Св. Максим ісповідник.

Життя: Народився біля 580 р. в Царгороді. Він мусів без сумніву походити з високого роду і мав великі дарування та велику освіту, коли цісар Гераклій звернув на нього увагу і прийняв його до державної адміністраційної служби, в якій він дослужився високого ступеня першого цісарського секретаря.

Близько 630 р. Максим, уже не молодий, покинув державну службу і вступив до монастиря в Хрисополіс, (сьогоднішня Скутарі – на Азійському березі Босфору, напроти Царгороду), в якому він став в дуже короткому часі ігуменом. Заграва монотелецьких суперечок витягнула його з монастирської затиші і він став найзавзятішим і найрішучішим противником нової єресі.

У 633 р. він разом з Софронієм знаходився в Олександрії, де саме тоді заключено з’єднання з монофізитами. У 645 р. він звів у Півн. Африці, мабуть у Картагені, славну переможну диспуту з Пиргом, монотелетом, з політичних оглядів усуненим Царгородським патріархом, безпосереднім наслідником Сергія. Збережені акти цієї диспути, яка відбулася в наявності цісарського намісника і багатьох владик, свідчить про великий діалектичний хист Максима і є найціннішим документом до історії монотелецьких суперечок. Пирх навернувся, одначе пізніше знову відпав від Церкви. Осягнувши в Африці те, що місцеві єпископи на кількох синодах відкинули монотелетизм, Максим перенісся до Риму і продовжував там словом і письмами боротьбу проти форсованого цісарським двором монотелетизму.

За його старанням папа Мартин І скликав у 649 р. Лятеранський собор, який осудив монотелетизм і його сторонників та цісарські едикти Εχθεσις і Τυπος. Цей сміливий крок стягнув на папу і на його дорадників гнів цісаря Константія ІІ. Максима і двох його учнів, Анастасія монаха і Анастасія апокрисіяра, ув’язнено і спроваджено до Царгороду, а коли вони відмовилися прийняти Τυπος, засуджено їх на вигнання у 655 р. По сімох літах сапроваджено їх знову до Царгороду. Тут поставлено їх перед синод, який вимагав від них, щоби прийняли Τυπος. Не зломані злиднями вигнання ісповідники не дали себе і тим разом присилувати до прийняття єресі. Тоді віддано їх превектові міста з дорученням бичувати їх, а опісля вирвати їм язики і відтяти кожному праву руку. Таких зкалічених засуджено вдруге на досмертне вигнання і вислано до Ласики на східньому побережжі Чорного моря. Внаслідок катувань Максим помер таки там в тому самому 662 р.

Твори:

1. Пояснення Господньої молитви;

2. Про походження Святого Духа;

3. Суперечка з Пиром;

4. Аскетика;

5. Містагогія.

Наука: Історія світу мала сповнити подвійне завдання: 1. Утілення Бога, приготоване від початку світу, а довершене, як прийшло сповнення часу; 2. Обоження людини через привернення їй Божого образу, започатковане втіленням, а довершене хресним відкупленням Ісуса Христа.

В питанні волі в Христі розрізняє: Телесіс, телема фисікон – хотіння належить до природи; Гноме, телема гномікон – вибір належить до особи. Людська природа Христа мала свою фізичну волю, але ця воля була порушувана, керована і детермінована Божою волею Логоса.

Кожна людина повинна усвідомити свій внутрішній поділ у душі. Єдність можна знайти тільки в Бозі, через єдність з утіленим Христом. Ціль духовного життя є обожествлення.

Джерелом всякого гріха є самолюбство (філавтія). Самолюбство є перешкодою чистого споглядання (контемплація). Любов означує повне опреділення за Бога і внутрішній відступ від кожної речі (апатея), відречення від самолюбства (філавтія), та конкретне розположення за добро до ближнього (приятеля і неприятеля). Щоб розум досконало вчився від Бога слід здобути ось ці три чесноти: 1. Любов; 2. Стриманість; 3. Молитва.

Обожествлення означає повне підчинення волі своєму Створителеві. Верховником людства є Христос, відновитель природи, відкупитель впалого Адама. Людина стає Бог, так як Бог стає людиною, бо людина піднята до Божественного рівня, так як Бог понизився з людинолюбності.

Аскеза – це є очищуючий (катарзистичний) шлях за допомогою любові. Кожна аскеза без любові не має зв’язку з Богом. Містика – є прагенням душі за найвищим добром, з’єднанням з Богом. Містика базується на свідомості недостатності логічного процесу для підходу до Бога. Прагнення містики є єдність з Богом. Прадиву містику не можливо словесно виразити.