3. Охорона й використання творів вітчизняних авторів за кордоном

У переважній більшості держав авторські права іноземних громадян зізнаються лише при участі цих держав у міжнародних угодах або на засадах взаємності. У країнах - учасницях Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року охорона надається творам радянських авторів відносно їх творів, опублікованих уперше в СРСР послу 27 травня 1973 р. Крім того, у країнах, з якими є двосторонні угоди, охорона надається на підставі цих угод і відповідно до їх умов. На всіх видаваних в СРСР й України творах після приєднання СРСР до конвенції став ставитися знак охорони авторського права.

У країнах - учасницях Всесвітньої конвенції 1952 року до творів наших авторів застосовуються як правила цієї конвенції, так й у чинність принципу національного режиму правила місцевого законодавства.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам й юридичним особам, у тому числі іноземним. Сприяння власникам прав у наданні їм консультаційних послуг і правової допомоги по охороні авторських і суміжних прав за рубежем може робити Установа. Автор може сам укладати договори з іноземними фірмами, він може звертатися й до будь-якого іншого вітчизняного й закордонного літературного, музичного й іншого агентств й укладати договори з їхньою допомогою. Установа має поточний валютний рахунок для розрахунків в іноземній валюті з українськими й іноземними авторами й власниками суміжних прав по винагороді, що надходить з-за кордону й від українських користувачів.

4. Багатосторонні угоди в області авторського права

1. Наприкінці XIX століття територіальний характер дії авторського права перестав задовольняти інтересам великих видавництв, які прагнули до найбільш широкої комерційної реалізації своїх прав на твори літератури й мистецтва. Інтереси видавництв особливо страждали в країнах однієї мови. Можна привести такий приклад. Твір, що друкувалося фірмою в Англії, заповзятливий американський видавець по телеграфі частинами передав у США. У результаті твір був виданий у США раніше, ніж в Англії. Виникла конкуренція, що, природно, підривала інтереси першої фірми, що видає свої твори на тій же англійській мові. Ніякої винагороди першій видавничій фірмі виплачено не було в чинність територіального характеру дії авторського права.

Подібні приклади показують, що в усуненні територіального характеру авторського права були зацікавлені великі видавничі фірми. Насамперед в інтересах цих фірм в 1886 році була укладена Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Надалі конвенція неодноразово переглядалася на різних конференціях в 1896, 1908, 1914, 1928 роках. У післявоєнний період це мало місце на конференціях у Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.) і Парижу (1971 р.). Країни, що підписали конвенцію, утворили Бернський союз для охорони прав авторів на їх літературні й художні твори. Бернська конвенція діє для країн-учасниць у різних редакціях. У конвенції бере участь велика кількість країн (93 держави, включаючи США, для яких конвенція набутила чинності з 1 березня 1989 р.).

Адміністративні функції Бернського союзу виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності.

Згідно ст. 5 Бернської конвенції, автори - громадяни якої-небудь країни Бернського союзу користуються в інших країнах Союзу, крім країни походження твору, відносно своїх творів, як опублікованих, так і не опублікованих, "правами, які надаються в цей час або будуть надані надалі відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особливо надаваними дійсною Конвенцією".

Така ж охорона надається авторам - громадянам держав, що не беруть участь у конвенції, відносно творів, опублікованих ними вперше в одній із країн Союзу або одночасно в країні, що не входить у Союз, і в країні Союзу. Бернська конвенція головною ставить територіальну ознаку - країну походження твору або, точніше, країну першого опублікування твору.

Виходячи із цього - відносно опублікованих творів - одержує охорону особа, незалежно від його громадянства, твір якого вперше опубліковано на території країн Бернського союзу. По паризькому тексті конвенції (1971 р.) охорона надається громадянам країн Союзу й у тих випадках, коли їхній твір було вперше опубліковане поза територією країн Бернського союзу.

Відносно неопублікованих творів охорона надається авторам - громадянам країн Союзу.

Строк охорони авторського права по Бернській конвенції становить увесь час життя автора й 50 років після його смерті. Це в принципі мінімальний строк, тому що якщо за законом країни - учасниці Союзу, у якій пред'являється вимога про охорону, строк є більше тривалим, то застосовується встановлений у цій країні строк, однак він не може бути більше тривалим, чим термін дії авторського права, що встановлений у країні, де твір був уперше опублікований.

У Бернській конвенції втримуються докладні правила відносно змісту авторських прав. Обсяг прав в основному визначається за законом країни, де пред'являється вимога про охорону. Суб'єктові охорони надається національний режим, тобто того ж права, які надаються відповідними законами громадянам даної країни. Крім того, авторові надаються права, особливо передбачені Бернською конвенцією. Здійснення прав в іншій країні не залежить від охорони твору в країні його походження. Це ставиться як до обсягу охорони (у матеріально-правовому змісті), так і до порядку судового захисту прав авторів. Відносно судового захисту громадянинові кожної країни Союзу в будь-якій іншій країні Союзу також забезпечений національний режим.

Що стосується прав автора, установлених у самій Бернській конвенції (без відсилання до внутрішнього законодавства країн - учасниць конвенції), те в ній передбачається виключне право автора на переклад своїх літературних і художніх творів, відтворення екземплярів твору, публічне виконання драматичних і музичних творів, передачу своїх творів по радіо й телебаченню, публічне їхнє читання, переробку, запис музичних творів механічним способом і ряд інших прав.

Обмежуючи можливість вільного використання творів (необхідність одержання згоди власників прав, виплати гонорару й т.д.), Бернська конвенція не відповідає в ряді випадків інтересам країн, що розвиваються. З ініціативи цих країн на Стокгольмській конференції (1967 р.) поряд з переглянутим текстом Бернської конвенції був підписаний спеціальний протокол для країн, що розвиваються. У ньому передбачені деякі правила, менш тверді, чим в основному тексті Бернської конвенції. Однак у результаті політики західних держав, що захищають інтереси великих видавничих монополій, фірм по виробництву звукозаписів й інших власників авторських прав, протокол не набутив чинності. У результаті компромісу на Паризькій конференції (1971 р.) у текст Бернської конвенції були включені деякі правила, що полегшують поширення Перекладної літератури в навчальних і наукових цілях у країнах, що розвиваються, однак менш пільгові, чим у протоколі.

2. Другою основною багатосторонньою міжнародною угодою є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право. Вона була розроблена під егідою ЮНЕСКО й підписана на конференції в Женеві в 1952 році. У конвенції бере участь 81 держава, причому її учасниками є ряд держав (зокрема, країни Американського континенту), що не беруть участь у Бернській конвенції. Для СРСР (України) конвенція діє з 27 травня 1973 р.

Так само як Бернська конвенція. Всесвітня конвенція виходить із принципу національного режиму, але, на відміну від першої, цей принцип грає в ній більшу роль, оскільки Всесвітня конвенція містить невелику кількість матеріально-правових норм, відсилаючи до внутрішнього законодавства. Тим самим Всесвітня конвенція в меншому ступені торкає внутрішнього законодавства. По своєму змісті вона носить більше універсальний характер, що уможливлює участь у ній країн з різним законодавством в області авторського права. У Всесвітній конвенції більш широко представлені держави з різними системами авторського права, хоча більшість учасників Бернської й Всесвітньої конвенцій збігається.

Основне правило Всесвітньої конвенції втримуються в ст. II (правило про національний режим). Ця стаття передбачає:

1. Випущені у світло твори громадян будь-якого Договірної Держави, так само як твору, уперше випущені у світ на території такої Держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, що такій Державі надає творам своїх громадян, уперше випущеним у світ на його власній території.

2. Не випущені у світ твори громадян кожного Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, що цій Державі надає не випущеним у світ творам своїх громадян.

3. Для цілей дійсної Конвенції будь-яка Договірна Держава може в порядку свого внутрішнього законодавства дорівняти до своїх громадян осіб, доміцилійованых на території цієї Держави.

У такий спосіб. Всесвітня конвенція передбачає охорону прав на опубліковані твори для громадян держав, що беруть участь у конвенції, навіть й у тому випадку, якщо добуток уперше був опублікований на території держави, що не приймають участь у конвенції.

У конвенції вказується, що держави - її учасники зобов'язані прийняти всі заходи, необхідні для забезпечення "достатньої й ефективної охорони прав авторів і всіх інших власників авторських прав". У ній не розкривається зміст авторських прав і не дається вичерпний, замкнутий перелік охоронюваних творів. У ст. I конвенції втримується лише зразковий перелік літературних, наукових і художніх творів, у який входять "твору письмового, музичного, драматичного й кінематографічні, твору живопису, графіки, скульптури".

Істотною особливістю Всесвітньої конвенції є те, що в ній спеціально регулюється тільки один правочин автора - право на переклад. Стаття V передбачає: "Авторське право включає виключне право автора переводити, випускати у світ переклади й дозволяти переклад і випуск у світло перекладів творів, охоронюваних на підставі дійсної Конвенції".

Практично найбільш важливим є те, що власник авторського права відповідно до конвенції має виключне право на переклад або перевидання свого твору. Не можна в іншій країні видати твір без дозволу того видавництва, що вперше видало його, і без сплати відповідної винагороди. Таким чином, наприклад, твір А. Кристи не можна перевести у Франції без дозволу англійського видавництва, що уперше його видало, і без сплати відповідної винагороди. Потрібно укласти договір на його видання. Сказане поширюється й на перевидання, оскільки дія авторського права вже не обмежується територією однієї держави, а поширюється на всі держави - учасники конвенції.

У той же час, відповідно до Всесвітньої конвенції, жодне держава-учасник не зобов'язаний забезпечувати охорону твору протягом строку більше тривалого, чим строк, установлений для твору даної категорії законом держави, у якому твір був уперше випущений у світ, але не менш 25 років.

Випуску твору у світ в конвенції присвячена спеціальна стаття. Вона сформульована в такий спосіб: "Під "випуском у світ" у змісті дійсної конвенції варто розуміти відтворення в якій-небудь матеріальній формі й надання невизначеному колу осіб екземплярів твору для читання або ознайомлення шляхом зорового сприйняття". Звідси треба, зокрема, що музичний добуток, відповідно до конвенції, буде вважатися випущеним у світло не в момент його виконання, а в момент виходу із друку нот.

Всесвітня конвенція має ще одну особливість. У ній передбачається необхідність дотримання певних формальностей відносно охоронюваних творів (приміщення на творах знака авторського права, що складає зі спеціального символу ©, вказівки власника авторського права й року першого випуску у світ). Ця особливість викликана тим, що в США й у деяких країнах Американського континенту потрібне виконання різних формальностей (реєстрація, депонування творів) як обов'язкова умова надання охорони, які заміняються для творів, охоронюваних конвенцією, приміщенням знака авторського права.

Всесвітня конвенція не має зворотної cили.

На дипломатичній конференції (1971 р.) у Парижу Всесвітня конвенція була доповнена правилами, що стосуються використання творів у країнах, що розвиваються (вони аналогічні правилам, внесеним в 1971 р. у текст Бернської конвенції). Відповідно до заяви СРСР, зробленим в 1978 році, дія цих правил поширюється на використання наших творів у країнах, що розвиваються.

Крім того, у Всесвітню конвенцію включене правило (ст. IV bis) про відтворення, публічне виконання й передачу творів по радіо.

У зв'язку із приєднанням СРСР до Всесвітнього (Женевської) конвенції про авторське право в редакції 1952 року в радянське законодавство про авторське право були внесені деякий зміни. Насамперед змінене правило про переклад твору на іншу мову (раніше діяв принцип волі перекладу), продовжений термін дії авторського права (з 15 років після смерті автора до 25 років).

Прийняття в 1995 році Закону України про авторське право й суміжні права відкрило нові можливості для розширення міжнародного співробітництва України з іншими державами, насамперед шляхом приєднання до Бернської конвенції. Оскільки Бернська конвенція містить на відміну від Всесвітньої конвенції значне число матеріально-правових норм, вона являє собою більше високий "міжнародний стандарт" охорони авторських прав. Український закон 1995 року відповідає цьому стандарту. У ньому істотно розширений обсяг авторських прав. Відповідно до конвенції скорочений у порівнянні з попереднім законодавством перелік випадків можливого використання творів без згоди автора, термін дії прав автора встановлений протягом всього автора життя й 50 років після його смерті. Уперше в Україні детально регулюється охорона суміжних прав, що стосується артистів-виконавців, виробників фонограм й організаторів кабельного віщання. Включення роздягнула про суміжні права уможливлює участь України в Римській конвенції по суміжних правах й у Женевської фонограмної конвенції.