32. Поняття, ознаки та види правотворчості.

Правотворчість — це організаційно оформлена діяль­ність уповноважених суб'єктів з ухвали, зміни та скасуван­ня правових норм, здійснювана відповідно до суспільних потреб у нормативно-правовому регулюванні. Ознаки правотворчості:

1. здійснюється уповноваженими суб'єктами: державою, суспільством (народом), органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами;

2. виражається у встановленні (офіційному визнанні, конкретизації) нових, зміні тих, що діють, і скасуванні за­старілих правових норм;

3. одержує завершення в письмовому документі;

4. здійснюється з дотриманням процедури підготовки і ухвалення акта.

За способами правотворчості розрізняють:

1. затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом. Наприклад, референдумом були прийняті конституції багатьох держав (Ірландія, РФ, Франція, Чилі);

2. прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами.;

3) створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. Цей вид правотворчості є одним з основних у країнах англо-американського типу права;

4) укладення нормативно-правових договорів компетент­ними державними органами (або з дозволу держави — ін­шими суб'єктами, зокрема трудовими колективами);

5) офіційне визнання державою звичаю. Наприклад, ст. 7 Цивільного кодексу України містить вказівку на мож­ливість застосування звичаїв ділового обороту, якщо вони не суперечать закону або договору.

Залежно від форм створюваного права розрізняють: 1) законотворчість; 2) підзаконна правотворчість; 3) пре­цедентна правотворчість; 4) договірна правотворчість.

Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

1. безпосередня правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референду­му ;

2. правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб'єкта федерації;

3. правотворчість органів і посадовців виконавчої влади (уряду, міністерств і відомств, місцевої адміністрації).;

4. правотворчість глави держави. Зміст правотворчої діяльності глави держави залежить від форми державного правління та обсягу повноважень, що є у глави держави.;

5) судова правотворчість. У країнах англо-американ­ського типу права судді відіграють, а в країнах романо-германського типу пра­ва суд має допоміжне значення в правотворчості.

6) правотворчість органів місцевого самоврядування. Відмітна ознака цього виду правотворчості — її локальний характер.

33. Принципи правотворчості: поняття та види (загальні та спеціальні).

Принципи правотворчості — це керівні, основоположні ідеї, які зумовлюють відповідність правотворчості суспіль­ним потребам. До них відносять:

1. гуманізм — пріоритетність прав людини, визнання людини як найвищої соціальної та духовної цінності;

2. гармонійна єдність інтересів особистості та суспіль­ства. Право має виступати як рівноважна складова індиві­дуальних інтересів, що й є суспільним інтересом;

3. демократизм — вираз у праві волі народу. Один із способів безпосередньої правотворчості народу — ухвален­ня норм права шляхом референдуму;

4. гласність — ознайомлення суспільства з проектами нормативно-правових актів, вільне та конструктивне їх обговорення з метою уникнути помилок і прогалин у пра­вовому регулюванні, підвищити його авторитетність та ефективність;

5. законність — ухвалення нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційно закріпле­ного процесу правотворчості;

6. науковість і професіоналізм. Розробкою та прий­няттям нормативно-правових актів повинні займатися фахівці. Підготовка проекту нормативно-правового акта має здійснюватися на основі досягнень юридичної науки, а у разі потреби — й інших наук;

7. зв'язок з практикою. Як правило, норми права мають видаватися для врегулювання вже існуючих суспільних відносин;

8. планування. Цей принцип дає можливість встанови­ти правильну послідовність розробки і ухвалення норма­тивно-правових актів, вилучити непродумані, випадкові акти правотворчості, запобігти дублюванню актами одинодного;

9. оперативність. Цей принцип вимагає швидкого реагування на мінливі потреби суспільства, на появу нових суспільних відносин;

10. поєднання динамізму і стабільності. Цей принцип вимагає дотримання необхідного балансу між виданням нових норм права і внесенням змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Основною метою правотворчої діяльності має бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов якомога більшій тривалості дії законів і підзаконних актів у державі.

34. Функції правотворчості.

1. функція первинного регулювання нових суспільних відносин, яка здійснюється шляхом видання нових за змі­стом норм права. Наприклад, у наш час відбувається юри­дичне оформлення відносин, пов'язаних із використанням комп'ютерів та інформаційних технологій;

2. функція оновлення нормативно-правового матеріа­лу , яка передбачає зміну або скасування тих норм, які заста­ріли і не відповідають потребам суспільного розвитку. На­приклад, в більшості постсоціалістичних держав скасована цензура друку, яка перешкоджала розвитку демократії;

3. функція ліквідації прогалин у позитивному праві, тобто часткового або повного усунення прогалин у право­вому регулюванні суспільних відносин шляхом формулю­вання тих правил поведінки, яких бракує. Наприклад, в кримінальному законодавстві України давно була перед­ бачена відповідальність за викрадання людини, але була відсутня відповідальність за торгівлю людьми, хоча небез­пека вказаного діяння була очевидна. Цей частковий про­пуск був ліквідований шляхом ухвалення закону про вне­сення відповідних змін до Кримінального кодексу;

4. функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає в упорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативно-правових актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових принципах нормативно-правового кодифікованого акта.