- •11. Предмет та межі правового регулювання.
- •14. Типи правового регулювання.
- •12. Методи правового регулювання суспільних відносин.
- •13. Способи правового регулювання суспільних відносин.
- •15. Поняття та елементи механізму правового регулювання.
- •16. Стадії правового регулювання суспільних відносин.
- •17. Поняття, ознаки та види соціальних норм.
- •18. Технічні і техніко-юридичні норми.
- •19. Норми моралі і норми права: єдність, відмінність та співвідношення.
- •22. Поняття та ознаки норми права.
- •23. Класифікація норм права.
- •28. Способи викладення правових норм у статтях нормативно-правового акта.
- •31. Співвідношення понять “правоутворення” і “правотворчості”. Співвідношення правотворчості та законотворчості.
- •29,30. Поняття та види джерел права.
- •32. Поняття, ознаки та види правотворчості.
- •36. Законотворчий процес у Верховній Раді України та його етапи.
- •35. Поняття та стадії правотворчого процесу.
28. Способи викладення правових норм у статтях нормативно-правового акта.
Повна
У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей.
Відсильна
У статті містяться не всі елементи норми права, але є посилання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості.
Бланкетна
У статті міститься посилання не на якесь конкретне нормативне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права.
Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:
— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;
— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.
31. Співвідношення понять “правоутворення” і “правотворчості”. Співвідношення правотворчості та законотворчості.
«Правотворення» - поняття більше широке, чим «правотворчість».Поняття «правотворення» акцентує увагу на процесі формування права, що характеризується взаємодією як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що визначають і забезпечують створення нормативно-правових актів. Нормативно-правовий акт - результат правотворчества (свідомої-вольової діяльності),тобто правотворчість як би завершує правотворення, до вихідних моментів якого ставиться виникнення суспільних відносин, щовимагають правової регламентації, формування пов'язаного із цим відповідної правосвідомості («ідея права», «образ права»), його объективирование ( наприклад,у правотворческом процесі у формі проекту нормативно-правового акту ).
Правотворчість не можна зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною прерогативою представницьких вищих органів держави (в Україні – Верховної Ради) у передбачених законом випадках. Законотворчість – важлива складова частина правотворчості, яка забезпечується прийняттям законів. Правотворчість визначається як складний процес створення і розвитку чинного права як єдиної та внутрішньозлагодженої системи загальнообов'язкових норм, що регулюють суспільні відносини; офіційна діяльність компетентних державних органів із розробки проектів, прийняття, введення в дію, зміни, доповнення або скасування нормативно правових актів. За цим підходом правотворчість є поняттям більш ширшим, ніж законотворчість.
29,30. Поняття та види джерел права.
Поняття «джерело права» уживається в юридичній літературі в чотирьох значеннях1:
джерело права в матеріальному сенсі — це система об'єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема суспільні відносини та інтереси, що потребують юридичного оформлення;
джерело права в ідеальному сенсі — це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб'єктів правотворчості, усвідомлення ними об'єктивних потреб суспільного розвитку;
джерело права в пізнавальному сенсі — це підготовчі документи і матеріали, проекти нормативно-правових актів, які використовуються в тлумаченні юридичних текстів;
джерело права у формальному сенсі — це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об'єктивних потреб суспільного розвитку. Інакше кажучи, формальне (юридичне) джерело права — це форма права. Поняття «форма права» показує, як зміст права організований і виражений зовні.
Види форм (юридичних джерел) права:
1) правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (звичаї ділового обігу), в міжнародному праві (дипломатичні звичаї);
юридичний (судовий або адміністративний) прецедент — рішення у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ. Юридичний прецедент поширений у Великій Британії
нормативно-правовий акт — письмовий документ, який виданий в установленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. У системі права України та більшості інших країн нормативно-правовий акт є основним джерелом права;
нормативний договір — це угода між двома і більше суб'єктами правотворчості, що містить обов'язкові для них приписи. Нормативний договір є основною формою в системі міжнародного права, але використовується і в національних системах права;
юридична доктрина — це науково оформлені концептуальні ідеї, спрямовані на вдосконалення права, що містяться в працях учених-юристів;
релігійний текст — це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), щомістить разом із релігійними правові норми.
