Населення світу. Кількість та типи відтворення населення

У 1900 р. кількість населення становила 1,6 млрд. осіб, у 1960 р. — уже 3 млрд., а у 1999 р. — 6 млрд. На липень 2009 р. кількість населення світу досягла 6,8 млрд. осіб. За прогнозами у 2012 р. вона дорівнюватиме 7 млрд. осіб, у 2025 р. — 8 млрд., у 2045 р. — 9 млрд.

Швидкі темпи зростання приросту населення дістали назву демографічного вибуху й перетворилися на одну з глобальних проблем людства. Вирішення цієї проблеми насамперед передбачає проведення відповідної демографічної політики — цілеспрямованої діяльності державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Вона являє собою комплекс заходів: економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім’ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, положення дітей у сім’ях, аліментні обов’язки тощо), а також виховних і пропагандистських, спрямованих на зміну процесу відтворення населення.

Відтворення — сукупність процесів народжуваності і смертності, співвідношення яких визначає величину природного приросту. Природний приріст — це перевищення народжених над померлими за певний період (як правило, обчислюється в проміле за рік).

Існують два основні типи відтворення населення:

• перший тип: невисокі та низькі показники народжуваності та смертності, уповільнені темпи природного приросту (до 12 осіб на 1000 жителів). Цей тип відтворення, властивий розвиненим державам і країнам Східної Європи. У деяких країнах (Україна, Росія, Білорусь, Угорщина, Німеччина та ін.) смертність перевищує народжуваність, зменшується загальна кількість населення. Це явище демографи називають демографічною кризою;

• другий тип: дуже високі показники народжуваності і відносно низькі — смертності, прискорені темпи зростання населення (природний приріст понад 12 осіб на 1000 жителів). Цей тип відтворення, властивий країнам Азії, Африки, Латинської Америки, часто називають «демографічною весною».

 

Країни з найбільшою кількістю населення, млн. осіб (за даними ООН на 2007 р.)

 

№ з/п	Кількість населення	Назва країни	№ з/п	Кількість населення	Назва країни
1	1322	Китай	6	166,9	Пакистан
2	1103	Індія	7	149,4	Бангладеш
3	299,4	США	8	142,0	Росія
4	245,5	Індонезія	9	133,9	Нігерія
5	189,1	Бразилія	10	127,5	Японія

Вікова та статева структура населення

Залежно від типу відтворення виділяють різну вікову структуру населення. У країнах із першим типом частка молоді є незначною, а частка людей похилого віку постійно збільшується — відбувається процес «старіння» нації. Другий тип, навпаки, характеризується значною кількістю молодих людей. Вікова структура населення пов’язана також із показниками тривалості життя. За даними ООН, у 2008 р. середня тривалість життя становила 63,9 року для чоловіків та 68,1 року для жінок. У розвинених країнах ці показники становлять 71,9 року та 79,3 року відповідно. Найдовше живуть люди в Японії (81,4 року). У країнах, що розвиваються, чоловіки живуть у середньому 62,5 року, а жінки — 65,7 року. Найменшою є тривалість життя в Ботсвані (36 років) та Сьєрра-Леоне (40,5 року).

Загалом у світі переважають чоловіки — на 100 жінок припадає приблизно 102 чоловіки. Особливості статево-вікового складу населення відображають статево-вікові піраміди.

Розселення населення

Процес розподілу й перерозподілу населення та форми його територіальної організації називають розселенням. Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Понад 2/3 його сконцентровано на 8 % суходолу, близько 85 % проживає в Східній півкулі, 60 % — у помірному поясі північної півкулі, понад 50 % на низовинах і майже 1/3 в приморській смузі. На розміщення населення впливають природні умови і ступінь розвитку та зосередження виробництва.

Окремі регіони Землі відрізняються найвищою густотою населення:

1) Східно-Азіатський (Китай, Японія, Корея) — густота населення становить 200—400 осіб/км²;

2) Південно-Азіатський (Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Пакистан) — 300—800 осіб/км²;

3) Європейський — понад 100 осіб/км²;

4) Південно-Східно-Азіатський (Індонезія, Таїланд, Філіппіни та ін.) — 400—500 осіб/км².

За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає, тобто відбувається процес урбанізації. Головною ознакою урбанізації є зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій. Найбільшою є частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %). Найбільш урбанізованими країнами світу є Велика Британія, Німеччина, Швеція, Ісландія, Австралія, Уруґвай, Ізраїль, Кувейт, Японія.

Урбанізація може приймати різні види. Так, наприклад, виділяють тенденцію до субурбанізації (підвищення ролі передмість, які «відтягають» на себе частину населення і перебирають функції міст) і псевдоурбанізації (зростання кількості населення міст відбувається за рахунок неконтрольованого притоку безробітних, що створює соціально-економічні проблеми), рурбанізації (процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість).

Зростання міст і посилення зв’язків між ними приводить до виникнення такої форми розселення, як міська агломерація. Міська агломерація — це компактне просторове угруповання поселень (головним чином міських), об’єднаних у єдине ціле інтенсивними виробничими, трудовими, культурно-побутовими і рекреаційними зв’язками. Найбільші міські агломерації світу сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Ріо-де-Жанейро та деяких інших міст.

Якщо зона урбанізована повністю, то міські агломерації на цій території зливаються, утворюючи мегаполіс — найбільшу форму розселення. Найбільшим вважають мегаполіс Токкайдо в Японії, де проживають понад 60 млн. осіб. У США сформувалися три мегаполіси: Бос-Ваш, Приозерний (або Чи-Піттс), Каліфорнійський (або Сан-Сан). У Західній Європі сформувалися Англійський та Прирейнський (Рандстад) мегаполіси.

Близько половини населення Землі живе в сільській місцевості, причому передусім у країнах з невисоким або низьким рівнем розвитку економіки — Бангладеш, Індії, Пакистані, Індонезії. Сільське населення Африки становить 78 % загальної кількості.