Лекція 8. Процес редагування План

1. Термінологічні та творчі начала.

2. Організація і зміст процесу редагування:

а) перше, наскрізне читання;

б) доведення (спільно з автором) оригіналу до комплектності;

в) робота над структурою (архітектонікою) матеріалу;

г) робота над заголовками;

ґ) визначення єдиного стилю подання тексту;

д) робота із вступною, заключною та службовою частинами видання;

е) редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування).

3. Етичні норми у редагуванні.

1. Первісне розуміння сутності терміна редагування можна осягнути, заглибившись у його етимологію. Латинське redactus дослівно означає приводити в порядок. Французьке redaction складається з двох слів: лат. red – знову і actio – дія. Отож, спрощено тлумачити це поняття можна як повторну дію з метою удосконалення, упорядкування після уже кимсь або власноруч зробленого.

Складніше з науковим тлумаченням. Напевне, жодному іншому терміну з видавничої справи не “пощастило” так на розмаїтість визначень (часом таких, що заперечують одне одного), як редагуванню. Особливо строкатою така розмаїтість виглядає з праць вітчизняних дослідників теорії редагування.

Найтиповіші приклади наукової інтерпретації редагування можна навести такі: “сфера суспільно-політичної й ідеологічної праці”, “вид інтелектуального випробування рукопису”, “аналіз твору”, “діяльність, пов'язана з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві”, “критичний аналіз твору з партійних, спеціальних чи видавничих позицій”, “приведення (тексту) у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами”, “остаточне опрацювання тексту перед здачею до складання з позиції сприймання”.

Кожне з таких визначень, звичайно, має право на існування. Однак воно лише частково, а то й опосередковано, торкається глибини розуміння цього поняття, але аж ніяк не віддзеркалює його сповна. Пояснення цьому криється в кількох площинах.

По-перше, редагування є поняттям багатоаспектне: це і різновид професійної діяльності, й система професійних дій виконавця, залученого до цього процесу; це і творчість, і послідовне виконання рутинних операцій, спрямованих на удосконалення того чи іншого твору журналістики чи книговидання.

По-друге, змістове наповнення цього терміна змінювалося залежно від цілей і завдань, які ставилися перед учасниками редакційно-видавничого процесу. В умовах тоталітарного суспільства процес редагування однозначно тлумачився як складова відповідальної партійно-ідеологічної роботи. Сутність її зводилася переважно до максимального наповнення й вивірення в текстах цитат партійних вождів, інших ідеологічних та правописних норм, ретельного стеження за недопущенням крамольних, з точки зору режиму, фактів і суджень. Творчі аспекти редагування або недооцінювалися, або просто ігнорувалися. Натомість у західному світі, де віддавна толеруються демократичні цінності, редагування нерідко порівнюється з мистецтвом.

Отже, поняття редагування слід розглядати в ширшому і вужчому значеннях.

У широкому розумінні:

Редагування – це вид професійної діяльності, пов’язаної з підготовкою до друку різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання та кінематографії.

У вузькому розумінні:

Редагування – це складова редакційно-видавничого процесу, який передбачає послідовне виконання редактором низки організаційних, творчих та технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведення його у від­повідність із загальноприйнятими в суспільстві вимогами і правилами.

Останнє визначення цілком коректно і ненав’язливо може спонукати до розстановки акцентів у дискусіях щодо так званої революції в теорії і практиці редагування. Спроби формалізувати творчість, поділити і полічити “творчі й нетворчі операції” робилися неодноразово. Але вони щоразу зазнавали невдачі. Адже в подібних підрахунках ігнорується Особистість, нівелюються критерії Творчості. Один і той самий текст після опрацювання двома різними редакторами може вийти цілком відмінний. В одному будуть ретельно виправлені всі помилки, уніфіковані усі складові, логічною і вмотивованою вийде структура, а виклад матеріалу не зачепить “за живе” нікого; читач відкладе його вбік після прочитання кількох абзаців чи сторінок. В іншому – той же матеріал виблискуватиме, викликатиме асоціації, спонукатиме думати. У першому випадку текст готував до друку “інженерний” редактор, який сліпо слідував нормам, у другому – “творчий”. Співвідношення творчих і нетворчих начал у редагуванні залежатиме також і від виду видання, читацького призначення, рівня підготовленості автора – особистість він чи примітивний компілятор.

2.Спробуємо уявити організацію процесу редагування, за можливості, розчленувати на кілька етапів зміст і послідовність роботи редактора над оригіналом. При цьому, однак, слід пам'ятати, що таке членування є суто умовним. Означена нижче послідовність у кожному конкретному випадку залежатиме від кількох чинників: виду і складності оригіналу, ступеня його підготовленості, досвідченості редактора, організації редакційно-видавничого процесу в конкретній редакції чи видавництві.

Етапи редагування умовно визначаємо такі.