8. Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво

Вперше у писемних джерелах про слов`ян згадується на межі нашої ери під назвою скіфів, а з початку нашої ери – під назвою венедів, які заселяли всю північну і західну частину території сучасної України приблизно у 2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е. і перебували на стадії розкладу первіснообщинного ладу і зародження “військової демократії”. Згодом з`являються 2 нові назви слов`ян: склавіни - західні слов`яни і анти – східні, які заселяли територію між Дністром і Дніпром і на схід від Дніпра у 2 – на початку 7ст. (зокрема, до цієї доби належить Черняхівська культура – поселення, віднайдені археологами у Чернівецькій області).

На території України археологами досліджено понад 2 тис. поселень черняхівської культури. Вони засвідчували порівняно високий рівень орного землеробства (використання рала із залізним наральником), скотарства, ремісництва (розвинуте гончарство, виплавка і обробка металів, виробництво скла, виготовлення речей з дерева тощо). Слов'янські племена черняхівської доби підтримували зв'язки з сусідами: скіфами, сарматами, готами, аланами, таврами та іншими, а також з населенням східних провінцій Римської імперії (про це свідчать знахідки римських монет). Вони торгували там хлібом, худобою, медом, воском, хутрами, рибою, продавали полонених у рабство. Уже в зарубинецьку і черняхівську епохи у племен Середнього Подніпров'я і Подністров'я відбувався розподіл общинних орних земель, запроваджувалось і поширювалось індивідуальне сімейне господарство. Окремі сім'ї нагромаджували значні багатства (коні, худоба, вівці, свині, хліб тощо). В середині слов'янських общин виникали умови для майнової нерівності й соціального розшарування.

Символічні знаки давніх слов'ян. За первісного суспільства роди і племена на території України використовували знаки-символи, що відображали їхні вірування, місця проживання, певні особливості життя й діяльності. Спочатку це були прості малюнки: хрести, ромби, квадрати, кола та інші фігури. Згодом вони ускладнювалися й урізноманітнювались. З'явилися зображення небесних світил (Сонце, Місяць, зірки), звірів (мамонти, олені, вовки, собаки, леви), птахів (орли, круки), худоби (бики, коні, вівці, кози, свині), ідолів (богів язичницької віри). Символами влади родових і общинних старійшин та племінних вождів часто вживалися мідні, бронзові або залізні тризубці у вигляді вил-трійчаток (вони зберегли цю форму до наших часів). Археологи знаходили їх при розкопках городищ на Київщині (Хотівське), Черкащині (Мартинівське), Полтавщині (Перещепинське). У зарубинецьку і черняхівську епохи слов'яни-язичники ' у священних місцях (капищах) ставили кам'яні фігури ідолів (богів), в яких вони вірували. Слов'яни виготовляли також амулети-обереги, щити і мечі, прикраси із зображенням язичницьких символів. Слов'янська символіка мала значну культурну цінність.

Культура, побут, звичаї та вірування слов'ян. Важливе місце у житті східних слов'ян займали численні обрядові свята, що відносилися до настання весни й початку польових робіт (веснянки), літнього сонцестояння (Івана Купала), збору врожаю, а також зимові щедрівки, колядки тощо. Весільні свята супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди - голосіннями. Вірування слов'ян називали язичництвом. У прикладному мистецтві слов'ян простежуються своєрідні стилі - "звіриний" (зображення фігур людей, коней, худоби, звірів, плазунів, птахів) і "геометричний" (створення орнаментів з трикутників, ромбів, квадратів). Зображення на знаряддях, зброї, прикрасах, предметах побуту відтворювали картини з життя слов'ян, зокрема їхню працю і боротьбу з ворогами. Існувало в слов'ян і музичне мистецтво. Отже, слов'яни здавна розселялися в Східній Європі і на території сучасної України; їх племена займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Слов'янські родові общини поступово перетворювалися в сусідські, з'явилися приватна власність і майнова нерівність. Утворювалися державні союзи племен на чолі з правителями-князями, в руках яких зосереджувалися влада і багатства.

Давньослов'янське язичництво містило в собі: релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають предками слов'ян як в етнічному, так і в культурно-історичному плані; релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена до прийняття християнства як офіційної релігії; народно-побутову релігійність, що існувала впродовж останнього тисячоліття поряд з офіційним християнством.

Характерною особливістю тогочасного язичництва були родові культи предків. Язичники обожнювали предмети й сили природи, поклонялися деревам, кущам, річкам, струмкам, озерам тощо. Родовий язичницький пантеон складався з бога Перуна — бога грому та блискавки, покровителя військового ремесла та княжої дружини. У деяких племенах головним богом був Сварог, бог неба й небесних світил, покровитель ковальства та ремесел. Не менш популярними були Дажбог — бог сонця, Велес — бог достатку й скотарства, Ярило — бог кохання та родючості.

Невід'ємним елементом язичницьких вірувань були культові об'єкти. Боги персоніфікувалися з ідолами, яких установлювали на спеціальних місцях — мольбищах. Ідолам приносили жертви, на їхню честь організовували врочисті церемонії зі співами, хороводами, ритуальними танцями. Велику роль у реалізації магічних обрядів, ритуалів і церемоній відігравали жерці-волхви, які крім релігійних функцій виконували і суто практичні, наприклад, лікували людей.

Виникла потреба в монотеїстичній релігії, яка сприяла б побудові міцної централізованої держави. Саме тому Володимир прийняв рішення про запровадження на Київській Русі християнства, яке не мало жодних ідейних і культових зв'язків з язичництвом. Історія довела, що утвердження християнства на Русі було історичним і логічним, але використання насильницьких методів його поширення стало причиною багатовікового конфлікту між християнством та язичництвом аж до сьогоднішнього дня.