2. Базовий закон про природно-заповідний фонд України

В минулі роки недостатньо враховувалось соціальне та наукове значення природно-заповідних територій, їх роль в екологічному вихованні населення, здійснення рекреації тощо. У зв'язку з розвитком природно-заповідної справи назріла не­обхідність її правового обгрунтування і затвердження.

Закон «Про природно-заповідний фонд України», прийнятий Верховною Радою 16.06.1992 року, визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-за­повідного фонду України, відгворення цінних і унікальних при­родних комплексів та об'єктів.

У вступній частині Закону наголошено, що природно-запов­ідний фонд України становлять ділянки суші і водного просто­ру, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу приро­доохоронну, наукову, естетичну, рекреа-ційну та іншу цінність і виділенні з метою збереження природної різноманітності лан­дшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтри­мання загального екологічного балансу та забезпечення фоно­вого моніторингу довкілля.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» складається з одинадцяти розділів, а саме:

1. Загальні положення.

2. Управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду.

3. Режим територій та об'єктів природно-заповідного фон­ДУ.

4. Охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду.

5. Науково-дослідні роботи на територіях та об'єктах при­родно-заповідного фонду.

6. Економічне забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду.

7. Державний кадастр територій та об'єктів природно- заповідного фонду.

8. Порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

9. Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду, контроль за додержанням їх режиму.

10. Відповідальність за порушення законодавства про при­родно-заповідний фонд.

11. Міжнародне співробітництво в галузі охорони і викори­стання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

В першому розділі Закону йдеться про класифікацію тепи- торій та об'єктів природно-заповідного фонду ПЗФ).

Визначено правові засади функціонування територій та об'єктів ПЗФ та їх форми власності.

У спеціальній статті наголошується на основних засобах збереження територій та об'єктів ПЗФ, що забезпечується шля­хом:

• встановлення заповідного режиму;

• організації систематичних спостережень за станом запові­дного об'єкту;

• здійснення комплексних досліджень з метою розробки нау­кових основ збереження і раціонального використання об'єктів природно-заповідного фонду;

• додержання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні всіх видів діяльності на територіях і об'єктах ПЗФ;

• впровадження економічних важелів стимулювання їх охо­рони;

• здійснення державного та громадського контролю за до­держанням режиму їх охорони та використання;

• встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму охорони та використання територій об'єктів, а також їх знищення та пошкодження.

Визначено, що території та об'єкти ПЗФ, за умови додержан­ня вимог законодавства, можуть використовуватися у приро­доохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та рекреаційних і освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу довкілля.

Встановлені види використання, а також господарська діяльність на територіях та об'єктах ПЗФ можуть здійснювати­ся лише за умови, що вони не суперечать їх цільовому призна­ченню.

У розділі «Управління в галузі організації, охорони та вико­ристання ПЗФ» вказується, що спеціально уповноваженим дер­жавним органом у цій галузі є Міністерство екології та природ­них ресурсів України.

Управління територіями та об'єктами ПЗФ, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприєм­ствами, установами та організаціями, у віданні яких перебува­ють ці території та об'єкти.

Окремо визначено участь об'єднань громадян в управлінні територіями та об'єктами ПЗФ.

У третьому розділі Закону дано визначення режиму тери­торій та об'єктів ПЗФ — це сукупність науково-обгрунтова- них екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допу­стимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтво­рення їх природних комплексів. Цей режим визначається з ура­хуванням класифікації та цільового призначення територій та об'єктів ПЗФ.

Для забезпечення необхідного режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів та запобігання негативного впливу господарської діяльності на прилеглих до них територ­іях установлюються охоронні зони. їх розміри визначаються відповідно до цільового призначення заповідних територій та об'єктів на основі спеціальних обстежень ландшафтів та госпо­дарської діяльності на прилеглих територіях. Ці питання висв­ітлені в четвертому розділі закону.

П'ятий розділ закону — науково-дослідні роботи на терито­ріях та об'єктах природно-заповідного фонду. Вони проводять­ся з метою вивчення природних процесів, забезпечення пост­ійного спостереження за їх змінами, екологічного прогнозуван­ня, розробки наукових основ охорони, відтворення і викорис­тання природних ресурсів та особливо цінних об'єктів.

Основною формою узагальнення науково-дослідних робіт на територіях та об'єктах ПЗФ, є їх Літопис природи, матеріали якого використовуються для оцінки стану довкілля, розробки заходів щодо його охорони, ефективного використання природ­них ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

В шостому розділі Закону «Економічне забезпечення орган­ізації і функціонування природно-заповідного фонду» йдеться про економічне обгрунтування і оцінку територій та об'єктів ПЗФ, фінансування заходів щодо заповідних об'єктів, а також про екологічні фонди об'єктів ПЗФ, тощо.

Порядок створення й оголошення територій та об'єктів ПЗФ обумовлюється в сьомому розділі Закону. Зокрема тут сказа­но, що підготовка і подання клопотань про організацію тери­торій та об'єктів ПЗФ можуть здійснюватися органами Міне- коресурсів України,науковими установами, природоохорон­ними громадськими об'єнаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання подається в органи Мінекоресурсів України і має містити обгрунтування необхідності створення заповідного об'єкту певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний кар­тографічний матеріал.

Рішення про створення територій та об'єктів ПЗФ загально­державного значення приймаються Президентом України, місце­вого значення — обласними радами.

Восьмий розділ Закону регламентує державний кадастр те­риторій та об'єктів ПЗФ. Тут визначено, що державний кадастр ПЗФ є системою необхідних і достовірних відомостей про при­родні, наукові, правові та інші характеристики територій та об'єктів, що входять до складу ПЗФ. Він ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку Па об'єтану, органі­зації охорони, й ефективного використання, планування науко­вих досліджень, розміщення продуктивних сил тощо. Держав­ний кадастр ПЗФ містить відомості про правовий статус, на­

лежність, режим, географічне положення, кількісні і якісні ха­рактеристики цих територій та об'єктів, їх природоохоронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну та іншу цінність.

В цьому ж розділі викладено порядок ведення кадастру територій та об'єктів ПЗФ. Визначено, що кадастр ведеться Мінекоресурсів України за рахунок державного бюджету.

2&058І9

В дев'ятому розділі Закону «Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду» визначено принципи організації охорони ПЗФ, склад і повноваження відповідних служб, також йдеться про державний та громадський контроль на природо­охоронних територіях та об'єктах. Зокрема сказано, що охоро­на територій і об'єктів ПЗФ де є адміністрації, покладаються на служби їх охорони, що створюються у складі цих адмініст­рацій. Охорона територій та об'єктів інших категорій ПЗФ покладається на підприємства, установи та організації у віданні яких вони перебувають. Державний контроль за додержанням заповідного режиму здійснюється Мінекоресурсів України та іншими спеціально уповноваженими органами, громадський контроль здійснюється відповідно до Положення про громадсь­кий контроль у галузі охорони довкілля.

Відповідальність за порушення законодавства про природ­но-заповідний фонд висвітлено в десятому розділі Закону. Тут зокрема сказано, що ці порушення тягнуть за собою дисциплі­нарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відпові­дальність, визначено особливості застосування відповідаль­ності, та вказані види порушень, за скоєння яких винні притягу­ються до відповідальності.

Заключний, десятий розділ Закону — «Міжнародне співроб­ітництво в галузі охорони, і використання територій та об'єктів, природно-заповідного фонду» розкриває основні форми співро­бітництва — з цією метою розробляються і реалізуються міжна­родні наукові та науково-технічні програми, забезпечується обмін науковою інформацією, створюються на суміжних тери­торіях заповідні об'єкти та території, організовується спільна підготовка науковців і фахівців, еколого-виховна та видавни­ча діяльність.

йі . .

V" їч К »1 І ■ .

Прийняття Закону «Про природно-заповідний Фонд Украї­ни» забезпечує збереження заповідних територій — унікальних та цінних об'єктів як національного надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення і викори­стання на рівні світових стандартів. Україна розглядає свій природно-заповідний фонд як складову частину світової систе­ми природних територій та об'єктів, що перебувають під особ­ливою охороною і це підтверджується чинним законодавством.