Архітектура та містобудування

Архітектура ісламу характеризується великою різноманітністю стилів, що зумовлено поширенням ісламу в різних країнах, що мали до цього свої архітектурні та будівельні традиції. Центром виникнення типово ісламської архітектури став Близький Схід у VII столітті нашої ери. Саме звідси вона згодом поширилася на Середню Азію, Іспанію, Індію, Північну Африку і Кавказ.

Основним і, напевно, найбільш значущим будовою в мусульманській архітектурі є мечеть (арабською Масджид) - ісламське богослужбове споруду. У всіх містах, які були завойовані мусульманами, ними були побудовані мечеті. Існує кілька типів мечетей, об'єднаних спільними архітектурними елементами: наявністю мінарету (або мінаретів), великого двору з фонтаном або басейном для обмивання, більш багатим внутрішнім оздобленням, ніж зовнішнім, симетричністю і орієнтованістю по сторонах світу

Найдавнішою різновидом мечеті є арабська (дворова, або колонна) мечеть. Передбачається, що прототипом для її створення послужило житло пророка Мухаммеда. Більшість ранніх арабських мечетей являло собою двір, обгороджений потужними стінами, з перекриттям у вигляді навісу і критими галереями уздовж стін, підтримуємо колонами або стовпами. Одна з найдавніших, що дійшли до наших днів мечетей, була споруджена в IX столітті в місті Фустат (Каїр). Перлиною цього архітектурного стилю є Аль-Масджид аль-Харам (Заборонена, «Заповідна» мечеть у місті Мекка в Саудівській Аравії), побудована в 1570 році. Усередині цієї мечеті знаходиться Кааба, вмістилище головною мусульманської святині. Це чорний камінь, вбудований в східну стіну Кааби, подарований Аллахом, відповідно до мусульманської віри, Адаму (Абрахама), перший про-року Аллаха. У Масджид аль-Харам дев'ять мінаретів, і ні в якій іншій мечеті їх не може бути стільки ж або більше, висота їх сягає 95 метрів, під час свят мечеть може вміщати до семисот тисяч паломників.

Для перського типу мечетей характерно широке використання куполів і айванов. Айван - це приміщення, відкрите звичайно з одного боку і обнесене стінами з трьох інших сторін. Мечеті перського типу четирехайванние, в одному з айванов вхід, два - це ніші з басейнами для обмивання, і в орієнтованому на Мекку Айвану знаходиться михраб. Дах айванов буває склепінчастою або плоскою і підтримується колонами або стовпами. Однією з найвідоміших мечетей цього стилю є Масджид-е Шах (Мечеть Шаха, зараз - Мечеть імама), в місті Ісфахан, Іран. Вона має форму квадрата, з внутрішнім двором і з входами з кожного боку. Вхідний айван має форму півкола, з багатим бірюзовим орнаментом і сталактітовіднимі кахлями, що стали відмінною рисою перської архітектури. Закінчено споруда цієї мечеті в 1629 році, її загальна площа двадцять тисяч квадратних метрів, у ній чотири мінарети, висота мінаретів над вхідним айваном - 42 метри, висота купола 53 метри, що робить її найвищою будовою в місті Ісфахані. Унікальною характеристикою цієї мечеті є створена її будівельниками акустика - навіть приглушений голос імама однаково чітко доноситься до всіх відвідувачів, що перебувають у будинку мечеті.

Османська, або як її частіше називають турецька, архітектура виникла в XV-XVI століттях, взявши за основу ранню архітектуру сельджуків, перську і візантійську архітектуру. Турки створили багатокупольну мечеть з одним головним куполом, основою з колон, часто обнесений галереєю. Мінарети турецьких мечетей стрункі й тонкі, «підперезані» витонченим балконом - шюрфе, попереднім загостреному шпиля. Мечеті прикрашені безліччю мармурових панелей і кольорових вітражів, стрілчасті арки чудово гармонують з потужним куполом і тонкими мінаретами.

Прикладом зльоту турецької архітектури є мечеть Султанахмет (Блакитна мечеть) у Стамбулі. У ній шість мінаретів - чотири по сторонах і два, трохи менших за висотою, на зовнішніх кутах ніші михраба. Побудована вона була в період з 1609 по 1616 і вважається одним із шедеврів світової та ісламської архітектури. Свою назву - Блакитна - вона отримала за те, що інтер'єр її прикрашений величезним (більш двохсот тисяч) кількістю білих і блакитних кахлів ручної роботи, зроблених в місті Ізника (стародавня Никея), основному виробнику кераміки в Османській імперії. Головний купол спирається на чотири колони, кожна діаметром 5 метрів, діаметр самого купола 23,5 метра і його висота 43 метра. Світло у внутрішнє приміщення мечеті потрапляє крізь більше двох сотень засклених вікон, крім того внутрішнє оздоблення висвітлюють канделябри.

Тадж-Махал

Тадж-Махал, мавзолей-мечеть, побудований в місті Агра, Індія, являє собою один з кращих прикладів архітектури стилю моголів. Цей стиль поєднує в собі елементи перського, індійського і турецького архітектурних стилів.

Будівництво мавзолею почалося в 1632 році, за наказом шаха Джахана, в пам'ять про його третій дружині, Мумтаз Махал, яка померла при пологах. Основна будівля мавзолею було закінчено в 1648 році, навколишні будівлі та сад ще через п'ять років. Сам шах Джахан був теж похований в Тадж-Махалі в 1666 році. Головним архітектором мавзолею став Устад Ахмад Лахаурі, але до розробки проекту були залучені деякі відомі архітектори з сусідніх Туреччини та Персії, а на будівництві працювали близько двадцяти тисяч робітників.

Найбільш відомою особливістю Тадж-Махала є білий мармуровий купол, але насправді мавзолей - це цілий комплекс.

У ньому п'ять куполів, чотири мінарети, висота комплексу 74 метра, мінаретів - 40 метрів.

Вершини мінаретів і чотири менших купола в точності повторюють форму основного купола мавзолею, всі вони увінчані позолоченими шпилями, запозиченими з традиційної індійської архітектури. Стіни викладені з білого, напівпрозорого мармуру, який був доставлений на місце будівництва з Раджастана (найбільший штат в Індії)

Під час Другої світової війни і під час індо-пакистанських воєн 1965 і 1971 Тадж-Махал закривали лісами, для того, щоб запобігти пошкодження від бомбардувань.

У наші дні індійський уряд організувало охоронну зону навколо Тадж-Махала площею 10400 квадратних кілометрів, усередині якої заборонено будувати промислові підприємства, тому що викиди від розташованого в 50 кілометрах від Тадж-Махала матхурская нафтопереробного заводу змінили колір мармуру, з якого побудований мавзолей на жовтуватий.

У 1983 році Тадж-Махал став об'єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Прикладне мистецтво

Килими

У 1929 році при розкопках в урочищі Пазирик на Алтаї був виявлений один з найдавніших у світі ворсових килимів, що датується приблизно III століттям до нашої ери. За припущеннями дослідників витканий він був в Ассирії, стародавній державі, що розташовувався на території сучасного Іраку. В даний час він зберігається в Державному Ермітажі міста Санкт-Петербурга. Ця знахідка свідчить про те, що килимарство в країнах Близького Сходу та Середньої Азії має дуже давнє коріння.

Композиція килимів, що виготовляються в арабських країнах, часто організована за єдиними принципами: на килимі виділяється центральне поле і крайова облямівка. Центральне поле займає зазвичай близько 50-60% всієї поверхні килима, решту місця заповнене орнаментами, що утворюють рамку.

Центральне місце на східних килимах віддається символьному зображенню, найчастіше це стилізована маслянка, лампада, або просто полум'я, але може бути п'ятикутна зірка, «символізує п'ять стовпів ісламу», або прості рослинні мотиви.

Приблизно в VI столітті перські майстри створили, напевно, один з найдорожчих килимів в історії килимарства. Цей килим був витканий для царя Хосрова I, на честь однієї з перемог у війні з Візантією. Довжина килима була 122 метри, ширина - 30 метрів. Зображувався на килимі весняний квітучий сад,

квіти були виткані нитками різних кольорів і прикрашені самоцвітами, золоті нитки зображували землю, прозорий гірський кришталь - воду. Дерева були виткані шовком, плоди на них теж були з самоцвітів.

У середині VII століття перське царство Сасанідів було захоплено і підпорядковане Арабським халіфатом, килим був розрізаний на частини і відвезений із захопленої столиці. Про його існування залишилися лише письмові свідчення сучасників.