«Зачарована Десна»

Історія написання: після війни потрапивши фактично в «ув’язнення» в Москві, Довженко перебуває у важкому психологічному стані, усе частіше згадуючи свою Батьківщину, дитинство, батьків, — це вилилося у твір, за яким кінорежисер збирався зняти фільм, але не встиг.

Рік створення: 1941-1956.

Збірка: уперше надруковано в журналі «Дніпро».

Рід: епос.

Жанр: кіноповість.

Олександр Довженко увів у літературу такий жанр, як кіноповість.

Тематичний різновид жанру: автобіографічна кіноповість.

Тема: життя дитини на берегах Десни, розказане з висоти прожитих літ; життя традиційної української родини та її морально-практичнкх сз:т

Ідея: возвеличення краси Десни-дівиці, її гармонійності оспівування щасливої пори дитинства й водночас гіркий плач над нещасливою доіею своїх трудівників-батьків; утвердження найвищих ідеалів людяносг. у. моралі, які закладаються в дитинстві.

Мотиви: «краса дитинства»; «краса праці»; «краса природи - «рід»; -мораль»; «минущість життя»; «бездуховність нових часів».

Образи: людей: прадід Семен — схожий на бога, любив сонне, помер на погребі; прабаба Марусина — любила проклинати; батько Пггкро — гарний, але випивав з горя й погано одягався, дожив до окупації; мити Одарка Єрмолаївна — любила, щоб усе «проізростало», Тарас — батьків батько, возив Сашка на косовицю; дядько Самійло — косар; Тихон Бобир — мисливець; Леонтій Опанасович — учитель; природи: Десна, луки, огірки, морква, сонце, зірки, пес Пірат і його син Пірат-, предметів і явищ: хата, картина Страшного суду, погріб, пісні, повінь, човен, Великдень, косовиця.

Символічні образи: Десна, рідні Сашка, лев, повінь та ін.

Час подій: початок XX ст.

Місце подій: береги Десни (с. Сосниця).

Композиція: складеться з низки епізодів, які є спогадами дорослого Олександра Довженка про своє дитинство, розказаними устами малого Сашка (своєрідний сюжет); епізоди перемежовуються роздумами дорослого Довженка про красу людської праці, природи, долю батьків, минуле й сьогочасне, мораль і свій мистецький талант (своєрідними ліричними відступами). Сюжет: у реальний світ оповідача все частіше починають уторгатися спогади (пролог) — (епізод 1 спогад про город, сад, які насаджувала мати — (епізод 2) спогад про діда Семена, який був дуже схожий на Бога, любив спати на погребні, пахнув землею й трохи млином, прожив під сонцем коло ста літ — мати ненавиділа діда й вважала його чорнокнижником, зрештою спалила його Псалт;гр — епізод З) спогади про прабабу Марусину, яка любила прокльони проклинала все (курей, свиней, собаку Пірата, дітей, сусідів)) й прокляла Сашка, який понаривав моркву — (епізод 4) спогади про страх перед картиною Страшного Сух-бо в сім,ї всі були грішні — (епізод 5) спогад про відновлення святості узяв дідову шапку й пішов шанувати старих людей) — (епізод 6) спогад про люоов до музики, а особливо до звуків клепання коси — (епізод 7) спогад про братів-няньок, які любили співати, за що їх Бог малими забрав до свого ангольського хору — (епізод 8) спогади про батька, який був красивий, одне тільки некрасиве — одяг — безбарвний, убогий — (епізод 9) спогади про народження сестрички та смерть прабаби — (епізод 10) спогади про життя в гармонії з природою й про повінь на Великдень, коли отець Кирило на човні святив паски — через півстоліття щезло з лиця землі, спалене фашистами — (епізод 11) спогад про косовицю дитячу любов до косовиці, про сварки, про зустріч із левом — (епізод 12) спогади про дядька Самійла, який був великий косар, йому навіть дали прізвище Косар — (епізод 13) спогад про дядька Тихона-мисливця — (епізод 14 спогади про собаку Пірата та його сина Пірата — (епізод 15) спогад про коней — (епізод 16) спогад про похід до школи, де про Сашка вчитель сказав: «Не развитой!» — авторські роздуми про минуле, яке було сповнене плачу, темряви й жалю, роботи, тяжкої праці; усе розтануло, як сон — одна лише Десна зосталася нетлінною — звернення до Десни: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».