- •Предмет і завдання курсу.
- •Первісна культура на території України: періодизація, головні пам’ятки, головні досягнення первісного мистецтва.
- •Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт
- •Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
- •Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
- •Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України.
- •Київська Русь: освіта та наукові знання.
- •Київська Русь: писемність і літературна традиція
- •Мистецтво Київської Русі: архітектура, живопис, прикладне мистецтво.
- •Архітектура України (х – хі ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.
- •Своєрідність культури Галицько-Волинської держави.
- •16. Розвиток книжкової справи і літератури українських земель у хiii-XV ст.
- •17.Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVII ст.
- •18.Розвиток освіти і наукових знань у XVI – перша половина XVII ст. Братські школи.
- •19.Розвиток літератури в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.). Полемічна література. І. Вишенський.
- •20.Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
- •21.Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.).
- •22.Козацтво як культурно-історичний феномен.
- •23.Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
- •24.Освіта і наука в Україні в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •25.Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •26.Література і мистецтво України в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •27.Українське (“козацьке”) бароко. Архітектура та живопис хvіі – хvііі ст.
- •28.І. Мазепа як меценат і культурний діяч.
- •29.Виникнення театру в Україні у хvііі ст.
- •30.Розвиток філософської думки в Україні у XVIII ст. Г. С. Сковорода.
- •31.Особливості українського національно-культурного відродження (кінець хvііі – перша пол. Хіх ст.).
- •Кирило-Мефодіївське братство, “Руська трійця”, громади в контексті української культури.
- •Українсько-російські культурні взаємини хvііі –хіх ст. Репресії царизму проти української культури.
- •Іван Котляревський – засновник нової української література.
- •Тарас Шевченко: семантика символів в поезії та живописі.
- •Українська література другої пол. Хіх – поч. Хх ст.
- •Український театр хіх ст.: історія становлення, суспільно-політична функція, мистецькі орієнтири.
- •М. П. Драгоманов та його місце в історії української культури.
- •Іван Франко: філософські, етичні та естетичні погляди.
- •Галичина – “український п’ємонт”. Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину у другій половині хіх ст.
- •Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.).
- •Модерністська течія в українській культурі на межі хіх – хх ст.
- •Українська культура в роки Першої світової війни.
- •Культура і духовне життя в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •Політика українізації та її вплив на культуру. Культурне піднесення 1920-х рр.
- •Освіта та наука в Україні. 1920 – 1930-ті рр.
- •Українська література 1920-х – поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.
- •Українське мистецтво 1920 – 1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.
- •Тоталітаризм та його вплив на розвиток культури в Україні. “Розстріляне Відродження”.
- •Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.
- •Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. Хх ст. Культурно-ідеологічні процеси.
- •Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки
- •Українська культура в 70-80-х рр. Ідеологічний диктат.
- •Захист національних культурних традицій та української історичної спадщини (1950 – 1980-ті роки). Дисидентський рух.
- •Українська культура в роки “перебудови”. Діяльність неформальних громадських об’єднань.
- •Тенденції сучасного національно-культурного відродження.
- •Стан освіти та науки в Україні за доби незалежності .Субкультури.
- •Характерні ознаки релігійного життя в Україні за доби незалежності.
- •Українське мистецтво доби незалежності (література, кіно, музика, театр).
- •Внесок діаспори в українську культуру хх ст.
23.Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
На зламі історичних епох, при переході від Середньовіччя до Нового часу у всіх європейських країнах надзвичайно гостро стояло питання про роль церкви і релігії. Виникнення централізованих держав супроводжувалося формуванням національно-релігійних ідеологій. На українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення сповідувало православ'я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства, народ же зберігав відданість православ'ю.
Брестська церковна унія. У 1596 р. в Бресті відбувся собор, кий проголосив унію (союз) православної і католицької церков. Польський уряд бачив у цьому засіб посилення свого впливу в українському суспільстві. Православні ж єпископи України пішли на цей крок, сподіваючись зміцнити особисту владу. Однак по суті було укладено не союз церков, а створено нову Українську греко-католицьку (уніатську) церкву, православну за обрядовістю, але адміністративно підпорядковану Риму. З 1596 р. польським урядом визнавалися лише католицькі і греко-католицькі общини, фактично ж більшість приходів залишалися православними.
Всупереч розрахункам польського короля, папи Римського, єзуїтів Брестська унія не спростила, а загострила ситуацію в Україні. Вона викликала гарячі суперечки, чітко виявила позиції, активізувала консолідацію українських культурних сил - православної української шляхти, духовенства, міщан, козацтва. Відразу після проголошення унії її противники зібралися в будинку князя Острозького і прокляли змову. Розгорілася запекла полеміка між найбільш освіченими священиками - противниками і прихильниками унії, склався особливий жанр - полемічна література. У 1620 р. за сприяння гетьмана П.Сагайдачного православна митрополія з центром у Києві була відновлена. У містах активну діяльність розгорнули братства.
Братства. Братства - релігійно-національні організації українських православних міщан. Така організація створювалася навколо парафіяльної церкви, зібрані внески йшли на її матеріальну підтримку, на благодійність. Поступово сфера діяльності братств розширювалася, вони відгукувалися на всі найважливіші події суспільно-політичного життя, посилали своїх представників у сейми, брали участь у розв'язанні питання про парафіяльного священика, відкривали школи, друкарні, видавали підручники.
Раніше за все братства виникли у Львові, інших містах Галичини, а згодом і по всій Україні. Першим найбільшим і найвпливовішим у Львові стало Успенське братство (1544 р.), згодом у передмісті були засновані ще десять братств. Зберігся цілий ряд друкованих документів, підготовлених львівськими братствами, в яких вони протестують проти національного гноблення. Так, гостра боротьба велася проти заборони підтримувати відносини зі східними патріархами. Таке пряме підкорення Александрійському і Константинопольському патріархам у церковній термінології носить назву “ставропігія”, тому повна назва львівського братства - Успенське ставропігійське.
У Києві початок братству поклала добродійна діяльність Єлизавети (Галшки) Гулечівни, яка передала в дар монастирю, школі і лікарні свої володіння. Пізніше вона переїхала до Луцька, де продовжила свою діяльність. У невеликих містечках братства часто об'єднували більшість українського населення. У Київське братство в 1620 р. записалося все Військо Запорозьке на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним.
Важливим кроком у відродженні і зміцненні православної церкви було відновлення православної ієрархії. Ініціатором цього кроку був гетьман козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний. На запрошення Сагайдачного на Україну прибув єрусалимський патріарх Феофан, який під захистом козаків висвятив нового київського митрополита Йова Борецького та кількох єпископів. Ця акція засвідчила, що у православної церкви є могутній захисник — козацтво, яке разом зі своїм гетьманом записалось до Київського братства. Борецький, будучи засновником і покровителем Київської братської школи, великі надії у справі відродження православної церкви покладав на освіту і друкарство. Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих освічених учених, письменників, які прагнули не тільки до відродження, а й до реформування православної церкви.
Після смерті Борецького його справу продовжив Петро Могила, який став митрополитом у 1632 р. Митрополитові Могилі судилось не тільки Зміцнити православну церкву, зробити її найавторитетнішою з усіх східно-християнських церков, а й визначити напрям розвитку культури і освіти, пов'язаної з церквою. Спочатку він не користувався авторитетом серед козацтва — основної опори православної церкви, але повернення з-під влади уніатів Софійського собору та інших церков та монастирів піднесло його авторитет. Як владика Могила нагадував радше вельможного князя. Він рішуче взявся за оновлення церковного життя. Йому вдалося навести дисципліну і прибрати до рук ієрархів і, головне, братства, які своїми діями іноді вносили анархію у церковне життя.
У процесі реформування церкви важливим завданням Могила вважав формування фундаментальних догматів і впорядкування служби в такий спосіб, щоб обрядовість була логічна і однотипна. Цим цілям слугувало видання твору "Православне сповідування віри" Ісаї Трофимовича, "Служебника"(тексти Богослужб), "Краткого катехізису", "Требника" (тексти обрядів). Також, щоб наблизити церкву до народу, він запровадив богослужіння українською мовою.
У справі реформування церкви найбільше уваги Петро Могила надавав освіті духовенства. З цією метою у 1632 р. було об'єднано Київську братську школу з Лаврською в Києво-Братську (Києво-Могилянську) колегію.
У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу було канонізовано — визнано Святим.
Однак в другій половині XVII ст., після Переяславської угоди 1654 p., самостійність української православної церкви була ліквідована Росією. У 1686 р. великий турецький візир, отримавши хабара від російського уряду, звелів константинопольським патріархам передати київську метрополію Москві.