Визначення єдиного стилю подання тексту.

Дотримуючись загальних, вироблених у суспільстві, вимог підготовки для газетно-журнального ринку друкованої продукції (випуску в ефір радіо- і телепрограм), кожна редакція чи видавництво може мати власний стиль представлення текстів чи програм. Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в подачі деяких складових тексту. Скажімо, в складанні прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль – лише повне ім'я і прізвище, інші дотримуються старого підходу – скорочене вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ. Те саме стосується цифрового ряду, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Єдиних кри­теріїв слід дотримуватися і при скороченому написанні окремих слів.

Виробивши єдиний стиль подання тексту, редактор уже не може дозволити собі в одному розділі в переліку, скажімо, прізвищ, залишати М.О.Ващенко, К.І.Кравець, в наступному – Андрій Калинчук, Сергій Бондаренко а ще в іншому – А. Геращенко, Ж. Малиновська. Ознакою недостатнього редагування вважатиметься також уживання в одному розділі слів область, район, село, місто, а в наступному – обл., р-н, с., м.

Робота із вступною, заключною та службовою частинами видання.

Наявність і повнота в майбутньому оригінал-макеті вступної, заключної частин (передмов, додатків, бібліографічних описів, покажчиків, глосаріїв, посторінкових виносок, змісту) також залежить від редактора, його тісної співпраці з автором. Зазначені складові тексту, як правило, редагуються після завершення роботи над основною частиною оригіналу. Можуть також перебувати в роботі паралельно. Це ж стосується і службової частини видання (вихідних відомостей).

Редагуючи текст основної частини, редактор завжди має пам’ятати, що будь-яка внесена тут правка має бути обов’язково врахована в інших частинах видання (вступній, заключній чи службовій). Найперше це стосується змісту, написів на колонтитулах.

Редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).

Це остання в переліку складова редагування, яка виконується редактором в оригіналі майбутнього видання.

Здійснювати необхідні виправлення в тексті редактор розпочинає після першого, наскрізного, читання. Сутність правки полягає в тому, що в окремих словах, реченнях, а то й у фрагментах тексту редактор може здійснювати: заміни; вставляння; видалення; переставлення; скорочення; перероблення.

Головним завданням такої правки є досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, дотримання вимог функціонального призначення, стилю і мови.

3. На етапі внесення виправлень редактор має пам'ятати правила з видавничої етики, які вироблялися на основі досвіду багатьох попередників.

а) Уникати смакових виправлень. Особливо це стосується виправлень мовностилістичних. Дбаючи про зрозумілість і доступність сприймання тексту, варто рахуватися з особливостями мови і стилю самого автора. Коли за правописними нормами можлива варіативність слів чи фраз, слід залишати вислів автора, а не той, який подобається редакторові.

б) За переробки цілих фрагментів оригіналу не віддалятися від авторських мовних засобів. Бажано зіставляти виправлену частину з попереднім і наступними фрагментами авторського тексту, аби простежувалася логічність і вмотивованість розповіді.

в) Виправлення, внесені під час редагування, обов'язково погоджувати з автором. Редакторові слід уникати категоричності суджень і менторського тону при обґрунтуванні виправлень. Протягом усього періоду роботи з автором бажано зберігати у взаємостосунках дух толерантності і поваги.