Б. Сини Константина (337-361)

Константин залишив свою імперію трьом своїм синам Константину II, Константію ІІ і Констансу, і племіннику Флавію Далмату. Між ними починається боротьба за єдине володіння в імперії. Першим падає у боротьбі Флавій Далмат (337). Його територію поділили між собою Константій ІІ і Констанс. Через декілька років в конфлікті із Константом втратив життя Константин II (340). Залишилися Констант на Заході і Константій на Сході. Проте суперництво між ниж ними не вщухало і перекинулось навіть їх релігійність. Констанс вибирає політику невтручання в церковні справи, є нікейського визнання, як це було поширена на цілому Заході, а Константій продовжує традицію батька в корегуванні церковного життя. Останній шукає вигідні позиції і тому провадить семіаріянську політику.

Ніхто із них не міг здобути остаточну перемогу. Ситуація міняється в 350, коли Магнезій вбиває Констанса. Константій під виглядом помсти за брата повстає проти узурпатора. Церква на Заході, незважаючи на те, що Магнезій був поганином, підримує його. Проте по двох битвах в 351 і 353 Констанцій перемагає Магнезія і стає єдиним монархом Римської імперії (по легенді він в часі битв перебував на молитві в каплиці).

Аріанська реакція почалася відразу після перемоги Константія, коли задля задля єдності імператор змушує Церкву до єдиного аріянського визнання віри, а всі ті, не годилися, були змушені іти на заслання. Синоди в Арль 353 і Мілані 355 виклинають непримиримого Атанасія, а із ним Лицифера із Кальярі, Осій з Кордови, Іларія з Пуатьє і ін. Імператор вдається до військової сили (356), коли Атанасій не хоче йти з Олександрії, та заміняє його єпископом аріянином Юрієм із Кападокії.

Скликаються і інші синоди, які догматично утверджують семіаріянське визнання віри: Сірміо в 357, Ріміні-Селевкія в 359, Ніки в 350. Синод в Парижі в 360-361 пояснив нікейський термін в значенні ‛ομοоύσις „similitudino”, отож як ‛ομοίωσις. Після цього імператору нарешті вдруге після Константина вдається об’єднати імперію. Таке визнання ставить ортодоксальну Церкву в становище остаточного знищення. Проте в 361 Константій помирає, повертаючись із війни проти персів на Захід, що придушити повсталу галльську армію на чолі із узурпатором Юліаном.

В. Юліан-апостат (361-363) і Йовіан (363-364)

Юліан намагається повернути культ поганських богів, за що отримує від християн назву „апостат”. У старовинних римських богах він бачить минулу могутність імперії, а із відновленням їх культу він сподівається на нове об’єднання імперії. На римському дворі були відновлені поганські жертви. До Церкви він ставиться індефертно, наскільки вона не загрожувала безпеці імперії. Тому застосовував, коли виникали заворушення в самій Церкві. При цій нагоді до своїх міст повертаються вигнані нікейські єпископи. Повернення Атанасія до Олександрії у жовтні 362 спричинює гостре протистояння між нікейською та аріянською фракціями, тому імператор вживає сили для примирення і виганяє Атанасія і з міста. Поганська реакція тривала недовго до скорої смерті Юліана в червні 363.

Імператором став Йовіан. Він відновив всі привілеї Церкви, повертає з заслання Атанасія та інших єпископів.