2) Джерела української фразеології

Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Це усталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Під лежачий камінь вода не тече; Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь; Брехня і приятеля робить ворогам; Гречана каша сама себе хвалить; Чесне діло роби сміло; Вірний приятель - то найбільший скарб; Сича та розум - краса людини; Людина свіптого розуму.Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:- вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); альфа й омега (початок і кінець); сади Семірачіди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);- крилаті вирази українських письменників: Хіба ревуть воли, як ясла повніа? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Гяібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Борітеся - поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);- переклади видатних людей: Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Народжений плазувати літати нездатний (М. Горький);-переклади крилатих виразів російських письменників: Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться (М. Гоголь); Сидіння між двома стільцями (М. Салтиков-Щедрін); Промінь світла у темному царстві (М. Добролюбов); Герой нашого часу (М. Лєрмонтов):- переклади крилатих виразів зарубіжних письменників: Бути чи не бути (В. Шекспір): Усі жанри прекрасні, крім нудного (В. Вольтер): Синій птах (М. Метерлінк); Машина часу (Г. Уеллс);- біблійні й євангельські вислови: Берегти, як зіницю ока: Прощайте ворогам вашим; Маслинова гілка: Мафусаілів вік; Співати Лазаря; Книга за сімома печатями.Прислів'я та приказки мають свої характерні риси: вони виражають мислення народу, формують його життєвий, соціально-історичний досвід. Характерні ознаки прислів'їв та приказок - їх ідейний зміст і висока художність, стислість вислову, метафоричність. Прислів'я та приказки багаті на протиставлення, епітети та інші засоби образного вислову. Не випадково І. Франко назвав прислів'я та приказки "скарбом нашої мови і народного досвіду".Прислів'я та приказки найчастіше використовуються в розмовній мові, у творах художньої літератури, в публіцистиці. За своїм змістом вони охоплюють майже всі сторони життя:- про користь праці та знання: Хочеш їсти калачі - не сиди на печі; По роботі пізнати майстра; Праця чоловіка годує, а лінь марнує; Учись змолоду - пригодиться на старість; Вік живи - вік учись;- про дружбу: 3 добрим дружись, а лихих стережись;3 ким поведешся, від того й наберешся; Скажи мені, хто твій товариш, - тоді я скажу, хто ти;- про відвагу, уміння: Де відвага, там і щастя; Не лише силою треба боротись, а й умінням;- про боротьбу проти пережитків у свідомості людей: Стоїш високо - не будь гордим; Діла на копійку, а балачок на карбованець; Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним; Гіворимало, слухай багато, а думай ще більше; Не той голова, що дуже кричить, а той, що вміє навчить; В протоколі густо, а на ділі пусто.Фразеологічні багатства української мови відбивають глибоку мудрість народу, його культуру, історію. Фразеологізми охоплюють різні сфери життя, є активним засобом людського мислення. У діловому спілкуванні фразеологізми, цитати на підтвердження якоїсь думки, прислів'я і приказки вживаються здебільшого в усному мовленні (бесіди, лекції, публічні промови). В окремих випадках вони використовуються як розгорнені синоніми до відповідних слів, щоб наголосити на тому чи іншому факті, підкреслити щось, а найчастіше- як засіб влучного і образного вираження певного значення, надання мові емоційного забарвлення. Але надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами (загострити питання, ш сьогоднішній день) недоречне й небажане.Засмічують мову також невдалі неологізми, просторічні вирази, фразеологізми, шо стали згрубілими фамільярними зворотами. Слід дбати і про правильність перекладних фразеологізмів, максимально наближаючи їх до мови оригіналу.У писемному діловому мовленні, зокрема в офіційних документах, вживання фразеологізмів не допускається.

Історичний та етимологічний аспекти східноукраїнської фразеології плідно розробляли О. Потебня, Ф. Буслаєв, І. Срезневський, М. Сумцов, пізніше — М. Толстой, Л. Коломієць, Ф. Медведєв, Я. Спринчак, М. Демський, В. Мокієнко, А. Івченко, Ф. Янковський, І. Лепешев, В. Коваль та ін. Велику цінність становлять матеріали семитомного "Етимологічного словника української мови" за ред. О. Мельничука, двотомного "Словника староукраїнської мови XIV — XV ст."; "Этимологического словаря славянских языков: Праславянский лингвистический фонд" (вып. 1 — 13, 1974 — 1986). Опубліковані "Этымалагічны слоунік фразеалагізмау" І. Лепешева (1981; 2004), "Опыт этимологического словаря русской фразеологии" М. Шанського, В. Зиміна, А. Філіппова (1987), "Словарь русской фразеологии: Историко-этимологический справочник" О. Біриха, В. Мокієнка та Л. Степанової (1998), "Славянские древности" в 5 т. (т. I — 1995, т. II — 1999), у яких певною мірою представлена спільнослов'янська чи українська фразеологія.

Ядро українських фразеологічних рослинних символів складають: укр. верба, дуб, калина, осика, тополя, мак, рожа, рута, ряст тощо. Спостерігається асиметрія символів у різних фольклорних жанрах (лірична та обрядова пісня, замовляння) та фразеології. Загалом рослинні символи не втратили зв'язку з міфом та ритуалом, вони збереглися завдяки своєму функціонуванню у народній пісні та замовляннях. Етноспецифічно позначені такі компоненти українських ФО, як барвінок, гарбуз, любисток, рута, ряст тощо. У творах Г. Квітки-Основ'яненка знаходимо низку символів, позначених виразною національною специфікою.