний засіб, що дозволяє банку вести свою щоденну діяльність, спираючись на фундаментальні теоретичні підходи, здатні у довгостроковій перспективі забезпечити кредитній організації додаткову стійкість і конкурентні переваги на ринку.

Необхідно підкреслити, що повноцінна рейтингова оцінка неможлива без проведення експертного аналізу контрагента, що доповнює результати фінансового аналізу. Інакше кажучи, підсумковий рейтинг може бути представлений як функція фінансової й експертної оцінки контрагента. Загальна оцінка кредитоспроможності в більшості рейтингових методик дається в балах. На підставі суми балів, отриманих за результатами аналізу об'єктивних факторів ризику визначається група рейтингу, до якої належатиме контрагент. Бальна оцінка додаткових факторів ризику проводитися з метою корекції групи рейтингу.

Перевага рейтингових систем полягає в можливості враховувати неформалізовані показники анкетного типу. Ця властивість дозволяє зробити рейтинг всеосяжним.

Однак, слід зауважити, що хоч розглянута нами методика рейтингової оцінки кредитоспроможності має більш якісний рівень, вона не є ідеальною. фахівці інших банків можуть мати свої погляди на важливість того чи іншого показника, що використовується для аналізу. Тому необхідно надалі вдосконалювати методики, що використовуються банками за допомогою накопиченого досвіду з питань аналізу кредитоспроможності. Слід відзначити, що методи, які застосовуються в практиці вітчизняних банків непогано оцінюють фінансові показники, однак є суттєві проблеми з ефективним використанням якісних характеристик позичальника при оцінці його діяльності, які не мають кількісного вираження (характеристика бізнесу, ринкова позиція позичальника, стан фінансової звітності та ін.). Для здійснення якісної оцінки кредитоспроможності необхідно доцільно використати також аналіз зовнішнього середовища за таких напрямків, як галузевий і конкурентний аналіз. За допомогою цього аналізу можливо визначити рівень кредитного ризику операції при розгляданні запропонованого до кредитування заходу. Мінімізувати кредитний ризик банку можливо лише на основі комплексного багатофакторного аналізу кредитоспроможності клієнтів банку, що дозволить створити надійну базу даних для подальшої рейтингової оцінки конкретного позичальника. Також слід зазначити, що банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Як показує практика, що така ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями особливо можлива тільки до підняття банками процентної ставки за кредит. І при прийнятті рішення про підвищення процентної ставки за кредит банки вдруге не перераховують кредитоспроможність клієнта, яка не завжди відповідає умовам: що загальна сума утримань з доходу позичальника не повинна перевищувати 50 відсотків його доходу.

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що комерційні банки самі створюють ризик, щодо неповернення позики клієнтом. При підвищенні відсоткової ставки для позичальників, які вже отримали кредит, банк має перераховувати коефіцієнт його платоспроможності. Оскільки один з основних показників, які підтверджують платоспроможність позичальника - фінансова та соціальна стабільність.

Тому, нами пропонується удосконалена модель визначення коефіцієнта платоспроможності клієнта. Таким чином запропонована модель оцінки платоспроможності клієнта дозволяє:

- визначати ризик неповернення кредиту у разі підвищення відсотків за позику;

- спрощенні розрахунки, щодо оцінки Кпп;

- передбачити резерв доходів позичальника, який знижує ризик неповернення боргу у випадку підвищення банком відсоткової ставки за кредит;

- отримати достовірність результатів з ймовірністю у 95 %;

- розроблення механізму захисту позичальників від ризику неповернення боргу.

Єдина державна інформаційна система "Реєстр позичальників" (далі — ЄІС "Реєстр позичальників") створена і функціонує на добровільних (договірних) засадах для зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні юридичних та фізичних осіб (далі — клієнти) у комерційних банках України внаслідок неповної інформації про клієнта [22].

ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує облік клієнтів комерційних банків України, які мають прострочену заборгованість перед банками, збереження банківської інформації про клієнтів і доступ уповноважених осіб банків до інформації про клієнта.

Функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" забезпечує структурний підрозділ банківського нагляду Національного банку України, який згідно з покладеними на нього функціональними обов'язками здійснює координацію роботи учасників ЄІС "Реєстр позичальників", методологічне супроводження системи, методичне та організаційне її забезпечення.

ЄІС "Реєстр позичальників" має наступну організаційно — експлуатаційну термінологію:

адміністратор ЄІС "Реєстр позичальників" — підрозділ Національного банку, який забезпечує збирання, збереження інформації, що надходить від банків, ведення інформаційної системи та доступ до неї лише вповноважених осіб комерційних банків. Адміністратор відповідає за експлуатацію програмно-апаратного комплексу ЄІС "Реєстр позичальників";

вхідна інформація — інформація, що надсилається від комерційного банку до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників";

вихідна інформація — інформація, що надсилається до комерційного банку від бази даних ЄІС "Реєстр позичальників";

запит — електронний документ, складений заявником про отримання звіту з ЄІС "Реєстр позичальників";

звіт — електронний документ визначеної структури, що видається на запит користувача і містить інформацію про окремого клієнта (клієнтів) банку, може передаватися електронними засобами зв'язку, обов'язково захищений методами крипто-захисту для запобігання його викривленню;

електронні засоби захисту — програмно-технічні засоби, що забезпечують захист електронних документів від несанкціонованого доступу та спотворення на етапі передавання цих документів електронною поштою;

ЄІС "Реєстр позичальників" — єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами;

квитанція — електронний документ, що формується програмними засобами ЄІС "Реєстр позичальників", надається банківській установі і свідчить про приймання або відмову в прийманні вхідної інформації до бази даних.

1. До ЄІС "Реєстр позичальників" підключаються банки, що уклали договір з Національним банком про надання послуг через цю систему.

2. Департамент інформатизації Національного банку забезпечує експлуатацію програмно-технологічних засобів функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" та їх підтримку в робочому стані.

3. Відповідний структурний підрозділ банківського нагляду координує діяльність роботи учасників ЄІС "Реєстр позичальників".

4. Після підключення до ЄІС "Реєстр позичальників" комерційний банк та ліквідатор (ліквідаційна комісія) регулярно надають потрібну інформацію про своїх клієнтів до бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" і несуть повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації.

До бази даних ЄІС "Реєстр позичальників" банк надає інформацію про тих позичальників, які на дату її надання мають у гривневому еквіваленті сумарну прострочену та сумнівну заборгованість (з урахуванням прострочених і сумнівних до погашення нарахованих доходів) у національній та іноземній валюті в сумі, що перевищує 10 тис. грн.

Інформація надається з часу зарахування заборгованості на такі рахунки простроченої та сумнівної заборгованості: 1509, 1517, 1519, 1527, 1529, 1580, 1581, 1582, 1589, 1780, 1880, 2027, 2029, 2037, 2039, 2067, 2069, 2077, 2079, 2092, 2093, 2096, 2097, 2099, 2107, 2109, 2117, 2119, 2190, 2191, 2198, 2199, 2207, 2209, 2217, 2219, 2227, 2229, 2290, 2291, 2292, 2299, 2480, 2888, 2889, 3119, 3219, 3579, 3580, 3589, 9090, 9091, 9290, 9390, 9600, 9601, 9602, 9603, 9604, 9605, 9610, 9611, 9613, 9615, 9617, 9618.

Сумарна заборгованість за кожним окремим позичальником визначається як сума простроченої та сумнівної заборгованості за основним боргом і прострочених та сумнівних до погашення нарахованих доходів.

Інформація щодо позичальників (боржників) надається в розрізі угод із зазначенням сум простроченої заборгованості за кожним видом валюти. Для позичальників — юридичних осіб зазначаються відомості про їх засновників та керівників.

5. Обмін інформацією між банківськими установами — учасниками ЄІС "Реєстр позичальників" та базою даних системи виконується засобами електронної пошти Національного банку у вигляді файлів.

6. Для забезпечення конфіденційності всі файли інформаційного обміну обробляються електронними засобами захисту інформації, розробленими в Національному банку.

7. З метою підвищення ефективності функціонування ЄІС "Реєстр позичальників" банк-учасник може надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами ЄІС "Реєстр позичальників". У разі надання такого дозволу банк складає перелік філій, обласних дирекцій, яким він надає дозвіл на роботу з ЄІС "Реєстр позичальників", згідно з додатком 2 до цього Положення. У колонці 8 цього додатка зазначається рівень доступу до ЄІС "Реєстр позичальників":

"1" — формування запитів згідно з пунктом 3.5 цього Положення;

"2" — повний доступ, який передбачає внесення інформації про позичальників (боржників) згідно з пунктами 3.2 — 3.4, та формування запитів згідно з пунктом 3.5 цього Положення.

8. Національний банк регламентує і забезпечує функціонування ЄІС "Реєстр позичальників", гарантує її надійність і безпеку, організовує підключення комерційних банків до системи відповідно до чинного законодавства, уносить зміни в порядок функціонування системи, забезпечує зберігання інформації в ЄІС "Реєстр позичальників".

Інформація в ЄІС "Реєстр позичальників" зберігається:

- протягом трьох років з дати фактичного повного погашення простроченої заборгованості, — якщо заборгованість була погашена;

- протягом 10 років з дати внесення даних про прострочену чи сумнівну заборгованість до системи, — якщо заборгованість не була погашена.

9. Своєчасне надання до ЄІС "Реєстр позичальників" достовірної інформації про свого клієнта є обов'язковим для всіх користувачів системи. Під час укладення угод про надання кредитів, гарантій, поручительств тощо банк може передбачати, що в разі несвоєчасного погашення заборгованості за цією угодою і зарахування її до простроченої або сумнівної інформація про цього позичальника та його заборгованість надаватиметься до ЄІС "Реєстр позичальників.

10. Інформація, що зберігається в ЄІС "Реєстр позичальників", становить банківську таємницю. Національний банк та банки — учасники системи не мають права використовувати інформацію з ЄІС "Реєстр позичальників" не за цільовим призначенням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація. Доступ до ЄІС "Реєстр позичальників" можуть мати керівник банку (філії, обласної дирекції) та уповноважені ним особи, а також працівники структурних підрозділів Національного банку України, яким відповідний структурний підрозділ банківського нагляду надав дозвіл на перегляд інформації, що міститься в базі даних системи.

11. Колективним власником інформації, що міститься у базі даних ЄІС "Реєстр позичальників", є комерційні банки, які уклали договір з Національним банком та підключилися до ЄІС "Реєстр позичальників".

Таблиця 3.1 - Форма, за якою банки отримують інформацію про позичальників (боржників), що мають прострочену та сумнівну заборгованість, з ЄІС "Реєстр позичальників" (сота частка одиниці валюти)

N з/п	Назва позичальника (боржника)	Ідентифікаційний код (номер)	Прізвище, ім'я, по батькові керівників та прізвище, ім'я, по батькові (назва) засновників, посади	Код валюти	Сума простроченої заборгованості за даним видом валюти	Умовна назва банку (філії, обласної дирекції)	Дата виникнення простроченої заборгованості	Дата фактичного погашення простроченої заборгованості
1	2	3	4	5	6	7	8	9

Банки-учасники активно користуються інформаційно-довідковими послугами ЄІС "Реєстр позичальників". На сьогодні уклали договори з НБУ про участь в ЄІС "Реєстр позичальників" 129 банків, сумарні активи яких складають більше 80% від активів банківської системи України. Загальна кількість банківських установ — учасників ЄІС "Реєстр позичальників" (з урахуванням філій) — 609. Загальна сума простроченої заборгованості за кредитами, наданими банками, а також ліквідаційними комісіями банків, занесена до бази даних, становить 4,08 млрд. грн. Кількість заборгованостей, які обліковуються в ЄІС "Реєстр позичальників" станом на 01.05.2014 року, складає 27 001.

Таким чином ЄІС «Реєстр позичальників» — єдиний апаратно-програмний комплекс, що забезпечує отримання від банківських установ вхідної інформації, її накопичення, зберігання, належне використання, захист на всіх технологічних ланках від несанкціонованого доступу, формування вихідної інформації, взаємодію з користувачами в реальному режимі часу. Цю інформаційну систему створено з метою підвищення надійності банків, зміцнення довіри до них та банківської системи в цілому, зменшення ризиків, які виникають під час обслуговування клієнтів.

Але законодавча база поки не дозволяє використовувати реєстр інакше, ніж як інструмент для нагляду за банками. Тому можливість функціонування даної системи в найближчому майбутньому, більшою мірою залежить від НБУ, оскільки банки, зацікавлені в зниженні кредитних ризиків та покращенні системи ризик-менеджменту, приєднаються до реєстру тільки при розумінні його ефективності.