Контрольний тест
1. Найнижчою точкою над рівнем моря в Австралії:
А м. Північно-Західний
Б гирло р. Мурей
В о. Ейр
Г о. Торренс
2. Австралія була довгий час колонією:
А Великої Британії
Б Іспанії
В Голландії
Г Франції
3. Вітри в Антарктиді, що дмуть із центра материка на узбережжя
А пасати
Б мусони
В стокові
Г бора
4. Першою досягла Південного полюсу Землі експедиція:
А Р. Амудсен
Б Р. Скотт
В Дж. Кука
Г Ф. Белінсгаузена
5. Установіть відповідність між мандрівниками та їх внеском у дослідження Австралії:
А А. Тасман 1 дістався південних берегів Австралії, відкрив острів на півдні
Б Дж. Кук 2 довів, що Нова Гвінея — це острів, а на південь від нього простягається невідомаземля
В Луїс Торес 3 обійшов навколо материка, запропонував сучасні назву
Г М. Фліндерс 4 назвав відкриті землі Новою Голландією
5 дослідив східне узбережжя Австралії та оголосив відкриті землі власністю Великої Британії
6. Установіть відповідність між крайніми точками Австралії та їх назвами:
А крайня північна точка 1 М. Йорк
Б крайня південна точка 2 М. Байрон
В крайня західна точка 3 М. Південно-Східний
Г крайня східна точка 4 М. Стіп-Пойнт
5 М. Південний
7. Установіть послідовність розташування географічних об’єктів Антарктиди по годинниковій стрілці, починаючи від 0° меридіана:
А море Веддела
Б море Лазарєва
В Антарктичний півострів
Г Море Росса
8. Виберіть твердження, що характеризують причини утворення в Антарктиді товстого шару льоду: А найвища середня висота материка
Б низькі температури повітря
В велика частина платформи знаходиться нижче рівня океану
Г повна відсутність органічного світу
Д формування висотної поясності
Е положення в полярних широтах
Тема 9. Південна америка, північна америка південна америка
Загальна характеристика
Площа: 18,3 млн. км2 (IV місце у світі).
Населення: 460 млн. осіб (IV місце у світі).
Довжина берегової лінії: 26 тис. км.
Середня висота над рівнем моря: ≈ 580 м (IV місце у світі). Найвища точка над рівнем моря: г. Аконкагуа (6959 м).
Найнижча точка над рівнем моря: на півострові Валдес (-40 м).
Головні риси географічного положення та берегової лінії Південної Америки:
• за формою нагадує трикутник;
• повністю розташована у Західній Півкулі; екватор перетинає материк у північній частині, тому більша частина території лежить у Південній півкулі. Велика частина континенту розташована в жаркому тепловому поясі;
• крайні точки: північна — мис Гальїнас — 12°25' пн. ш. і 71°35' зх. д., південна — мис Фроуерд — 53°54' пд. ш. і 71°18' зх. д., східна — мис Кабу-Бранку — 7°09' пд. ш. і 34°46' зх. д., західна — мис Паріньяс — 4°45' пд. ш. і 81°20' зх. д.
• із заходу омивається Тихим океаном, зі сходу — Атлантичним;
• протока Дрейка відокремлює Північну Америку від Антарктиди, а неширокий і довгий Панамський перешийок з’єднує її з Північною Америкою. Умовний кордон між Північною і Південною Америкою проходить Панамським каналом, який був проритий на початку ХХ ст.;
• береги розчленовані слабо, лише на південно-західному узбережжі є вузькі затоки — фіорди, а на східному — затоки в гирлах річок. Найбільшою з них є затока Ла-Плата. Багато островів розташовані на півдні — Чилійський архіпелаг, Фолклендські (Мальвінські) острови, архіпелаг Вогняна Земля, відділений від материка Магеллановою протокою. До Південної Америки також належать острови Галапагос, розташовані в Тихому океані поблизу екватора.
Дослідження та освоєння Південної Америки
Час дослідження |
Дослідники |
Результати досліджень |
1498 р. |
Експедиція Христофора Колумба |
Під час третього плавання підійшла до берегів Південної Америки в районі гирла річки Оріноко |
1499—1502 рр. |
Амеріго Веспуччі |
Брав участь в іспанських та португальських експедиціях до нових земель, побував на північному й східному узбережжях материка, описав його природу й населення. Висловив та обґрунтував думку щодо існування нової частини світу |
1619 р. |
Експедиція Фернана Магеллана |
Пройшла протокою, що відділяє материк від острова Вогняна Земля, яку пізніше назвали Магеллановою протокою |
1532 р. |
Іспанська військова експедиція Франсіско Пісарро |
Заснувала опорні фортеці на узбережжі Південної Америки. Завоювала та знищила імперію інків |
1542 р. |
Іспанська експедиція Франсіско Орельяни |
Перетнула Південну Америку із заходу на схід по річці Амазонці |
1799—1804 рр. |
Німецький географ Александр Гумбольдт та французький ботанік Еме Боплан |
Вивчили внутрішні території материка, збирали гербарій, описували незвичайні явища та ландшафти |
|
|
Досліджували вулкани та проводили спостереження за землетрусами. Складали карти та визначали висоти місцевості |
1831—1832 рр. |
Чарлз Дарвін |
Під час кругосвітньої подорожі на кораблі «Бігль» пройшов уздовж узбережжя Південної Америки. Збирав колекції тварин та рослин. Досліджував рештки давніх тварин |
1932—1933 рр. |
Ботанік Микола Вавилов |
Установив давні центри хліборобства Південної Америки, походження деяких культурних рослин |
Геологічна будова, рельєф, корисні копалини
За особливостями розміщення основних форм рельєфу Південну Америку умовно можна розділити на гірський захід і рівнинний схід. Рельєф рівнинної частини сформувався на давній Південноамериканській платформі. На ділянках, які переважно опускалися, нагромадилися потужні товщі осадових порід. Вони представлені в рельєфі низинними рівнинами — Амазонською, Орінокською, Ла-Платською. Низовини займають близько 45 % площі материка. Піднятим ділянкам платформи — щитам — відповідають Бразильське і Гвіанське плоскогір’я.
Складчаста область Анд є результатом взаємодії материкової та океанічної літосферних плит. Анди простягаються вздовж усього західного узбережжя Південної Америки і являють собою найдовшу (приблизно 9000 км) гірську систему суходолу. Найвищою точкою Анд і всієї західної півкулі є гора Аконкагуа (6960 м).
Формування Анд почалося ще за герцинської складчастості, а основне гороутворення пов’язане з альпійською складчастістю.
Важливу роль у формуванні сучасного рельєфу Анд відіграли зледеніння.
Південна Америка багата на різноманітні корисні копалини. Особливо великими є запаси кольорових і рідкісних металів в Андах.
Клімат
Розташування значної частини Південної Америки в екваторіальних і тропічних широтах забезпечує надходження на її територію величезної кількості сонячного тепла — від 120 до 160 ккал на 1 см2. Це зумовлює високі показники температур та їхні незначні коливання протягом року на рівнинних просторах материка, за винятком його південної частини, яка перебуває у відносній близькості до Антарктиди і розташована в помірних широтах. Пасатна циркуляція має важливе значення для забезпечення рівнинної частини материка вологою.
Найважливішим кліматичним кордоном на південноамериканському континенті є Анди. Безперервний гірський бар’єр відокремлює тихоокеанські повітряні маси від атлантичних, і це чітко проявляється у відмінності клімату західних і східних схилів гір.
Більша частина території Південної Америки розташована в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному та субтропічному кліматичних поясах. Тільки південь материка лежить у помірному поясі. На відміну від Африки, усі кліматичні пояси, крім субекваторіального, змінюють один одного тільки в напрямку на південь від екватора.
Високогірний клімат Анд надзвичайно різноманітний. Формування кліматичних поясів залежить як від географічної широти, так і висоти місцевості над рівнем моря.
Внутрішні води
Тут протікають найбільші річки Землі — Амазонка, Парана, Сан-Франсиску, Оріноко.
Більшість річок мають дощове живлення, лише деякі річки одержують воду за рахунок танення снігу й льоду в горах.
Амазонка (6448 км) — найповноводніша річка світу, має найбільший річковий басейн у світі. Бере початок у Перуанських Андах із головного свого витоку — річки Мараньйон. Ширина русла Амазонки в середній течії становить 5 км, у нижній — 80 км, а в гирлі досягає 320 км.
Інші великі річки Південної Америки — Парана й Оріноко — на відміну від Амазонки, мають яскраво виражену сезонність стоку.
Протікаючи в Андах, перетинаючи плоскогір’я, річки Південної Америки утворюють численні пороги й водоспади. На одній із приток річки Оріноко розташований найвищий водоспад світу — Анхель (1054 м), а на притоці Парани утворився найпотужніший водоспад світу — Ігуасу (72 м).
Озер у Південній Америці досить небагато. Найбільшим озером материка є озеро-лагуна тектонічного походження Маракайбо. У Центральних Андах у западині на висоті 3812 м розташоване найбільше з високогірних озер світу — Тітікака.
Незважаючи на значну висоту Анд, льодовики не мають тут значного поширення.
Природні зони
У розміщенні природних зон на рівнинах Південної Америки чітко простежується широтна зональність, а в горах — висотна поясність.
По обидва боки від екватора в Амазонії простягаються вологі вічнозелені ліси, які змінюються в напрямках на північ і південь перемінно-вологими листопадними лісами, рідколіссями та саванами. На півдні материка розташовані степи та напівпустелі. Вузькою смугою в межах тропічного кліматичного поясу на заході простяглася пустеля Атакама.
Зона вологих екваторіальних лісів займає Амазонську низовину, схили Анд, які прилягають доГвіанського та Бразильського плоскогір’їв, і північну частину тихоокеанського узбережжя. Екваторіальні ліси в Південній Америці називають сельвою, що в перекладі з португальської означає «ліс».
У сельві на червоно-жовтих фералітних ґрунтах ростуть найцінніші породи дерев: гевея, бальзове, сейба, хінне дерево, молочне дерево, какао.
Тварини пристосувалися до життя на деревах. Багато мавп, лінивців, ягуари та оцелоти. Поблизу води живуть капібари — найбільші у світі гризуни. Чимало черепах, крокодилів і змій, із яких найвідомішим є водяний удав анаконда, що досягає десятиметрової довжини. Дуже багатий світ птахів і комах. Одних тільки крихітних колібрі тут налічують близько 500 видів. Багато видів папуг, туканів та інших птахів, метеликів із розмахом крил до 18 см, жуків, серед яких є справжні велетні — до 12 см у довжину, гігантських (до 3 см) мурах.
Вологі екваторіальні ліси поступово змінюються перемінно-вологими лісами субекваторіального поясу. Це листопадні ліси, що ростуть на жовтих і червоно-жовтих латеритних ґрунтах. Дерева тут скидають листя з настанням сухого сезону.
На Орінокській низовині, більшій частині Гвіанського і Бразильського плоскогір’їв розташовані савани і рідколісся. У більш вологих саванах Північної півкулі — льянос (від ісп. «льяно» — рівний), серед високих трав ростуть пальми й акації.
Тут немає великих травоїдних тварин. Із копитних живуть олені й дикі свині — пекарі, водяться броненосці, ягуари, пуми, мурахоїди, із птахів — папуги, колібрі, страуси нанду. Багато змій та ящірок, часто зустрічаються термітники.
На південь від саван простяглися субтропічні степи, які в Південній Америці називають пампою (у перекладі з мови індіанців означає «простір, позбавлений деревної рослинності»). В умовах вологого субтропічного клімату на родючих червонясто-чорних ґрунтах переважає трав’яниста рослинність — ковила, дике просо та інші види злаків. Багато гризунів, броненосців і птахів. У передгір’ях Анд пасуться лама, гуанако, а серед кам’янистих розсипів живе невеликий гризун шиншила. На захід від пампи в міру зменшення опадів з’являється рослинність сухих субтропічних степів, а на південь і південний схід — напівпустель на сіро-коричневих ґрунтах і сіроземах із плямами солончаків.
На крайньому південному заході материка в умовах вологого морського клімату ростуть вологолюбні багатоярусні мішані ліси з різними високостовбурними хвойними деревами й листяними породами (бук, магнолія). Багато папоротей, ліан, лишайників, мохів.
Особливо виділяються на території Південної Америки берегова пустеля й напівпустеля, які розташовані на західному узбережжі між 5° і 30° пд. ш. Ділянки Анд, що лежать у різних широтах, відрізняються за кількістю і складом висотних поясів.
Тваринний світ Анд представлений багатьма ендемічними видами. По всій гірській області Анд поширені лама, очковий ведмідь, зустрічається шиншила, із хижих птахів-ендеміків — кондори.
Населення та політична карта
Корінними жителями Південної Америки є індіанці — представники монголоїдної раси.
Особливістю расового складу населення материка є переважання мішаних рас (метисів, мулатів, самбо), що сформувалися за часів колонізації.
У Південній Америці проживають понад 400 млн. осіб. Населення розміщується по території материка нерівномірно. Майже 90 % його живе в приморській частині континенту, де розташовані великі міста, серед яких є й міста-мільйонери: Сан-Паулу (16,1 млн. осіб), Буенос-Айрес (10,2 млн.), Ріо-де-Жанейро (7,2 млн.).
На сучасній політичній карті Південної Америки налічується 15 країн, із них 13 — незалежні. Усі країни континенту належать до групи країн, що розвиваються.
ПІВНІЧНА АМЕРИКА
Загальна характеристика
Площа: 24,2 млн. км2 (III місце у світі).
Населення: 507 млн. осіб (III місце у світі).
Довжина берегової лінії: 60 тис. км (II місце у світі).
Середня висота над рівнем моря: 720 м (III місце у світі).
Найвища точка: г. Мак-Кінлі (6194 м).
Найнижча точка: Долина Смерті (-86 м).
Головні риси географічного положення та берегової лінії:
• розташована в Північній і Західній півкулях, витягнута в напрямку від полярних широт майже до екватора;
• за формою нагадує трикутник, спрямований своєю основою на північ. Основна частина материка розташована між Північним тропіком та Північним Полярним колом;
• крайні точки: північна — мис Мерчісон — 71°50' пн. ш. і 94°45' зх. д., південна — мис Мар’ято — 7° 12' пн. ш. і 80°52' зх. д., східна точка — мис Сент-Чарльз — 52°24' пн. ш. і 55°40’ зх. д., західна — мис Принца Уельського — 65°35' пн. ш. і 168°05' зх. д.
• береги материка омивають води трьох океанів: Атлантичного, Північного Льодовитого й Тихого. Берегова лінія дуже розчленована; моря: Карибське, Берингове, Бофорта, Баффіна. Затоки: Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська, Аляска. Найбільші острови: Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Ньюфаундленд, Великі та Малі Антильські, Алеутські. Півострови: Лабрадор, Флорида, Юкатан, Каліфорнія, Аляска. Течії: Гольфстрім, Лабрадорська, Каліфорнійська.
• Північна Америка з’єднується з Південною Америкою Панамським перешийком, від Євразії відокремлена Беринговою протокою.
Дослідження та освоєння
Час досліджень |
Дослідники |
Результати досліджень |
Серпень 982 р. |
Загін норманів під керівництвом Ейріка Рауді |
Перетнув Атлантичний океан та досяг острова Ґренландія |
995 р. |
Загін норманів під керівництвом Лейфа Еріксона |
Досяг півострова Лабрадор; заснував перше європейське поселення Вінланд |
1492—1504 рр. |
Чотири плавання експедиціїХристофора Колумба |
Відкрили та досліджували острови та півострови Карибського моря. Мандрували вздовж південно-східних берегів Північної Америки |
1497 р. |
Експедиція під керівництвом італійця Джона Кабота |
Відкрила острів Ньюфаундленд та частину півострова Лабрадор |
1519 р. |
Військова експедиція конкістадораЕрнандо Кортеса |
Завоювала південні райони материка, зруйнувала стародавню державу ацтеків |
1534—1535 рр. |
Французька експедиція під керівництвом Жака Картьє |
Досліджувала береги та гирло річки св. Лаврентія |
1609 р., 1610— 1611 рр. |
Експедиції під керівництвом англійця Генрі Гудзона |
Плавали вздовж східного та південно-східного узбережжя. Досліджували південне узбережжя затоки, яка пізніше названа Гудзоновою |
1732 р. |
Російська експедиція під керівництвом Івана Федорова та Михайла Гвоздєва |
Досліджувала північно-західні береги Північної Америки |
1733—1743 рр. |
Російська Велика Північна експедиція під керівництвом Вітуса Беринґа |
Відкрила та нанесла на карти західне узбережжя Північної Америки до 58° пн. ш. |
1780 р. |
Експедиція під керівництвом англійця Александера Маккензі |
Досліджувала велику річку Північної Америки, яка пізніше дістала назву Маккензі. Перетнула Скелясті гори та вийшла до Тихого океану |
Геологічна будова, рельєф, корисні копалини
Найдавніші ділянки земної кори материка належать до Північноамериканської платформи, яка займає північну і центральну частини материка. Унаслідок зіткнення з Тихоокеанською літосферною плитою в мезозої відбулося стискання західних окраїн материка, що супроводжувалося активним вулканізмом і підняттям території. Це привело до виникнення величезної складчастої області.
На північному сході платформи давні кристалічні породи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита.
За будовою поверхні на материку можна виділити три частини: північну і центральну, зайняту рівнинами, на сході розташовані гори Аппалачі, а на заході — гірська система Кордильєр.
У північно-західній частині материка Кордильєри сягають своїх максимальних висот. Тут розташована гора Мак-Кінлі (6194 м) — найвищої точки Кордильєр і Північної Америки.
Гори Аппалачі на сході материка складаються із середньовисотних хребтів, плоскогір’їв і плато,мають положисті схили, округлі вершини. Вищою точкою є гора Мітчелл (2037 м).
Північна Америка дуже багата на корисні копалини.
Клімат
Кліматичні умови Північної Америки характеризуються надзвичайною різноманітністю. Це зумовлюється, у першу чергу, значною протяжністю материка з півночі на південь. У результаті нерівномірного прогрівання утворюються активні рухи повітряних мас із півночі на південь та у зворотному напрямку. Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані майже меридіально, створюють ефект «аеродинамічної труби», якою проносяться руйнівні смерчі — торнадо.
Географічне положення значної території материка в субарктичних та помірних широтах зумовлює суттєвий вплив західного переносу повітряних мас. Цей вплив найбільшою мірою відчувається на тихоокеанському узбережжі та західних схилах Кордильєр. Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів з Атлантичного океану. У північних полярних районах формуються північно-східні вітри, які особливо далеко поширюють свій вплив завдяки рівнинному рельєфу. Найбільша кількість опадів випадає на тихоокеанському узбережжі (до 3000 мм) у помірних широтах, а також на атлантичному узбережжі (1000—1500 мм) на північ від 40° пн. ш. Найменше опадів (до 200 мм) випадає в міжгірних долинах тропічних районів Кордильєр.
На клімат узбереж впливають океанічні течії. Холодні Лабрадорська і Каліфорнійська течії знижують температуру повітря та кількість опадів. Теплі Аляскінська течія та Гольфстрім насичують вологою повітряні маси, пом’якшують зимові температури.
Велика протяжність Північної Америки зумовлює її розташування в усіх кліматичних поясах, крім екваторіального. Більша частина материка лежить у помірному поясі.
Внутрішні води
Північна Америка багата на поверхневі і підземні води.
Територією материка протікає безліч великих річок. Річкова мережа добре розвинута, але розподілена нерівномірно. Більша частина річок належить до басейнів Атлантичного та Північного Льодовитого океанів. Річки басейну Північного Льодовитого океану протікають територією давнього зледеніння, через озера, і мають неширокі долини зі скелястими берегами і численними порогами. Річки мають переважно снігове живлення і надовго замерзають.
Річки басейну Тихого океану короткі, бурхливі, багатоводні, багаті на гідроенергію. Долини річок вузькі й глибокі. Танення снігів і льодовиків у горах підтримує високий рівень води,особливо в літній період.
Міссісіпі є однією з найдовших річок на Землі, найповноводнішою річкою Північної Америки. Маккензі є найбільшою річкою басейну Північного Льодовитого океану. Річки Колумбія таКолорадо належать до басейну Тихого океану, мають льодовикове живлення, гірський характер течії, повноводні влітку.
Озера Північної Америки характеризуються різноманітним походженням улоговин. Серед озер Північної Америки особливе місце посідають Великі озера — найбільший у світі прісноводний басейн.
Для Північної Америки характерним є сучасне зледеніння, загальна площа якого становить понад 2 млн. км2.
Природні зони
Розміщення природних зон у Північній Америці має певні особливості. На півночі материка, відповідно до закону широтної зональності, природні зони арктичних пустель, тундри, лісотундри і тайги витягнуті із заходу на схід, а от лісостепи, степи й пустелі в середній і південній частинах — із півночі на південь. Таке «незвичайне» розташування природних зон у Північній Америці пояснюється, головним чином, значним впливом азональних чинників: рельєфу, океанів, особливістю обрисів континенту. Така закономірність має назву «природна секторність».
Ще однією особливістю природних зон Північної Америки є їхня різноманітність. На континенті представлені майже всі природні зони Північної півкулі, за винятком вологих екваторіальних лісів.
Значні площі в західній частині материка займають області висотної поясності.
Розміщення населення по території материка є нерівномірним і залежить насамперед від історії заселення материка та його природних умов. Найбільша густота населення спостерігається на східному узбережжі та Антильських островах.
Північна Америка є одним із найбільш урбанізованих регіонів світу. У містах проживає близько 3/4 його населення. На північноамериканському континенті розміщені найбільші міста світу: Мехіко (із пригородами близько 20 млн. осіб), Нью-Йорк (7,5 млн.), Лос-Анджелес (3,6 млн.), Торонто (4,5 млн.), Монреаль (3,4 млн.).
У Північній Америці та прилеглих до неї островах нараховується 38 країн, включаючи залежні. Однак більшу частину території займають три великі держави: Канада, США і Мексика.