Св. Іван дамаскин.

Життя: Іван народився в Дамаску (звідси і його ім’я – Дамаскин) під кінець VІІ ст., коли місто находилося вже через кілька десяток літ у руках арабів, що вибрила собі його за столицю. Іванів батько Сергій (Саргун) Мансур займав мабуть високий дідичний уряд на дворі каліфа. Здається, що той, хто займав цей уряд, був представником християн, зобов’язаним до збирання данини, що її арабські переможці звикли були накладати на християн за приязні їм розмірні вольності.

Вихованням Івана і його прибраного брата Косми Молодшого – сладкопівця, пізнішого маюмського єпископа, займався освітчений сіцілійський монах Косма старший, що його батько Івана викупив на ринку в Дамаску від сараценів-торгівців бранцями або випросили собі як дарунок від каліфа. На початку VІІІ ст. Іван займав перейняте по батькові становище на дворі дамаського каліфа. За оповіданням біографа Іван уже на цьому становищі виступив уже як богослов-письменник в обороні почитання ікон, а саме, коли Лев ІІІ Ісаврієць видав у 725 р. декрет, яким наказував нищити образи і почав безоглядно переслідувати тих, що сміли ставити йому опір, Іван уже тоді мав написати своє перше оборонне письмо проти тих, що зневажають святі ікони – в обороні образів і для піддержки на дусі їхніх почитателів. За тим першим письмом мали в короткому часі появитися два наступні письма, яких Іван вміло і рішуче брорнив образів перед лютим цісарем, що не пощадив навіть 90-літнього Царгородського патріарха Германа і насильно усунув його з уряду (730 р.).

Не маючи змоги досягнути Івана Дамаскина, підчиненого каліфові, Лев ІІІ Ісаврієць мав придумати низький спосіб помсти на противникові, що не знаходився під його владою: казав підробити листа, у якому Іван доносить йому, що сирійських міст не боронить достатня військова залога і тому імператор може їх без труду зайняти. Цей лист Лев ІІІ післав каліфові разом із супровідним письмом, демаскуючи Івана і висловлюючи лояльність супроти каліфа. Каліф повірив письмам і велів за кару відтяти Іванові прилюдно серед міста праву руку, залишаючи всякі доходження. Іван зумів випросити собі у каліфа, щоб вернув йому відтяту руку і гаряче молився в своїй кімнаті перед образом Преч. Діви за оздоровлення. Коли він після довгої молитви заснув, явилася йому у сні Преч. Діва і потішила його, що молитва його буде вислухана. Іван пробудився зі сну з цілою рукою. Каліф переконаний наглядним чудом про невинність Івана, жалував з свого поспішного вчинку і перепросив Івана. Одначе із змісту Іванових писань в обороні образів виходить, що вони писані тоді, як Іван уже не був урядовцем каліфа.

Біограф переніс виступ Івана в обороні образів на час його дамаської світської служби завдяки легенді про руку Дамаскина. В дійсності Іван покинув свій світський уряд значно раніше свого виступу в обороні ікон. Коли каліфи ставали щораз більше не терпимі у відношенні до християн, Іван опинився перед вибором між ласками арабських володарів і ласками Христа. Він не то, що не стався відступником від віри, але вирішив розв’язатися зі світом, покинути дотеперішню та віддатися всеціло на службу Христові.

Спільно із своїм прибраним братом Космою Іван вступив до монастиря св. Сави біля Єрусалиму, де провів решту свого життя, віддаючись молитві і науці. Єрусалимський патріарх Іван V звернув увагу на його побожність і вченість посвятив його у 726 р. на пресвітера. Аж у цьому часі Іван, як ієромонах-речник патріарха, свого святителя, виступив зі своїми трьома писанями в обороні почитання образів. У затишку великої лаври св. Сави, де Іван попри молитву займався може навіть і ручною працею, а попри письменницьку працю може також і вчителював, постигла його смерть мабуть 750р.

Твори:

1. Джерело знання;

2. Три апології почитання святих ікон;

3. Про пости;

4. Про чесноти і пороки;

5. Свята паралель.

Наука:ероканонічні книги Старого Завіту він наводить на рівні з протоканонічними називаючи їх знаменитими, але до канонів їх не зараховує. Зате до канону Нового Завіту зараховує – Апостольські канони.

Філософія є служницею богословіії. Богословіє ділиться на дві частини: 1. Об’єднююча боголоввія (теологія геномене) – про одного Бога; 2. Відокремлююча богословія (теологія діакекрімене) – про Пресвяту Трійцю. Бог є "го Он" – чистий дух і його не годиться зображувати. Бог є "го Агатос" – доброта. В Бозі прикмета доброти є понад усі інші прикмети. Божа всевидючість охоплює також майбутні свобідні вчинки людини. Бог їх передбачує, але не спричинює. Їх спричинює виключно свобідна воля людини. З Божого передбачення випливає: провидіння (проноя) і призначення (проорісмос).

Святий Дух є Духом Отця і Сина. Походження Святого Духа означає, що Син є співджерелом Святого Духа, але на інший спосіб, як Отець. Людина є сотворена на Божий образ і подобу. Божий образ (то кат ейкона) – розум і свобідна воля, завдяки яким людина є учасником Божої досконалості. Божа подоба (то кат гомойосін) – освячуюча ласка і надприродні привілеї, завдяки яким людина є учасником Божої природи.

Первородний гріх називає поняттями: прокляття (катара) і осудження (катакрисіс). Після первородного гріха в людині Божий образ залишився, але Божа подоба втратилась. Через первородний гріх людина відвернулась від Бога до сотворінь.

В Христі можна б говорити про три природи: 1.) Логоса; 2.) Душі; 3.) Тіла. З гіпостатичної злуки випливають такі висновки:

• гіпостатично злучені з Логосом людській природі належиться Богопочитання;

• Христос, який в одній своїй особі з’єднював Божу і людську природи був дійсним Божим Сином;

• прикмети і дійства двох природ з’єднаних в одній особі Христа можна замінювати;

• дві гіпостатично з’єднані природи Христа себе взаємно проникають (періхоресіс) так, що Божа природа обожує людську природу, уділюючи їй свої енергії, не змінюючи її суті;

• в Христі не було незнання чи якихось людських немочей, не згідних з Божим достоїнством;

• в Христі були дві волі і два види діяння.

Церква є соборною, самоправною, Божою установою не залежною від світської влади. Верховну владу над цілою Церквою Ісус Христос передав ап. Петрові.

Почитання ікон є дуже корисним. Старозавітна заборона мала на думці ідолів. Утіленого Ісуса Христа, Богородицю і Святих можна зображувати і їхнім образам можна віддавати звичайне почитання (проскинесіс тиметіке), яке відрізняться від Богопочитання (проскнесіс ката латреян). Це почитання не має за предмет матерії ікон, але відноситься до зображених осіб, а в дальшій мірі – до Бога, Джерела всякого добра, Ікони неграмотним заступають книжку і проповідь. Вони заохочують вірних до наслідування Святих і є посредниками між Святими і вірними. Через ікони вірні можуть отримати від Святих ласк і допомоги.

Значення: Завдяки тому, що з життя і навчання Івана Дамаскина, світили неначе золото блискучі ласки Святого Духа, прозвано його "Золотоструйним" (Хризориас).