5. Недопустимість погіршення правового становища виправданого та засудженого в суді касаційної інстанції

Недопустимість повороту до гіршого - це не тільки важлива гарантія права засудженого (виправданого) на захист та свободу оскарження рішення, але водночас і гарантія правосуддя, оскільки є ефективним засобом виявлення і виправлення порушень закону в діяльності органів досудового розслідування і судів першої та апеляційної інстанцій.

Сутність правила недопустимості повороту до гіршого закріплена у ст. 437 КПК та полягає у такому:

1) суд касаційної інстанції не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання;

2) обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник;

3) виправдувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано не інакше як на підставі касаційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, а також на підставі касаційної скарги виправданого з мотивів його виправдання.

Перевіряючи судове рішення щодо дотримання судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції має право пом’якшити призначене судом першої чи апеляційної інстанції покарання, змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення і застосувати статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення. Однак посилити покарання чи застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення безпосередньо своїм рішенням суд касаційної інстанції не має права, навіть у разі наявності касаційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника із зазначених підстав.

При цьому важливою гарантією недопустимості повороту до гіршого буде те, що при новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови:

1) що вирок було скасовано у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника;

2) якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення;

3) або якщо збільшився обсяг обвинувачення.

Ще одним проявом дії правила про недопустимість погіршення становища засудженого є положення, яке полягає в тому, що, розглядаючи справу за касаційною скаргою, суд касаційної інстанції не має права, повертаючи справу на новий судовий розгляд, в ухвалі давати вказівки, виконання яких призведе до погіршення становища особи, стосовно якої здійснюється касаційне провадження.

Питання реалізації недопустимості повороту до гіршого тісно пов’язане з обсягом перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції переглядає у межах касаційної скарги. За межі касаційних вимог він має право вийти лише за умови, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Крім того, суд касаційної інстанції зобов’язаний вийти за межі касаційних вимог і прийняти рішення на користь інших засуджених, від яких касаційні скарги не надійшли, якщо задоволення скарги, що розглядається судом, дає такі підстави.

Таким чином, наведені положення закону надають суду касаційної інстанції можливість виправити судові помилки, які лежать поза межами касаційних вимог заінтересованої сторони. Позиція законодавця, згідно з якою суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого, сприймається позитивно, оскільки в практичній діяльності можливі ситуації, коли необхідно перекваліфікувати дії особи на статтю (частину, пункт статті КК), яка передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, а сама особа через власну необізнаність у питаннях кваліфікації, за відсутності захисника, клопоче тільки про пом’якшення призначеного їй покарання.

У зазначеному випадку суд не лише має право, як це закріплено в ч. 2 ст. 433 КПК, а й зобов’язаний вийти за межі касаційних вимог цієї особи і перекваліфікувати її дії на статтю закону, яка встановлює відповідальність за менш тяжке правопорушення, оскільки цим покращується становище особи. Цим самим буде забезпечено швидке виправлення судом касаційної інстанції судових помилок, утвердження законності і справедливості судових рішень і встановлення істини у справі.

Виходячи з викладеного, перевіряючи справу, касаційний суд за жодних умов не має права вийти за межі касаційних вимог, які викладені в скарзі, у бік погіршення становища засудженого, виправданого чи іншої особи, щодо якої постановлено судове рішення судом першої чи апеляційної інстанції.

Ще одним питанням, що тісно пов’язане з дією правила недопустимості повороту до гіршого, є питання про зміст змін і доповнень до касаційної скарги. Відповідно до ст. 403 КПК до початку касаційного розгляду особа, яка подала касаційну скаргу, має право змінити та/або доповнити її, не змінюючи при цьому її характер та спрямованість. Разом з тим внесення до касаційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на касаційне оскарження не допускається. Не можна подавати додаткові доводи, які спрямовані на погіршення становища засудженого, або ставити в них питання про скасування вироку щодо засудженого, про якого не йшлося в касаційній скарзі.