Тема 3. Ґендерна проблематика в сімейній політиці України.

Останнім часом з упровадженням ґендерної політики, принципів партнерства та ґендерної рівності в усі сфери українського суспільства пов’язують послаблення інституту сім’ї, занепад сімейних цінностей. Викривлення терміна «ґендер», який деякі науковці, політичні діячі, а також представники церкви, перекладаючи як соціальна стать, пов’язують із секс-меншинами, виникненням феномена неосексуальності, а також дозвіл в 11 країнах одностатевих шлюбів потребують нагального з’ясування сутності та місця ґендерної проблематики в сімейній політиці України.

Ґендерний вимір шлюбно-сімейних відносин і суспільних проблем став предметом досліджень зарубіжних вчених починаючи з 1970-х рр. Їхні роботи, присвячені дискримінації жінок у суспільстві, зокрема насильству в сім’ї (щодо жінок) (Т. де Лауретіс, Г. Рубін), проблемам материнства та батьківства (Н. Чодороу, Р. Печеські), ґендерній культурі та модернізації сімейної політики (Б. Пфау-Еффінгер), стали методологією для українських науковців.

Останні в 1990-х рр. почали аналізувати ґендерну теорію (Н. Грицяк, О. Кісь, Н. Сабат, Н. Цимбалюк), ґендерні стереотипи (Т. Виноградова, Л. Гонюкова, С. Жеребкін, І. Костікова, М. Пірен, В. Суковата), ґендерний розподіл ролей у сім’ях (Н. Лавриненко, С. Оксамитна), дискурс сім’ї в ґендерній політиці (О. Кулачек, О. Плахотнік), ґендерну специфіку міжнаціональних шлюбів (Ю. Галустян, І. Соломаха), ґендерні трансформації нуклеарної моделі сім’ї (О. Балакірєва, О. Безпалько, К. Борщ, І. Ключковська, Я. Раєвська, Т. Марценюк). Разом із тим, ґендерна проблематика в сімейній політиці України ще не стала предметом ґрунтовного наукового дослідження.

Ґендерна політика спрямована на забезпечення рівних прав і можливостей для реалізації інтересів жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, у т.ч. й сімейних стосунках. Демократизація суспільства впливає на інститут сім’ї, потребує формування нових сімейних цінностей в Україні, в основі яких лежать принципи партнерства та ґендерної рівності. Впровадження останніх необхідне, в першу чергу, в сімейних стосунках, бо саме звідти йде формування ґендерної ідентичності, культури, соціальних ролей, моделей поведінки молоді у створених нею сім’ях. Сімейна політика Європейського Союзу містить три орієнтири, з яких два безпосередньо пов’язані із забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у сфері сімейних відносин: 1) благополуччя дітей, 2) ґендерна рівність, 3) поєднання зайнятості та сімейного життя. Більше того, рівні можливості жінок і чоловіків, партнерські відносини в сім’ї, створюючи умови для поєднання батьками сімейного життя з зайнятістю, позитивно впливають на добробут дітей. Отже, ґендерна проблематика є суттєвою складовою сімейної політики в Європі.

В Україні питання ґендерної рівності увійшли до сфери сімейної політики лише в 1995 р. До того часу сімейна політика розглядалася як соціальний захист жінок і дітей (охорона материнства та дитинства), а ґендерна політика взагалі не проводилася (не враховуючи приєднання до міжнародних декларацій, конвенцій, які, в першу чергу, були спрямовані на боротьбу з дискримінацією прав жінок). Після ухвалення Генеральною асамблеєю ООН Декларації про викорінення насильства щодо жінок (1993 р.), де визнавався факт збільшення насильства щодо жінок у сім’ї та суспільстві, а також визначалися види насильства, ставлення до гендерної політики в Україні почало змінюватися.

Так, у травні 1995 р., крім традиційного кола питань про поліпшення становища жінок, до повноважень щойно створеного (квітень 1995 р.) консультативно-дорадчого органу при Президентові України – Комітету у справах жінок, материнства і дитинства – було внесено пункт про «забезпечення жінкам рівних прав і можливостей» [8]. Оскільки зазначений Комітет фактично став першою державною структурою у сфері сімейної політики в Україні, то наявність такого пункту ознаменувало відправну віху включення ґендерної проблематики до сфери сімейної політики України.

Уже в липні 1995 р. були проведені парламентські слухання, в Рекомендаціях яких зазначалося, що Верховна Рада України має внести до проекту нової редакції Конституції України положення про рівні права та свободи жінок і чоловіків та рівні можливості для їх реалізації відповідно до міжнародних стандартів прав людини. А також Державному комітету по телебаченню і радіомовленню України, Міністерству у справах преси та інформації пропонувалося ознайомити широку громадськість країни «з сучасною світовою концепцією рівноправ’я жінок і чоловіків, формувати громадську свідомість щодо ролі та місця жінки в суспільстві» [15]. Необхідність підтвердження виконання міжнародних правових документів, зокрема резолюції IV Всесвітньої конференції із становища жінок «Дії в інтересах рівності, розвитку та миру» (Пекін, 1995 р.), а також реалізації Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (ратифіковану ще у 1980 р.) прискорили законодавче закріплення гендерної рівності у сфері сімейних відносин. Так, у Конституції України було зазначено, що жінки й чоловіки мають рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї [5, ст. 51].

Неусталеність тенденції включення ґендерної проблематики в сферу сімейної політики далася взнаки при утворенні Міністерства України у справах сім’ї та молоді (липень 1996 р.). Повноваження першого центрального виконавчого органу в сфері сімейної політики лежали осторонь ґендерних проблем. У його компетенції були питання забезпечення прав та інтересів і підтримки, зокрема, сім’ї, жінок. Рішення про вилучення питань ґендерної рівності було помилковим. Представляється, що введення до сфери сімейної політики молодіжної проблематики полегшувало формування сімейних цінностей у молодіжному середовищі на принципах паритетності та рівності. А вилучення ґендерної проблематики, без передачі даного пункту до повноважень будь-якого іншого органу влади, звужувало сферу сімейної політики традиційними питаннями соціального захисту жінок, дітей, а тепер вже й молоді.

Ґендерна проблематика відновлювалася як складова сімейної політики в березні 1999 р. Саме тоді була ухвалена «Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок», в якій йшлося про створення правових, суспільно-політичних та соціально-економічних умов для поліпшення становища сім’ї та жінок, підвищення їх ролі в суспільстві, найповнішого розкриття їх інтелектуальних, духовних і творчих можливостей.

Ухвалена в вересні 1999 р. Концепція державної сімейної політики серед основних принципів державної сімейної політики вказувала паритетну рівновагу та партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життя, а серед основних напрямів – надання жінкам і чоловікам рівних можливостей для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, зокрема, відповідних умов для жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці [6, розд. ІІ, ІІІ,п. 1]. Зазначені Декларація та Концепція, по суті, виокремили державну сімейну політику в самостійний напрямок державної соціальної політики. Ґендерна складова сімейної політики містила питання надання жінкам і чоловікам рівних можливостей для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, зокрема, відповідних умов для жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці.

Поглиблення ґендерної складової сімейної політики в Україні було обумовлене зовнішнім чинником – ухваленням Всесвітнім саммітом

Тисячоліття (вересень 2000 р.) Декларації Тисячоліття ООН (затвердженої главами 191 держав світу, в тому числі й Україною) і Пакту «Цілі Розвитку Тисячоліття». У Декларації держави зобов’язувалися сприяти рівності чоловіків і жінок та розширенню прав і можливостей жінок як ефективного засобу боротьби зі злиденністю, голодом й хворобами та стимулювання розвитку, що має справді стійкий характер. Серед восьми цілей розвитку тисячоліття, визначених у Пакті, третьою метою встановлено розвивати ґендерну рівність та надавати повноваження жінкам.

Рішення вищезазначених міжнародних документів якісно змінили предметну сферу сімейної політики України, розширивши її ґендерну проблематику. За дорученням Президента України в Указі «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні» з квітня 2001 р. уряд мав провести аналіз законів та інших нормативно-правових актів України з питань становища сім’ї і жінок з метою їх вдосконалення та приведення у відповідність з нормами міжнародного права [14]. Законом України «Про попередження насильства в сім’ї» (листопад 2001 р.) були визначені правові та організаційні засади попередження насильства в сім’ї, органи та установи, відповідальні за проведення заходів з попередження сімейного насильства. Проблема попередження сімейного насильства отримала гендерний контекст і перетворилася на складову сімейної політики. Так, до завдань і функцій центрального виконавчого органу влади з формування та реалізації сімейної політики – Державного комітету у справах сім’ї та молоді (утвореного в листопаді 2001 р.) додалося питання запобігання насильству в сім’ї [7, п. 3, 4, 10]. Це розширило ґендерну проблематику в сімейній політиці питанням запобігання насильству в сім’ї. Сімейний кодекс України (січень 2002 р.) став черговою ланкою, що закріпила проблематику ґендерної рівності в сімейних відносинах. Він містив низку статей про рівність прав і обов’язків жінки та чоловіка/дружини й чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї, рівні права на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку; на обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища; вирішення подружжям найважливіших питань життя сім’ї спільно, на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності; у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя [16, ст. 7, п. 6; ст. 51, п. 1; ст. 52, п. 1; ст. 53, п. 1; ст. 54, п. 2; ст. 63, п. 1; ст. 70, п. 1].

З 2001 р. питання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім’ї стали невід’ємною складовою повноважень і завдань центрального органу влади у сфері сімейної політики: Державного комітету у справах сім’ї та молоді (з листопада 2001 р.), Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді (з лютого 2004 р.), Міністерства України у справах молоді та спорту (з лютого 2005 р.), Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (з серпня 2005 р.). У Положенні про Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту вдруге після 1995 р. разом із усталеною фразою «рівні права та можливості жінок і чоловіків» стало використовуватися словосполучення «ґендерна рівність» [10, п. 1, п. 4, 9–17]. Подальшому поглибленню ґендерної проблематики у сфері сімейної політики сприяв Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Після набуття ним чинності (з січня 2006 р.) ґендерна проблематика перетворювалася на невід’ємну складову сімейної політики. Так, законом зазначалося, що державна ґендерна політика спрямована на забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам, у тому числі, щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства [11, ст. 3]. На органи виконавчої влади та місцевого самоврядування покладалися функції створювати умови для поєднання жінками і чоловіками професійних і сімейних обов’язків [11, ст. 12]; на роботодавців – забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками [11, ст. 17]; на навчальні заклади – забезпечувати виховання культури ґендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов’язків [11, ст. 21]. Цілком логічним, що фінансове забезпечення ухваленої в грудні 2006 р. Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р. було покладено на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту [12, п. 2]. Остання серед основних завдань мала й завдання «ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі, подолання стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім’ї…; формування відповідального материнства і батьківства» [1]. У Державній програмі підтримки сім’ї на період до 2010 р., ухваленій у лютому 2007 р., серед щорічних заходів вказувалося на необхідність «здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на подолання ґендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім’ї» [3,п. 9]. 2007 р. в Україні був проголошений Роком ґендерної рівності. Головою утвореного Організаційного комітету з підготовки та проведення Року ґендерної рівності було призначено Міністра у справах сім’ї, молоді та спорту – керівника головного виконавчого органу у сфері сімейної політики. Тож зазначена ґендерна проблематика стала невід’ємною складовою сімейної політики.

У 2011 – 2013 рр. можна відзначити перерву в державній ґендерній політиці: у цей час вона не планувалася й не фінансувалася. Водночас ґендерна проблематика не зникала зі сфери сімейної політики. У 2010 р., після реорганізації Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, питання, що стосувалися ґендерної і сімейної політики, були вилучені з його компетенції та передані до повноважень Міністерства соціальної політики України (Мінсоцполітики) [9, п. 1, 3, 10-12, 4, 5)]. Разом із тим дещо змінилася термінологія: в завданнях і повноваженнях останнього постійно використовувалася фраза «забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», проте жодного разу – словосполучення «ґендерна рівність».

З травня 2013 р. простежуються нові акценти в ґендерній проблематиці у сфері сімейної політики. В Державній цільовій соціальній програмі підтримки сім’ї до 2016 р., яка ухвалювалася з метою підвищення в суспільстві престижу сім’ї, утвердження пріоритетності сімейних цінностей, робився наголос на підвищенні ролі батька у вихованні дитини. У зв’язку з цим Мінсоцполітики має відповідати за розміщення зовнішньої реклами (плакати, буклети, сіті-лайти, бігборди), спрямованої, зокрема, на популяризацію моделі «доброго батька» та запобігання насильству в сім’ї [4, п. 2, 3].

З вересня 2013 р. Мінсоцполітики стало також відповідальним за виконання й фінансування Державної програми досягнення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 р. [13, п. 2]. Як вказано в останній, оптимальним варіантом розв’язання проблеми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків вважається такий, що передбачає проведення інформаційних кампаній з метою висвітлення питань необхідності рівного розподілу сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини [2]. На особливу увагу заслуговують завдання та заходи Державної програми, які безпосередньо пов’язані з ґендерними питаннями у сфері сімейної політики. Наприклад, розділ, присвячений проведенню серед роботодавців інформаційно-роз’яснювальної роботи із запровадження європейських стандартів рівності співробітників. Так, задля розширення можливостей жінок і чоловіків на ринку праці на Мінсоцполітики покладається завдання підготовки для роботодавців і профспілок рекомендацій щодо запобігання дискримінації у сфері праці та забезпечення гнучких умов праці для працівників із сімейними обов’язками, забезпечення рівного ставлення і рівних можливостей для трудящих чоловіків і жінок із сімейними обов’язками. А також забезпечення гнучких умов праці для жінок і чоловіків, що мають дітей віком до трьох років, та сприяння реалізації чоловіками права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та реалізації жінками можливостей кар’єрного зростання; розроблення моделі реінтеграції матерів і батьків до професійного життя після повернення з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і проведення апробації такої моделі на пілотних підприємствах [2,розд. ІІІ]. За даним документом на Мінсоцполітики покладається проведення інформаційних кампаній, а також семінарів для батьків (чоловіків) з метою висвітлення питань рівного розподілу сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини [2, розд. V]. Отже, ґендерна проблематика стала невід’ємною складовою сімейної політики. У результаті зміни державних структур, відповідальних за формування та реалізацію сімейної політики, не було порушено курсу на створення нових сімейних цінностей в Україні, в основі яких лежать принципи партнерства та гендерної рівності.

Таким, чином, ґендерна проблематика є суттєвою складовою сімейної політики України. З 1999 р. вона стала невід’ємною складовою правового забезпечення сімейної політики, а з 2001 р. – завдань, функцій і повноважень центрального органу влади у сфері сімейної політики. Навіть, коли ґендерна політика не планувалася й не фінансувалася (2011 – 2013 рр.), ґендерна проблематика не зникала зі сфери сімейної політики. На сучасному етапі вона представлена широким спектром питань: подолання стереотипів щодо розподілу соціальних ролей жінок і чоловіків у сім’ї; ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі, рівний розподіл сімейних обов’язків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини, акцент на підвищенні ролі батька у вихованні дитини з метою подолання існуючих ґендерних стереотипів; попередження сімейного насильства; надання жінкам і чоловікам рівних можливостей щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків, для повної реалізації у трудовій та суспільній діяльності, зокрема, відповідних умов для жінок і чоловіків із сімейними обов’язками на ринку праці, особливо забезпечення гнучких умов праці для жінок і чоловіків, що мають дітей віком до трьох років, та сприяння реалізації чоловіками права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та реалізації жінками можливостей кар’єрного зростання; реінтеграція матерів і батьків до професійного життя після повернення з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ґендерна проблематика не пов’язана з феноменом неосексуальності, не підриває сімейні устої. Навпаки, включення гендерної проблематики до сфери сімейної політики в Україні та поступове розширення спектру її питань сприятиме зміцненню сім’ї та підвищенню її добробуту в умовах ринкової економіки.

Запитання для перевірки:

1. Яке значення вкладається в поняття «гендер»?

2. Розкрийте сутність гендерного виміру шлюбно-сімейних відносин.

3. Визначте спрямованість гендерної політики в Україні.

4. Визначте напрямки гендерної рівністі у сфері сімейної політики України.

Список використаних джерел:

1. Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1834 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1834-2006-%D0%BF.

2. Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2013 р. № 717 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/717-2013- %D0%BF.

3. Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 р. № 244 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/244-2007-%D0%BF

4. Державна цільова соціальна програма підтримки сім’ї до 2016 року : постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 р. № 341 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/341-2013-%D0%BF

5. Конституція України : Закон України // ВВР України. – 1996 – № 30. – Ст. 141.

6. Концепція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 р. № 1063-XIV // ВВР України. – 1999. – № 46-47. – Ст. 404.

7. Положення про Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, затверджене Указом Президента України від 15.04.2002 р. №340/2002[Електрон.ресурс].Режимдоступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/340/2002.

8. Положення про Комітет у справах жінок, материнства і дитинства, затверджене розпорядженням Президента України від 16.05.1995 р. № 377/95 [Електрон.ресурс].–Режимдоступу :http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/377/95.

9. Положення про Міністерство соціальної політики України : Указ Президента України від 06.04.2011 р. № 389/2011 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу :http://www.president.gov.ua/documents/13360.html.

10. Положення про Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту : Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1573 [Електрон. ресурс]. –Режим доступу :http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1573-2006-%D0%BF.

11. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків : Закон України від 08.09.2005 р. № 2866-IV // ВВР України. – 2005. – № 52. – Ст. 561.

12. Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року : постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1834 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1834-2006-%D0%BF.

13. Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року : постанова Кабінету міністрів України від 26.09.2013 р. № 717 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF.

14. Про підвищення соціального статусу жінок в Україні : Указ Президента України від 25. 04. 2001 р. № 283/2001 [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/283/2001

15. Рекомендації учасників парламентських слухань про реалізацію в Україні положень Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», затверджені постановою Верховної Ради України 12.07.1995 р. № 298/95-ВР [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/298/95-%D0%B2%D1%80

16. Сімейний кодекс України : Закон України // ВВР України. – 2002. – № 21-22. – Ст.135.