Дмитро Білоус

Дмитро Григорович Білоус народився в селі Курманах на Сумщині. «Сімеєчка в мого батька, —згадує письменник, — була, як у того Омелечка, що про нього в пісні співається, — одинадцятеро дітей. Я був деся­тий».

Жила сім'я Білоусів дружно. Цінували тут працю, любили жарт. Змалку Дмитрик також допомагав батькові по господарству: пас корову, ходив до лісу по гриби та ягоди, порався на городі.

Не всі діти Білоусів мали одяг і взуття, щоб взимку ходити до шко­ли. Одні-однісінькі чоботи були на таку велику сім'ю. Приходила старша сестра зі школи, скидала ті чоботи, і взував їх Дмитрик. Лише сестрину свитку соромився одягати. Але оскільки іншої вдяганки не було, йшов на вулицю в жіночій одежі. Хлопчиком приїхав Дмитрик до тоді столичного Харкова, де він працював і вчився в дитячій трудовій комуні імені Ф. Дзержинського. Тут народився перший вірш Д. Білоуса «Весняні акорди».

Дмитро Білоус — автор багатьох книжок для дітей і про дітей. Його книги про мову «Диво калинове» і «Чари барвінкові» читають дорослі і діти.

СЛОВО

Споконвіку було Слово, 

й було Слово в Бога. 

Й було Богом святе Слово, - 

все постало з Нього.

Помагай же Слову, Боже, 

із пітьмою в герці, 

щоб жило, правдиве й гоже, 

у людському серці.

• Чому поет називає слово «Богом»? Чому воно повинно жити в людському серці?

• Як ти розумієш побажання поета?

КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ

Кожну літеру ціни, бо немає їй ціни. Ось відома в давнину дудочка – сопілка: виймеш літеру одну - і вже буде спілка. Сварка йде така, що ну! - перепалка(бійка): зміниш літеру одну - мирна перепілка. Зміниш літеру одну у словечку бійка - і вже – леле – на сосну мчить звірятко білка ! Більше прикладів не дам, поміркуй – придумай сам.

• Чому треба зважати на кожну букву в слові?

• Наведи приклади слів, у яких заміна букви змінює значення слова.

• Прочитай вірш виразно, для цього зверни увагу на розділові знаки.

ЗАРУБАЙ НА НОСІ

Гриць катався на льоду,  не спитавшись мами,  та й потрапив у біду:  шурхнув з ковзанами. 

Мамин гнів хлоп'я мале  пам'ятає й досі:  «Бить не битиму, але  зарубай на носі!» 

Дивно це було сприймать  хлопцеві малому:  «Як? На носі зарубать?  Ще й собі самому?»  Може, нині смішно вам  в теплім дружнім колі  Гриць тепер сміється й сам, —  Гриць давно вже в школі  В літгурток він став ходить  і знайшов розгадку:  ніс походить від носить  в даному випадку!  Бо носили в правіки*  за собою всюди  палички і дощечки  неписьменні люди.  І як ми в записники  все заносим з вами,  так вони — на дощечки,  звані в них носами.  Отже вираз виник там,  а зберігся й досі  Це, читачу, й ти затям*,  зарубай на носі!

* Правіки – стародавні часи. Затям – запам’ятай .

• Що нового для себе ти дізнався з вірша?

• Прочитай, як поет пояснює вираз «зарубай на носі».

• Пригадай, які цікаві вирази із словом «ніс» ти знаєш? Розкажи їх однокласникам.