Практичні заняття до Модулю 2.

Практичне заняття 1. (виконується після вивчення Розділу 2.1.)

Тема: Сутність процесу навчання як соціокультурного явища

Завдання 1.

Розкрійте зміст основних принципів навчання (6-7 принципів). Оформити результат у виді таблиці:

Система основних принципів навчання
Принцип	Характеристика
1.Принцип науковості освіти	Зміст освіти повинен знайомити з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами. Теоріями основних положень науки – основами наук.
2.Принцип систематичності й послідовності навчання.	Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, систематичне повторення навчального матеріалу).
3. Принцип доступності навчання.	Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей учнів, дотримання правил: від простого - до складного, від відомого - до невідомого, від близького - до далекого.
4. Принцип зв'язку навчання з життям.	Реалізацію цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня участь школярів у громадському житті.
5. Принцип свідомості й активності учнів у навчанні.	Свідомому засвоєнню знань сприяють: роз'яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналізу, синтезу, узагальнення)позитивні емоції; мотиви навчання. Активізації пізнавальної діяльності сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; взаєморозуміння між учителем і учнями; використання на практиці засвоєного матеріалу, умінь і навичок; проблемне навчання; уміння вчителя враховувати психічний стан учнів і стадії їх психічного розвитку та ін.
6. Принцип індивідуального підходу до учнів.	Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі по-своєму оволодівати навчальним матеріалом, ураховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності.
7. Принцип емоційності навчання.	Процесові пізнавальної діяльності сприяють логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу - керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній.

Завдання 2.

Співвіднесіть назви компонентів навчально-виховного процесу і їх зміст. Відповідь: 1-Г, 2-Д, 3-Б, 4-В, 5-А.

1. Цільовий. А. Як організувати процес.

2. Змістовний. Б. За допомогою чого, на якому змісті, на яких прикладах, ідеалах.

3. Процесуальний. В. Як стимулювати, мотивувати.

4. Мотиваційний. Г. Що розвивати, виховувати, чому учити.

5. Організаційний. Д. У яких формах.

Завдання 3.

Які суперечності притаманні навчальному процесу? Наведіть приклади розв’язання цих суперечностей. Які шляхи та засоби доцільно при цьому використовувати? Оформити результат у виді розгорнутої відповіді на запитання.

1. Ситуація об’єктивної академічної неуспішності студента, небажання виконувати свої обов’язки (у першу чергу в навчанні), що може фіксуватися як у низькій успішності, так і в систематичних запізненнях, прогулах.

2. Невиконання або об’єктивно неадекватне виконання викладачем своїх професійних функцій та обов’язків, низький рівень його професійної компетентності. Коли викладач, наприклад, часто плутає формули і терміни, особливо на фоні надмірної неадекватної вимогливості до успішності студентів.

3. У ситуації, коли навчання у вузі не сприймається студентом як цінність, а втрата можливості вчитися – як реальна втрата, домінує низька мотивація досягнень, а також зовнішня, а не внутрішня мотивація. Коли викладач має низьку мотивацію самовдосконалення та досягнень, низький рівень домагань (наприклад, за 20 років роботи не зробив жодної спроби захистити дисертацію). Конфлікт може виникнути й тоді, коли досягнення студента з якихось причин має шанс перевищити аналогічні у викладача.

4. Ситуація, коли професійні знання чи досвід студента перевищують аналогічні характеристики викладача за кількісним або якісним показником. Наприклад, студент факультету іноземних мов жив рік у США і краще володіє розмовним варіантом американської англійської мови, ніж викладач. Це може призвести до демонстративного приниження знань або навіть особистих якостей студента викладачем, який має на меті показати собі і всім, що “я таки розумніший”.

5. Емоційна компенсація, перенесення конфлікту з інших сфер життя особистості. Поганий настрій, винесений із сімейної атмосфери, може бути активований для розпалювання конфліктів “ніби з нічого” в аудиторіях. Певним каталізатором конфліктів можуть бути й життєві кризи, стреси, що переживаються учасниками конфлікту.

Профілактика таких конфліктів полягає в усвідомленні своїх стереотипів, переконань, можливих стереотипів іншої сторони, умінні вчасно стримувати гнів, агресію, цінувати дар спілкування, а в разі створення ситуації, що може бути охарактеризована як конфліктна, в умінні “не підкладати дров у «багаття» своєю нестриманістю й грубістю. Конфліктні ситуації часто стають патогенними тільки через нестриманість, імпульсивність, запальність їх учасників.

Основні шляхи вирішення конфліктів:

1. Ухилення (прагнення ухилитись від участі в конфлікті).

2. Пристосування (прагнення виробити рішення що задовольняє конфліктуючих).

3. Конфронтація (активне відстоювання власної позиції).

4. Співробітництво (пошук шляхів спільного рішення проблеми).

5. Компроміс (пошук рішення, що базується на взаємних вчинках).

Опинившись у ситуації конфлікту, важливо пам’ятати, що, по-перше, його розв’язання залежить не лише від “противника”, але й від нас, а по-друге, якщо ми навчимося не тільки уникати конфліктних ситуацій, а й розв’язувати їх, це сприятиме нашому особистому розвиткові й зростанню.

Завдання 4.

У чому пролягає сутність діяльності педагога (викладання) і учня (навчання) в навчальному процесі? Оформити результат у виді таблиці: “Ланки взаємодії навчального процесу”.

Діяльність вчителя (викладання)	Діяльність учня (навчання)
1. Роз’яснення учнем цілей і задач навчання.	1.Власна діяльність по створенню позитивної мотивації навчання.
2. Ознайомлення учнів з новими знаннями, явищами, предметами, фактами	2. Сприйняття нових знань, умінь.
3. Закріплення знань, умінь і навичок	3. Узагальнення. Закріплення.
4. Застосування на практиці знань, умінь і навичок	4. Застосування, використання знань на практиці, в навчанні і житті.

Завдання 5.

Обґрунтуйте провідні засади основних дидактичних систем. Оформити результат у виді розгорнутої відповіді на запитання.

а) традиційна дидактична система (гербартианська) – домінуючим є процес викладання;

Процес навчання за Гербартом обов'язково проходить через поглиблення в досліджуваний матеріал (поглиблення) і поглиблення учня в самого себе (усвідомлення ) . У свою чергу ці два моменти можуть здійснюватися або в стані спокою душі , або в стані її руху. Гербарт розробив таку систему морального виховання, яка відрізняється крайнім інтелектуалізмом . Головне місце в його системі займає діяльність вчителя по впровадженню засобами навчання у свідомість учня моральних понять. Моральне виховання полягає в тому, що наставник повинен рахуватися з індивідуальністю особистості , знаходити в дитячій душі добре і спиратися на нього , формувати волю і характер майбутнього члена суспільства.

б) прогресивистська дидактична система (Д.Дьюї);

Їм були розроблені основні положення дидактичної концепції, яка з метою її протиставлення традиційній педагогіці гербартістов отримала назву «прогресивистской». Концепція прогресивістів, з одного боку, складалася в ході гострої полеміки з педагогічними поглядами гербартістов, а з іншого - в ході практичних експериментів, які проводилися в чиказькій експериментальній школі. Ця концепція не передбачає необхідності закріплення знань і розвитку певних умінь . Ці недоліки пояснюються помилковим ототожненням Дьюї процесу навчання з процесом дослідження, а роботи учня, якою керує викладач і яка призводить до « відкриттів», уже зробленим раніше в окремих дисциплінах, з роботою дослідника, яка спрямована на виявлення дійсно нових законів і наукових закономірностей. Правильно побудоване навчання повинне враховувати ці етапи. Воно пов'язане зі створенням учням таких ситуацій, в яких вони були б змушені вирішувати певні проблемні завдання, причому їх тематика передусім повинна бути пов'язана з індивідуальними потребами та інтересами учнів, з інтересами, що виникли на грунті їх загального розвитку. У зв'язку з цим «... постійне і уважне спостереження за інтересами є для вчителя справою найбільшого значення» [ Д.Дьюї ]. Інакше кажучи, вчитель повинен « підкидати » учням проблеми, тобто навчати, тільки тоді, коли пізнає їх дійсні інтереси.

в) сучасна дидактична система – процес навчання розуміється як єдність процесу викладання і процесу учіння.

Сучасна дидактика керується положенням про те, що результати навчання не обумовлені ні факторами спадковості, ні характеристика­ми середовища. Ці фактори здійснюють вплив на хід і результати процесу навчання, однак, його остаточні підсумки визначаються усвідомленою й цілеспрямованою діяльністю вчителя. Тому представ­ники сучасної дидактики заперечують і уявлення прогресивістів про вчителя як про "спостерігача й порадника" учнів, і концепцію гербартіанців, яка наділяє вчителя гетерономною функцією в процесі пере­дачі знань. Щоб уникнути названих крайнощів, сучасна дидактика утверджує провідну й керівну роль учителя в процесі навчання, визнаючи одночасно важливе значення самостійної роботи учнів.