Лекція 9

Тема 9. Право інтелектуальної власності

1. Міжнародне культурне співробітництво й міжнародна охорона авторських прав.

2. Авторські права іноземців в Україні.

3. Охорона й використання творів вітчизняних авторів за кордоном.

4. Багатосторонні угоди в області авторського права.

5. Міжнародне науково-технічне співробітництво й закордонне патентування винаходів.

6. Охорона прав іноземців на винаходи в Україні.

7. Патентування вітчизняних винаходів за кордоном.

8. Ліцензії на винаходи й "ноу-хау".

9. Право на товарний знак і боротьба з несумлінною конкуренцією.

10. Міжнародні угоди про охорону прав на винаходи, промислові зразки й товарні знаки.

1. Міжнародне культурне співробітництво й міжнародна охорона авторських прав

Міжнародне культурне співробітництво служить взаємному духовному збагаченню народів, затвердженню ідей миру й добросусідства. У нашій країні видаються твори іноземних авторів, ставляться п'єси іноземних драматургів, виконуються кращі твори закордонної музики, успішно розвивається співробітництво в області кіно, радіо, телебачення.

Виступаючи за розвиток міжнародного культурного співробітництва, наша держава незмінно виходить із того, що таке співробітництво повинне здійснюватися при повазі суверенітету, законів і звичаїв кожної країни. Воно повинне ґрунтуватися на початках рівноправності й взаємної вигоди, глибокої поваги до культури інших народів, до їхніх національних особливостей і традицій.

При здійсненні міжнародного культурного співробітництва важливу роль грають питання міжнародної охорони авторських прав.

Загальна особливість прав на твори літератури, науки й мистецтва, як і прав на технічні досягнення, укладається в тім, що вони, на відміну від інших прав, носять строго територіальний характер. Якщо, наприклад, українська організація вивозить яке-небудь майно за кордон і право на це майно виникло в даної організації за нашими законами, то перетинання товаром кордону не позбавляє її права власності на майно. Точно так само майнові й інші права, що виникли в іноземній державі на підставі законів цієї держави, зізнаються на території нашої держави.

Прямо протилежне явище спостерігається в області авторського й винахідницького права. Якщо право на літературний твір виникло на території держави, де твір був створений, дія цього права обмежено межами даної держави. В іншій державі при відсутності міжнародної угоди це право не зізнається. Тому літературний твір, опублікований спочатку в одній країні, може бути переведене й видано потім в іншій країні без згоди автора й без виплати йому гонорару. Автор або видавництво, що вперше випустили книгу, не можуть заперечувати проти дій такого роду.

Щоб право на літературний твір, що виник за законами однієї держави, одержало дію й в іншій державі, необхідний висновок між цими двома державами угоди про взаємне визнання й охорону відповідних прав. Якщо ж іноземцям надане право на твори літератури, науки, мистецтва, а також на винаходи, то таке право буде засновано на місцевому законі. Іноземці володіють у цьому випадку правомоччями, наданими місцевим законом, і національний закон суб'єкта таких прав значення не має й у принципі не застосовується. Тому в розділі міжнародного приватного права, присвяченому міжнародній охороні авторських і винахідницьких прав, розглядається насамперед сама можливість охорони прав іноземців, а не колізійні питання, питання вибору між територіальним й особистим законами.

В останні роки а міжнародне приватне право об'єкти авторського й патентного права стали поєднуватися в одну загальну групу, що одержала найменування "інтелектуальна власність". Це пов'язане з висновком Стокгольмської конвенції від 14 липня 1967 р. інтелектуальної власності, що засновує Всесвітню організацію, (ВОІС). СРСР став її учасником. Членами ВОІС є 131 держава, у тому числі, Україна, Росія, Бєларусь, Литва й ін. Згідно ст. 2 конвенції, "інтелектуальна власність" включає права, що ставляться до літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійним передачам; винаходам у всіх областях людської діяльності, науковим відкриттям; промисловим зразкам; товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням, комерційним позначенням; захисту проти несумлінної конкуренції, а також всі інші права, що ставляться до інтелектуальної діяльності у виробничої, наукової, літературної і художньої областях.

Про повагу прав на інтелектуальну власність говориться й у Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав - учасників Наради по безпеці й співробітництву в Європі.

Поняття "інтелектуальна власність" стало застосовуватися й у внутрішнім законодавстві України. Конституції України говорить про те, що "інтелектуальна власність" охороняється законом. Відповідно до Закону про власність 1990 р., "об'єктами інтелектуальної власності є твори науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, "ноу-хау", торговельні секрети, товарні знаки, фірмові найменування й знаки обслуговування".

Застосовуючи це поняття, варто мати на увазі, що воно має збірне й умовне значення. Конкретне регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, використанням й охороною творів науки, літератури, мистецтва й інших результатів інтелектуальної діяльності, здійснюється в переважній більшості держав світу не законодавством про власність, а патентним законодавством, законами про авторське право, про товарні знаки. В Україні це Закон про авторське право й суміжні права, Закон України про охорону прав на винаходи й корисні моделі, Закон України про правову охорону топографій інтегральних мікросхем й ін.

У міжнародних відносинах конкретне регулювання здійснюється не Конвенцією про установу ВОІС 1967 року, а відповідними міжнародними угодами в області авторського й патентного права, які будуть розглянуті нижче.