32. Галичина – “український п’ємонт”. Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину у другій половині хіх ст.

П'ємонт — королівство на півночі Апенінського півострова, в якому розпочалися об'єднавчі процеси усіх італійських земель в одну державу Італію. Блискучий приклад ітаційців став імпульсум для визвольних рухів так званих “недержавних” народів у Європі, які розпочали шукати свій “П'ємонт”. Українці не стали винятком. Вже лідери громадівського руху В.Антонович та О.Кониський після жорстких репресивних дій російського уряду 70-х рр. ХІХ ст. Запропонували перенести центр українського національного відродження в Галичину. Основоположником ідеї “українського Пємонту” є Володимир Антонович. За чверть століття з 1980-х рр. до Першої Світової війни Галичина перетворюється на справжній український П’ємонт. В.М Литвин називає цьому ряд причин. Найважливішими були політичні. В середині ХІХ століття беззастережливим лідером українського руху були наддніпрянські діячі, українофіли (в т.ч. В.Антонович). Наслідком репресивної політики російського уряду було те, що надніпрянські діячі вперше виказали думку про переніс центру українського руху з Надніпрянщини до Галичини.

З 1890 року починається новий період історіософії в Україні. Початок цей пов'язаний з промовою "Молода Україна, її становище і шлях", яку виголосив в Петербурзі випускник Петербурзької військово-правничої академії Трохим Зіньківський (1861-1891 рр. ) перед своїми земляками-українцями на роковинах Тараса Шевченка Т. Зіньківський першим вказав, що Галичина австрійська та Україна російська помінялися ролями. Тому саме Галичина стає головним культурним центром України. Це зміщення центру національного ідейного життя з Києва до Львова у 80-90-х роках Х1Х століття.Першим, хто використав метафору “Український П'ємонт” в пудліцистиці був М.С. Грушевський. 1096р. Ідея "українського П'ємонту" знайшла логічне продовження в український політичній думці міжвоєнного періоду. Зокрема, талановитий публіцист і філософ В.Кучабський стверджував, що український народ наділений кордонами чужих держав і об’єднаний лише усвідомленням своєї етнокульрної єдності ніколи не зможе, особливо при імперсивній політиці цих держав, створити власну державу. Зародком майбутньої української нації може стати глибоко пройнята ідеями національного відродження, міцно згуртована, компактно розміщена територіальна спільнота. Таким П'ємонтом, на його думку, могла стати Галичина, де склалися для цього найсприятливіші умови. Військові, на його думку, могли б стати провідною верствою в українському державотворенні у 1917-1920 pp. - тоді, коли, інші верстви виявилися нездатними до цього.

В період утворення ОУН центром національно-визвольного руху залишилась Галичина, а «Українським П'ємонтом» — Львів. Молодечі організації «Луг», «Сокіл», «Пласт» не дали загинути національній ідеї і готували молодь до нових визвольних змагань. Товариство «Просвіта» ширило в селах мережу читалень. Молоді націоналісти плекали надію, що сама на Галичині відновиться Українська незалежна держава. Галицький П'ємонт - це та частина великої української землі, де могли витворюватися вартості всенаціонального значення тоді, коли інші землі тієї змоги не мали. Після Другої світової війни радянській владі вдалося ненадовго придушити вияви національної свідомості. Але сам образ “Українського Пємонту” не вмирав ніколи. У 1953 р. з початком періоду “відлиги” розпочався і новий процес “п'ємонтизації” Галичини, активними діячами котрого стали “шістдисятники”. На сході України почалися жорстокі утиски митців, тому починаючи з 1962 року спостерігається “експорт революції” на Захід до Львова. Контакти львівських і київських шістдесятників ставали дедалі міцнішими. Завдяки цьому саме шістдесятництво набувало нової якості. Львів і Західна Україна в цілому залишалися в уявленнях національне свідомої інтелігенції "українським П'ємонтом" і в деяких відношеннях небезпідставно.