ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

__________________________________________________________________________

Тема: «Пунктограми у складносурядному реченні».

План

1. Загальні відомості.

2. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень.

3. Класифікація складносурядних речень.

4. Пунктограми у складносурядному реченні.

Загальні відомості

Складне речення, утворене з двох або більше предикативних одиниць, об’-єднаних між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучни­ками сурядності та іншими граматичними засобами, називаєть­ся складносурядним.

Предикативні частини складносурядного речення є рівно­значними, що вияв-ляється в тому, що вони виконують одна­кові синтаксичні функції щодо цілого, яке вони утворюють. Рівнозначність предикативних одиниць, що входять до склад­носурядного речення, є однією з найхарактерніших ознак склад­них речень цього типу. З цією ознакою тісно пов’язаний той факт, що кожна предикативна частина складносурядного речен­ня є відносно самостійною, зберігає значення окремого твер­дження і певну синтаксичну незалежність, хоча така семантич­на самостійність і синтаксична незалежність є відносними (адже більш-менш вільно будується тільки перша предикативна час­тина, лексичний склад і побудова другої й наступної зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою частиною).

Другою характерною ознакою складносурядних речень є те, що їх компо-ненти — предикативні одиниці — поєднуються між собою сполучниками суряд-ності, які завжди перебувають між предикативними одиницями, не належачи жод-ній із них, а тільки всьому складносурядному реченню в цілому. У цьому легко переконатися, помінявши місцями предикативні частини цих речень. Наприклад: За вітряком небо стало жовтогаряче, і збитий на вулиці порох був рожевий

(П. П.) — Збитий на вулиці порох був рожевий, і за вітряком небо стало жовто-гаряче; Дзве­ніли жайворонки, і степ тремтів сонячно (А. Г.) — Степ тремтів со-нячно, і дзвеніли жайворонки. Цим складносурядні речення різко відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник чи сполучне слово, що ними поєднують-ся предикативні одиниці, належать тільки підрядній частині, а при зміні порядку струк­турних частин сполучник чи сполучне слово переміщується разом із підряд-ною частиною: Я не втечу, коли самі не догадає­тесь вигнати (М. С.) — Коли самі не догадаєтесь вигнати, я не втечу; Я, коли самі не догадаєтесь вигнати, не вте-чу.

Іще однією структурною ознакою складносурядного речен­ня є те, що жоден з його компонентів (предикативних одиниць) ніколи не може перебувати в сере-дині іншого компонента (пре­дикативної одиниці), у той час як підрядна частина складнопід­рядного речення може розміщуватися і в середині головної: Василь згадав про ті верби, під котрими він колись гуляв, і по­тягся на музики (І. Н.-Л.).

ЗАСОБИ ПОЄДНАННЯ ПРЕДИКАТИВНИХ ЧАСТИН

СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

Найважливішими засобами поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле у складносурядному реченні є інтонація та спо­лучники.

Особливо важливу роль інтонація відіграє в усному мовлен­ні. Саме вона вказує на початок і кінець речення, допомагає в поділі тексту на предикативні одиниці й синтагми, дає змогу зосередити увагу на найважливішому у змісті складного речен­ня. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності звучання, темпу мовлення, пауз. Кожен з цих елементів має свою функ­цію, але ці функції можуть і пе-реплітатись між собою. Так, більш важливе може виділятися як па-узами, так і темпом мов­лення й інтенсивністю звучання.

Інтонація складносурядного речення може бути перелічу­вальною, протис-тавно-зіставною, традиційною, розділовою, причому кожна з них характеризуєть-ся певною специфікою. Так, перелічувальна інтонація має однаковий інтонацій-ний малюнок у всіх предикативних одиницях — частинах складно­сурядного ре-чення, за винятком останньої, яка виголошується з пониженням тону, що вказує на кінець речення: Минає день, і світ згасне, і найсвітліший промінь згас (М. Р.). Особливістю протиставно-зіставної інтонації є її протилежний для окре­мих час-тин, але симетричний для всього складного речення ха­рактер, який виявляється, зокрема, у тому, що перша предика­тивна частина має висхідний рух тону, а дру- га — спадний, при­чому логічно наголошені слова обох компонентів таких речень вимовляються голосом більшої інтенсивності, ніж при перелічу­вальній інтонації, а пауза між предикативними частинами є довшою: Поїзд прибув на станцію зара-ні — опівдні, але по розгаслій дорозі іти було важко (А. Г.). Градаційна інтона-ція, оформ­люючи складносурядне речення, диференційовано підкреслює чи ви-діляє зміст різних предикативних одиниць поступовим наростанням частоти ос-новного тону, інтенсивності звучання і сили логічно наголошених слів або пос-туповим послаблен­ням цих ознак залежно від потреби змісту і граматичної будо­ви: Любий командир, відзначений Ясногорською, не тільки не ви­кликав у Маковея неприязні, а навпаки, після свого успіху він ще більше виріс в очах телефоніста (О. Г.). Розділова ж інтонація характеризується енергійнішим рухом основного тону в окре­мих предикативних одиницях і довшими паузами між ними: Або не со-кіл я, або спалила мені неволя крила (Л. У.).

Отже, складносурядне речення має свої інтонаційні особли­вості, але пов’я-зати окремі різновиди інтонації з конкретними типами складносурядних речень не можна, оскільки те саме речення може інтонуватися по-різному. До того ж преди-кативні одиниці складносурядних речень здебільшого поєднуються не тільки за допомогою інтонації (вона відіграє вирішальну роль лише в безсполучникових складних реченнях), а й за допомо­гою інших засобів.

До найважливіших засобів поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле в межах складносурядного речення належать також сполучники сурядності, серед яких, як відомо, виокрем­люються єднальні, протиставні й розділові, хоч серед перших розрізняються ще й окремі підрізновиди — приєднувальні, пояснюваль-но-приєднувальні. Роль сполучників сурядності в організації складносурядних речень настільки значна, що кла­сифікація цих сполучників зазвичай береться за основу класи­фікації самих складносурядних речень, адже сполучники суряд­ності є засобом не тільки поєднання в одне ціле їх предикатив­них одиниць, а й виявлен-ня взаємовідношень між ними в склад­носурядному реченні.

Важливу роль у вираженні взаємозв'язку між предикатив­ними одиницями відіграє співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків усіх компонентів складно­сурядного речення, які відповідним чином скоордино-вані. Так, одночасність дій усіх предикативних частин складносурядно­го речення виражається однаковими часовими формами недоконаного виду (теперішнього, майбутнього, минулого): Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною від землі до неба глухого, беззоряного (О. Довж.); О, недаремно, ні, в степах гули гармати, І ллялась наша кров, і падали брати (В. Сос). Різні часові форми в різних предикативних частинах складносурядного речення трапляються лише у випадках, коли одна з них виступає у значенні іншої: То комиш упаде в око, то дим тріпоче (замість затріпоче) в повітрі (М. К.). Якщо дія однієї з пре-дикативних частин складносурядного речення збігається в часі з дією іншої час-тини лише частково, то триваліша дія виражається дієсловом недоконаного виду, а коротша — до­конаного: Тепер Дядько Яків не ховає своїх вузькуватих очей, і в матері прокинулась надія (М. С). Якщо потрібно висловити думку, в якій дії від-буваються у певній послідовності, тобто одна з них передує в часі іншій, то діє-слова-присудки предика­тивних одиниць складносурядного речення виражаються най­різноманітнішими співвідношеннями форм виду й часу: В лісах йому зайшло сонце, і починали виходити зорі (М. С.) — минулий час, доконаний вид — мину-лий час, недоконаний вид. У кон­струкціях з передумовно-результативним відно-шенням присуд­ки різних предикативних частин виражаються різними форма­ми виду, часу і способу: Промчала та буря-негода палко наді мною. Але не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер про-глядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають (Л. У.) — минулий час, докона­ний вид — минулий час, доконаний вид — минулий час, доко­наний вид — теперішній час — теперішній час; Будемо ж гідні себе і вчителів, а для цього — будьмо собою (О. Корн.) — май­бутній час, доконаний вид — наказовий спосіб.

Зв’язок між предикативними одиницями складносурядного речення може здійснюватися і за допомогою займенників, які, замінюючи іменник попередньої частини у наступній, тим са­мим вказують на зв'язок між предикативними частина-ми, а саме лексичне значення таких займенників розкривається іменни­ком попе-редньої предикативної частини: Рядок за рядком, пое­ма за поемою народжували-ся в заповітній книжечці, і ожила в ній жахлива правда кріпацтва (3. Т.). При цьому займенник на­ступної частини в таких випадках узгоджується в роді і числі з іменником попередньої, внаслідок чого здійснюється не тільки лексичний, а й граматичний зв’язок між предикативними части­нами складносурядного речення.

Взаємозв’язок між предикативними одиницями складно­сурядного речення може здійснюватися також за допомогою спільних членів речення. Таким спіль-ним членом у різних пре­дикативних частинах може виступати присудок: Земля не може жити без сонця, а людина — без щастя (М. С); Від малих дітей болить голова, а від великих — серце (Н. тв.). У наведених ре­ченнях виділені слова є спільними присудками для обох преди­кативних частин. Спільні члени речення, з одного боку, роб­лять мову лаконічнішою, а з іншого — є засобами лексичного і граматичного зв’язку між предикативними частинами склад­носурядного речення. У ролі спільних членів предикативних одиниць складносурядних речень можуть виступати й різні де­термінанти — вільні словоформи, що звичайно стоять на по-чат­ку речення і здійснюють граматичний зв’язок з усією наступ­ною предикатив-ною частиною, поширюючи її. Ними, зокре­ма, можуть бути детермінуючі додатки й обставини: Під кан­чуком стогнали села і давні гнулися міста (М. Р.); Бувало, лі-том і зимою Музика тне й вино рікою Гостей неситих налива (Т. Ш.), а також вставні слова і звертання: Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще більше зігнулася (О. Г.); Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже (Т. Ш.).

Важливу роль в організації складносурядного речення ві­діграє порядок пре-дикативних одиниць, який може бути віднос­но вільним і сталим, незмінним. Вільний порядок предикатив­них одиниць складносурядного речення спостері-гається тоді, коли дії всіх його складових частин відбуваються паралельно, одно-часно: Дівчина троянди поливала, Кудись котилась хмар навала, І сміялась осінь за вікном (В. Сос); А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройня-лася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає (М. Р.); Ні струна не задзве­нить, ні пісні не зазвучать (Ю. Ф.), або чергуються, змінюючи одна од-ну: Чи в крові гарячка грає, чи війна лютує в місті (Л. У.); То комиш упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (М. К.).

Переважна більшість складносурядних речень має сталий, незмінний поря-док предикативних одиниць, що зумовлюється їх змістом, значенням і граматич-ною будовою. Зокрема, сталий, незмінний порядок структурних частин складно-сурядного ре­чення може вказувати на логічну послідовність розвитку дій у різних його предикативних частинах. Порушення послідовності предикативних одиниць у таких реченнях призвело б до руйну­вання причинних зв'язків і порушення логіч-ного викладу дум­ки: Найменший шелест або стук — і моє серце завмирає

(М. К.); І розійдуться тумани, І на світі буде ясно (П. Т.). Незмінною є послідов-ність компонентів складносурядного речення, які вка­зують на поступове розгор-тання дій у часі й починаються спеці­альними порядковими словами спочатку, потім і нарешті (накінець) або у випадках, коли дії нумеруються, — один, дргий; по-перше, по-друге та ін.: Один став по той бік Дніпра, а дру­гий — по цей (Н. тв.), а також коли іменник першої частини у наступній замінюється займенником: По-плив човен в синє мо­ре, а воно заграло (Т. Ш.). З інших випадків сталого, незмін-но­го порядку предикативних одиниць у складносурядному ре­ченні слід назвати такий, коли на другому місці (у постпозиції) завжди стоїть компонент, що вказує на швидку зміну подій: Мов скажений на менших гукає — І ті в землю; він до дрібних — І ті пропадають (Т. Ш.), а на першому — компонент, який потребує розкриття змісту в наступному: Юрій Іванович відра­зу почав комизитися: і я, мовляв, ще занадто молодий письмен­ник (Ю. С).

Підсумовуючи огляд засобів поєднання предикативних одиниць у складносу-рядному реченні, зазначимо, що в українській мові використовуються такі з них:

1. інтонація;

2. сполучники суряд­ності;

3. співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків у

поєднуваних предикативних одиницях;

4. за­йменники в наступній частині, що замінюють іменники попе­редньої;

5. спільні члени речення і взагалі спільні слова для обох предикативних

одиниць, поєднуваних у складносурядному ре­ченні;

6) порядок поєднуваних предикативних одиниць.

У кожному складносурядному реченні наявні щонайменше два засоби взає-мозв’язку між предикативними одиницями — сполуч­ники сурядності та інтонація, які є найголовнішими. Проте найча­стіше між предикативними одиницями склад-носурядних речень існує водночас не два, а кілька засобів взаємозв’язку, за допо­могою яких вони пов’язуються в єдине семантичне, граматич­не й інтонаційне ці-ле.