28. Способи викладення правових норм у статтях нормативно-правового акта.

• Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей.

• Відсильна

У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості.

• Бланкетна

У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.

31. Співвідношення понять “правоутворення” і “правотворчості”. Співвідношення правотворчості та законотворчості.

«Правотворення» - поняття більше широке, чим «правотворчість».Поняття «правотворення» акцентує увагу на процесі формування права, що характеризується взаємодією як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що визначають і забезпечують створення нормативно-правових актів. Нормативно-правовий акт - результат правотворчества (свідомої-вольової діяльності),тобто правотворчість як би завершує правотворення, до вихідних моментів якого ставиться виникнення суспільних відносин, щовимагають правової регламентації, формування пов'язаного із цим відповідної правосвідомості («ідея права», «образ права»), його объективирование ( наприклад,у правотворческом процесі у формі проекту нормативно-правового акту ).

Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною прерогативою представницьких вищих органів держави (в Україні – Верховної Ради) у передбачених законом випадках. Законотворчість – важлива складова частина правотворчості, яка забезпечується прийняттям законів. Правотворчість визначається як складний процес створення і розвитку чинного права як єдиної та внутрішньозлагодженої системи загальнообов'язкових норм, що регулюють суспільні відносини; офіційна діяльність компетентних державних органів із розробки проектів, прийняття, введення в дію, зміни, доповнення або скасування нормативно правових актів. За цим підходом правотворчість є поняттям більш ширшим, ніж законотворчість.

29,30. Поняття та види джерел права.

Поняття «джерело права» уживається в юридичній лі­тературі в чотирьох значеннях¹:

1. джерело права в матеріальному сенсі — це система об'єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема суспіль­ні відносини та інтереси, що потребують юридичного оформ­лення;

2. джерело права в ідеальному сенсі — це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законо­давця та інших суб'єктів правотворчості, усвідомлення ними об'єктивних потреб суспільного розвитку;

3. джерело права в пізнавальному сенсі — це підготов­чі документи і матеріали, проекти нормативно-правових актів, які використовуються в тлумаченні юридичних тек­стів;

4. джерело права у формальному сенсі — це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об'єк­тивних потреб суспільного розвитку. Інакше кажучи, формальне (юридичне) джерело права — це форма права. Поняття «форма права» показує, як зміст права організо­ваний і виражений зовні.

Види форм (юридичних джерел) права:

1) правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (звичаї ділового обігу), в міжнародному праві (дипломатичні звичаї);

2. юридичний (судовий або адміністративний) преце­дент — рішення у конкретній справі, якому надана нор­мативна сила і яке служить зразком для вирішення анало­гічних справ. Юридичний прецедент поширений у Великій Британії

3. нормативно-правовий акт — письмовий документ, який виданий в установленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального харак­теру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. У системі права України та більшості інших країн нормативно-правовий акт є основним джерелом права;

4. нормативний договір — це угода між двома і більше суб'єктами правотворчості, що містить обов'язкові для них приписи. Нормативний договір є основною формою в си­стемі міжнародного права, але використовується і в націо­нальних системах права;

5. юридична доктрина — це науково оформлені концептуальні ідеї, спрямовані на вдосконалення права, що містяться в працях учених-юристів;

6. релігійний текст — це священна для віруючих кни­га або послання глави церкви (релігійної організації), щомістить разом із релігійними правові норми.