- •Предмет і завдання курсу.
- •Первісна культура на території України: періодизація, головні пам’ятки, головні досягнення первісного мистецтва.
- •Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт
- •Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
- •Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
- •Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України.
- •Київська Русь: освіта та наукові знання.
- •Київська Русь: писемність і літературна традиція
- •Мистецтво Київської Русі: архітектура, живопис, прикладне мистецтво.
- •Архітектура України (х – хі ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.
- •Своєрідність культури Галицько-Волинської держави.
- •16. Розвиток книжкової справи і літератури українських земель у хiii-XV ст.
- •17.Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVII ст.
- •18.Розвиток освіти і наукових знань у XVI – перша половина XVII ст. Братські школи.
- •19.Розвиток літератури в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.). Полемічна література. І. Вишенський.
- •20.Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
- •21.Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.).
- •22.Козацтво як культурно-історичний феномен.
- •23.Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
- •24.Освіта і наука в Україні в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •25.Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •26.Література і мистецтво України в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •27.Українське (“козацьке”) бароко. Архітектура та живопис хvіі – хvііі ст.
- •28.І. Мазепа як меценат і культурний діяч.
- •29.Виникнення театру в Україні у хvііі ст.
- •30.Розвиток філософської думки в Україні у XVIII ст. Г. С. Сковорода.
- •31.Особливості українського національно-культурного відродження (кінець хvііі – перша пол. Хіх ст.).
- •Кирило-Мефодіївське братство, “Руська трійця”, громади в контексті української культури.
- •Українсько-російські культурні взаємини хvііі –хіх ст. Репресії царизму проти української культури.
- •Іван Котляревський – засновник нової української література.
- •Тарас Шевченко: семантика символів в поезії та живописі.
- •Українська література другої пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •Український театр хіх ст.: історія становлення, суспільно-політична функція, мистецькі орієнтири.
- •М. П. Драгоманов та його місце в історії української культури.
- •Іван Франко: філософські, етичні та естетичні погляди.
- •Галичина – “український п’ємонт”. Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину у другій половині хіх ст.
- •Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •Модерністська течія в українській культурі на межі хіх – хх ст.
- •Українська культура в роки Першої світової війни.
- •Культура і духовне життя в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •Політика українізації та її вплив на культуру. Культурне піднесення 1920-х рр.
- •Освіта та наука в Україні. 1920 – 1930-ті рр.
- •Українська література 1920-х – поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.
- •Українське мистецтво 1920 – 1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.
- •Тоталітаризм та його вплив на розвиток культури в Україні. “Розстріляне Відродження”.
- •Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.
- •Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. Хх ст. Культурно-ідеологічні процеси.
- •Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки
- •Українська культура в 70-80-х рр. Ідеологічний диктат.
- •Захист національних культурних традицій та української історичної спадщини (1950 – 1980-ті роки). Дисидентський рух.
- •Українська культура в роки “перебудови”. Діяльність неформальних громадських об’єднань.
- •Тенденції сучасного національно-культурного відродження.
- •Стан освіти та науки в Україні за доби незалежності .Субкультури.
- •Характерні ознаки релігійного життя в Україні за доби незалежності.
- •Українське мистецтво доби незалежності (література, кіно, музика, театр).
- •Внесок діаспори в українську культуру хх ст.
Тенденції сучасного національно-культурного відродження.
Сьогодення асоціюється з кризою культури. Визначальна причина феномену такої кризи – суперечність між стратегією розвитку матеріальної культури і своєрідністю духовних цінностей людства. Розвиток матеріальної культури, зумовлений науково-технічним прогресом, фактично перекодував світ людини.
Для України усна народна нематеріальна традиційна культура – народна пісенна творчість, фольклорний арсенал культури – завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності, власне, перспективи існування нації. Саме в народній пісенній творчості комплекс характерологічних рис українців виявляється в унікальному наборі неповторних національних ознак. Відтак, традиційна народна і сучасна культури – два полюси в широкому спектрі міжкультурних досліджень, що становлять одну із суперечностей сучасного культурного процесу в Україні.
Українська культура, як і будь-яка інша, має функцію захисту та збереження національно-державної ідентичності. Незважаючи на те, що в сучасному культурному процесі в Україні відродження почуття національної ідентичності все частіше підміняється політизацією національного питання, багаторічними пошуками “національної ідеї”, що фактично заміщають практичні кроки, які необхідно робити для її ствердження, і що становить певні суперечності у цьому процесі, культура залишається важливим генератором національної ідентичності.
Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.
Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян .
Більшість громадян важливим здобутком національної культури вважає “зрушення в оволодінні громадянами державною мовою”, яке закладає основи подальших позитивних змін, а також фольклору, звичаїв, народного мистецтва.
Традиційна гілка: нац.. культура з доби реалізму (в добу 60-цтва, елітарний вид мистецтва). Модерна: В.Стус, найактивніша. Постмодерна – єдність, відмежовування стилів.
Перфоменс – стає затребуванішим, ніж класична постанова. Ю.Андрухович, рок - група «Мертвий півень». (група грає а Андрухович читає свої тексти). Мистецький поїзд – легалізація легких наркотиків на т-ії (Вакарчук).
Стан освіти та науки в Україні за доби незалежності .Субкультури.
Освіта. 1993 р. Кабінетом Міністрів України була затверджена програма «Освіта (Україна XXI століття)». Вона передбачала істотну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів. Йшлося про формування високого інтелектуального і культурного потенціалу народу як найціннішого його надбання. Принциповою позицією концепції стало визнання необхідності демократизації всіх ланок середньої та вищої школи.
Важливу роль у формуванні правових засад діяльності школи - 13 травня 1999 р. Закон України «Про загальну середню освіту». її головне завдання полягає у вільному розвитку людської особистості, формуванні цінностей правового, демократичного суспільства. навчальні заклади нового типу — гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понад 500. В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл. Відповідно до Закону України «Про освіту» систему вищої освіти складали навчальні заклади І-IV рівнів акредитації. Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рівні сучасних вимог.
Наука. З одного боку, вперше за тривалий час вчені отримали можливість без огляду на партійно-державні інстанції займатись своєю улюбленою справою. Розширились можливості публікації та впровадження результатів наукових розробок. З іншого боку, розрив існуючих наукових зв'язків у рамках колишнього СРСР ускладнив роботу багатьох колективів. В результаті за 90-ті роки вдвічі зменшився обсяг наукомісткості українського виробництва, а темпи скорочення державних витрат на науку вдвічі перевищили загальні показники падіння обсягів виробництва в державі. Майже вдвічі зменшилось число науковців. Проте за цих складних умов українська наука все ж розвивалась. Найбільшого прогресу досягнуто у сфері гуманітарних наук.
Провідним центром наукових досліджень залишалась Національна академія наук. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки внесли академіки НАН України Ю. Митропольський (математична фізика), Ю. Гузь (механіка), П. Костюк (фізіологія), В. Грищенко (кріобіологія), Ю. Глеба (клітинна інженерія), В. Та-цій (правознавство), І. Дзюба (літературознавство), П. Тронько, В. Смолій (історія), І. Курас (політологія), В. Шинкарук (філософія).
Субкультури. Субкультура – соціальне угрупування, яке об'єднане тим, що кожен з його представників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна найчастіше мають власні клуби, а "поттеромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, ще тільки формується, то її прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг. Молодіжні субкультури у теоретичній частині практично нічим не відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі. Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур: 1. Специфічний стиль життя і поведінки; 2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; 3. Протиставлення себе решті суспільства; 4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; 5. Ініціативний центр, який генерує тексти.Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, норми і цінності.