Г. Валентиніян і (363-375) і Валенс (364-378)

Конфесіональний розкол тривав і під час правління двох братів Валентиніана і Валенса. Валенс на Сході слідує константинівську політику, і всіма силами старається привести всю свою імперію до гомейського ісповідування. Та йому завадила нова молода сила Нікейської Церкви, що народжувалася із приходом до Кападокії Василія Великого. Він не тільки зумів протиставитись імператору, але й розширити свій вплив за допомогою номінації нових єпископів-нікейців. Окрім того кападокійська команда розвиває нікейську богословію, що доступна для сприйняття всієї Церкви.

Захід за Валенсиніана залишається вірним нікейському символу віри. Ще за свого правління він дав старшому сину Граціяну територію в північній частині імперії, а молодшому - на півдні. Проте молодший син (Валентиніян II) виявився прихильником аріанства. Йому протиставиться Амвросієм Медіолянський (374-397), впливовий і відомий єпископ із Мілану. В 385/386 два рази цей єпископ рішуче протистоїть передачі одної міланської церкви аріянам. Вкінці в 387 Валентиніян II змушений втікати перед узурпатором Максімусом. На Сході його приймає молодий імператор Теодозій, що навертає його до католицизму.

Д. Теодосій Великий (379/388- 395)

Нікейська фракція отримує остаточну перемогу в січні 379, коли після смерті Валенса в битві під Адріанополі проти візи готів, імператором Сходу стає Феодосій Великий. Походить з Іспанії, вихований в нікейському ісповідуванні. У серпні того самого року Теодосій дає свободу культу всім нікейцям, а на початку 380 він апелює до всієї імперії визнати віру, яку ісповідують патріархи Олександрії і Риму . Зразу після інсталяції в Константинополі Теодосій заміняє патріарха Демофіла на Григорія Назіянського і скликає II Вселенський Собор. Собор займається новими богословськими проблемами породженими Аецієм та Євномієм, аполінаристами, пневматомахами ат македонянами. Собор вкінці потвердив та уточнив нікейський символ віри, доповнивши його останні члени.

Перемігши в 388 узурпатора Максімуса, Теодозій зумів останній раз возз’єднати імперію. Наслідком цієї перемоги в 391 повстала офіційна заборона поганських культів. Християнство стає вповні офіційною релігією. Повсюди в імперії були знищені поганські святині і зображення поганських богів. Тоді також були заборонені олімпійські ігри. Вибір Теодосієм за християнським Богом був остаточно потверджений перемогою, що її Теодосій здобув над поганськими узурпаторами Амброгастом і Євгенієм в 394. Ця битва була сприйнята як наслідок благословення і справедливого Божого суду.

Під час правління Валентиніяна II та Теодосія помінялися, як на Сході так і на Заході відношення між імператором та Церквою. На Сході сила імперського впливу зросла.

В 390 в Тесалоніках імператор в жорстокий спосіб придушує бунт. Амвросій привселюдно засуджує Теодосія і змушує його до публічної покути. Цим на Заході були покладені основи Церкви, що не тільки не була емансипована владою імператора, але й мала право вільно виконувати позасакраментальні функції.

Іі. Історія Церкви

Імператори у великій мірі зумовлювали хід Церковної історії, але ніколи вони не мали абсолютної влади над Церквою, догматика і богослов’я були все ж таки в руках Церкви. Свої втручання вони проводили через єпископські собори чи синоди.

Свобода та офіційне визнання християнського культу дали Церкві можливість активної місії та розвитку. Цьому найбільше сприяли “cursus publicus” (державні дороги); те, священики були вільні від служби у війську, єпископи були наділені владою слухати і розбирати судові процеси (“audientia episcopalis”). З другого боку це було вигідно і для держави в контролі церковної активності. Імператор бере на себе право корегувати схизматиків і єретиків, хоч не був обізнаний в богословії. Все ж Церква в розвитку богословії була незалежна, а залежала тільки щодо дисципліни.