А. Патріархати

1. Олександрія

Життя в Олександрійському патріархаті було позначене двома проблемами: „мелетіянська схизма” і єресь Арія. Під час переслідування патріарх Петро, як і інші єгипетські єпископи, був змушений довший час переховуватись поза своїм осідком. Мелетій, єпископ Нікополі (Верхній Єгипет), вважаючи єпископати вакантними, наставляє туди нових єпископів, яких Петро виклинає після свого повернення.

Близько 318 олександрійський священик Арій дає початок одній з найжорстокіших контроверсій в Церкві, що дістала назву „аріянська контроверсія”. Єпископ Олександрійський Олександр на місцевому синоді зразу засуджує єресь Арія. Пізніше засудження було повторене на Синоді в Антіохії (324/325) і на Соборі в Нікеї (325). Весь довгий єпископат наступного патріарха Атанасія (328-373) був позначений непримиримою протиаріянською боротьбою. П’ять разів він був змушений покидати Олександрію. Єпископ Петро ІІ (378-380) під час Валенса був також іти на вигнання.

2. Антіохія

Життя Церкви тут також позначене проблемами, зародженими „аріянською контроверсією” та однаковою за назвою „мелітіанською схизмою”.

Розвиток аріанської контроверсії тут проходив інакше ніж в Олександрії і характерний різним її рівнем. Вже в 268 на синоді в Антіохії засудили Павла із Самосати, а також було відкинуто інвентований ним термін “гомоузіос”. До Антіохії найперше звернувся Арій після першого його засудження в Олександрії, але і тут його засуджують на синоді в 324 під проводом імператорського речника Осія з Кордови. Одночасно є вибрано нового єпископа Євстатія, який пізніше стане одним із протагоністів в Нікеї. З початком реабілітації Арія, під керівництвом Євсевія Кесарійського в Антіохії скликається помісний синод, що осуджує Євстатія, звинувативши його в савеліанізмі. Наступними предсідниками були як єпископи із фракції Євсевія, так і представники крайнього аріанізму. В місті було скликано ряд соборів, які під богословським оглядом завжди перебували в традиції Євсевія.

Протягом останніх 40 років IV ст. Антіохія була заплутана в схизму, котра так само як в Олександрії дістала назву “мелетіянська”. Акакій єпископ Кесарійський (наступник Євсевія пісяля 340) в 360 по смерті Євдоксія висвячує Мелетія на єпископа Антіохії. Трохи пізніше в проповіді перед Констанцієм Мелетій видався занадто антиаріянином, і імператор негайно усуває Мелетія, а на його місце ставить Євцій, старого товариша Арія. По смерті імператора в 361 Мелетій повертається до міста (362) – тут він застає ще одного нововисвяченого єпископа Павліна, що від 350 був провідником нікейців в Антіохії, і висвячений Люцифером із Кальярі. Таким чином в місті виявилося аж три єпископи трьох різних фракцій: гомей Евцій, гомеузіянець і протиаріянин Мелетій і строгий нікеєць Павлін. Більшість єпископів Сходу, а між ними і Василій Великий, визнають єдиним єпископом Мелетія, звинувачуючи Павліна у савеліанізмі. Навпаки Олександрія і Рим визнають владу тільки за Павлином. В 362 синод олександрійських єпископів на чолі із Атанасій закликають антіохійців возз’єднатися із Павлином. Два рази Павлин був змушений іти на вигнання (в 365 і 369), і після другого вигнання міг повернутися перед смертю імператора в 378. Синод східних єпископів, скликаний в Антіохії в 379, за заслуги ісповідництва визнає його за голову всього східного єпископату, а через смерть Василія в 379 він стає найдостойнішим серед усіх єпископів Церкви, як голова Вселенського Собору в Константинополі 381.

Наступник аномея Євція Дорофей був змушений відсторонитися Антіохії перед новими імперськими законами. Наступник Мелетія став Флавіян, учитель Івана Золотоустого. Спільнота Павліна возз’єдналася після смерті її наступного єпископа Євагрія.