Антарктида

 

 

Загальна характеристика

Площа: 14 млн. км².

Населення: постійного немає.

Довжина берегової лінії: 30 тис. км.

Середня висота над рівнем моря: 2040 м (із льодовим покривом — I місце у світі), 410 м (без льодового покриву — V місце у світі). Найвища точка над рівнем моря — масив Вінсон: 5140 м. Найнижча точка: -2555 м нижче рівня моря.

 

Головні особливості географічного положення та берегової лінії:

• майже повністю лежить в середині Південного полярного кола, лише півострів Антарктичний видається на кілька градусів на північ;

• крайня північна точка Антарктичного півострова має координати 63° 13' пд. ш.;

• континент перетинають усі меридіани, які сходяться в точці Південного географічногополюса. Південний полюс розташований майже в центрі, тому всі береги Антарктиди — північні;

• більша частина материка лежить у Східній півкулі;

• Антарктиду омивають води трьох океанів: Індійського, Тихого й Атлантичного, які, урізаючись у береги материка, утворюють моря: Веделла, Беллінсгаузена, Амундсена, Росса,Лазарєва, Арсена, Д’юрвіля та ін. Півострів: Антарктичний, острови: Південні Шетландські;

• Антарктида значно віддалена від інших материків Південної півкулі, а від найближчого — Південної Америки — її відокремлює протока Дрейка завширшки близько 900 км;

• Антарктида займає центральне положення в Антарктиці — південній полярній області земної кулі, що включає материк з прилеглими островами та південні частини океанів.

Дослідження та освоєння

 

Час досліджень	Дослідники	Результати досліджень
1773— 1774 рр.	Англійська експедиція під керівництвом Джеймса Кука	Учасники експедиції вперше перетнули Південне полярне коло, досягли 71° пд. ш., дісталися крижаного панциря Антарктиди та повернули назад із переконанням, що Південної Землі не існує
1820 р.	Російська експедиція під керівництвом ФаддеяБеллінсгаузена і Михайла Лазарєва	Дісталися берегів Антарктиди, обігнулиматерик, склали карти узбережжя та прилеглих островів
1901— 1903 рр.	Норвезька експедиція Отто Норденшельда на судні «Антарктика». Німецька експедиція Еріка Дригальського	Проводила дослідження на острові Сноу-Хілл та в морі Росса. Досліджували Антарктичний півострів та прилеглі острови
1902— 1904 рр.	Шотландська експедиція В. Брюса	Відкрила льодовий берег Антарктиди, який назвали землею Котса
Грудень 1911 р.	Новерзька експедиція під керівництвом Руаля Амундсена	Досягла Північного полюса
Січень 1912 р.	Англійська експедиція під керівництвом Роберта Скота (в експедиції брав участь українецьАнтон Омельченко)	Досягла Південного полюса
Із 1982 р.	Регулярні антарктичні експедиції	Заснування стаціонарних наукових станцій, дослідження клімату, органічного світу,океану. Було створено 48 станцій, що належали 12 країнам
1996 р.	Угодою між урядами України та Великої Британії у власність України передано антарктичну науково-дослідну станцію «Фарадей» на о. Галіндез, яка дістала назву «Академік Вернадський»	Проведення спостережень за зміною озонового шару, льодового покриву, клімату; дослідження геомагнітного поля Землі та процесів, які відбуваються в іоносфері

Льодовиковий покрив

Льодовиковий покрив Антарктиди є найбільшим сучасним зледенінням на Землі.

В Антарктиді зосереджено приблизно 30 млн. км³ льоду, або 90 % усіх льодів суходолу. Середня потужність льоду становить 2500—2800 км, а максимальна сягає 4800 м. Тільки 2 % території материка вільні від льоду.

Завдяки льодовиковому покриву Антарктида є найвищим материком Землі. Поверхня крижаного покриву неоднорідна. Поряд із великими рівнинами центральної частини на його окраїні є підняття, що видаються на сотні метрів. Окраїна крижаного щита в багатьох місцях виходить за межі материка на поверхню навколишніх морів, утворюючи шельфові льодовики. Найбільшими шельфовими льодовиками континенту є льодовик Росса і льодовики Фільхнера-Роні. Час від часу краї льодовиків обламуються, утворюючи айсберги.

Геологічна будова, підлідний рельєф, корисні копалини

Геологічні дослідження материка свідчать, що велика частина Антарктиди, крім Антарктичного півострова і частини Західної Антарктиди, є давньою материковою платформою. її геологічна будова майже збігається з будовою інших платформ материків Південної півкулі. Частина Західної Антарктиди й Антарктичний півострів, які примикають до Антарктичної платформи із заходу, належать до більш молодих мезозойських складчастих утворень, що продовжують формуватися і в альпійську епоху складчастості. Про це свідчить активний вулканізм у системі Трансантарктичних гір і гір Західної Антарктиди. Найбільший діючий вулкан Еребус (3794 м) розташований на одному з островів моря Росса, інший недавно виявлений діючий вулкан перебуває під льодовиковим покривом Західної Антарктиди.

Антарктида характеризується мінімальною сейсмічною активністю.

На карті підлідного рельєфу можна побачити системи підлідних гір, великі рівнини, западини, які лежать на сотні й навіть тисячі метрів нижче рівня моря. Гігантський гірський ланцюг — Трансантарктичні гори довжиною майже 5000 км і висотою понад 4000 м — поділяє материк на дві нерівні частини: західну й східну. Східна Антарктида займає більшу частину материка. По її окраїнах лежать великі гірські масиви Земля Королеви Мод, Земля Ендербі, гори Принц Чарльз. У центральній частині Східної Антарктиди розкинулися гори Гамбургцева. Між гірськими масивами простираються великі рівнини з висотами 200—800 м над рівнем моря, хоча місцями є западини, дно яких лежить значно нижче рівня моря.

Західна Антарктида має ще більш розчленований рельєф. Тут розташовуються як найвищі вершини всього континенту — масив Вінсона в горах Елсуерта (5140 м), так і найглибша западина 2555 м нижче рівня моря. Західна кам’яна Антарктида — це архіпелаг гористих островів, оточених великою низовиною.

В надрах Антарктиди зосереджено близько 150 видів різноманітних корисних копалин. У 1990 р. міжнародне співтовариство прийняло рішення про заборону розвідки і розробки корисних копалин в Антарктиді.

Клімат

Антарктида — найхолодніший материк нашої планети. Особливо суворим є клімат внутрішніх районів. Виникнення таких крайніх, умов зумовлено географічним положенням материка в полярних широтах і наявністю гігантського куполоподібного льодовикового покриву.

Антарктида протягом тривалого полярного дня одержує таку ж кількість сонячної радіації, що й екваторіальні широти, однак 90 % цієї радіації відбивається сніговою поверхнею в космічний простір. Це зумовлює надзвичайно низькі температури повітря. Середньорічні температури в центральних областях становлять -56 °С, що на 30—35 °С нижче, ніж у прибережних областяхАнтарктиди. Холодне й більш важке повітря центральних областей просувається до окраїн Антарктиди, утворюючи постійні ураганні вітри — стокові. Причиною їхнього утворення є великийконтраст атмосферного тиску між внутрішніми та прибережними областями. Уся територія материка, за винятком Антарктичного півострова, розташована в антарктичному кліматичному поясі. Антарктида — льодова пустеля із середньою річною кількістю опадів менше ніж 100 мм. Опади розподіляються нерівномірно: від 50 мм у центральних районах материка до 600 мм на півночі Антарктичного півострова. Місцями на узбережжі та прилеглих островах зустрічаються ділянки без снігу і льоду — антарктичні оазиси — невеликі ділянки суходолу поблизу узбереж, вільні від льоду. У зниженнях розташовані озера. Позбавлені снігу скелі нагріваються на сонці й нагрівають навколишнє повітря. У прибережних оазисах температура влітку в середньому на 3—4 °С вище, ніж над навколишніми льодовиками. Саме в оазисах селяться рослини Антарктиди — мохи і лишайники, в озерах — водорості. А в оазисах Антарктичного півострова навіть зустрічаються три види квіткових рослин.

Органічний світ

Суворий клімат і відокремленість Антарктиди негативно позначилися на видовій розмаїтості її органічного світу. Рослинність Антарктиди представлена мохами, лишайниками, грибами та водоростями і зустрічається в основному в оазисах і горах окраїнних районів.

Життя тваринного світу Антарктиди тісно пов’язане з океанами, які омивають материк. Океан буяє планктоном, який є джерелом живлення для китів, тюленів, риб. Улітку на прибережних островах і в оазисах гніздяться десятки видів птахів. Це, насамперед, антарктичний і сніжний буревісники, пінгвін, південнополярний поморник.

Крім птахів, у прибережних районах Антарктиди можна побачити тюленів. Хоча більшість часу тюлені проводять у воді або на морських льодах, нерідко вони виповзають на скелі прибережних оазисів.