Історія туризму на території України

Формування туризму на території України розпочалося дуже давно.

Перші занотовані спогади про туристично-рекреаційну діяльність в Україні стосуються саме Давньої Греції. Засновувалися міста-колонії такі як Тіра (Бєлгород-Дністровський), Ольвія (Миколаївська область), Херсонес (околиця м. Севастополя), Пантікапей (Керч), Феодосія, Євпаторія, які були відомими своїми лікувальними водами, грязями кримських озер. Також західна Україна прославилася своїми родовищами лікувальних вод (Поляна, Моршин, Немирів), спогади яких датуються XVI ст. З 1717 року проводилися пошуки з мінеральних джерел на території України. А вже в другій половині XVIII ст. популярністю стали користуватися курорти. Активно почали будуватися водолікарні, готелі, будинки для відвідуючих.

Лікар Н. Сумароков в 1799 році зробив перший опис грязелікування, його корисність для народної медицини.

Почалися масові відкриття курортів таких як Немирів (1814), Трускавець (1827), Саки (1828), Одеські грязеві курорти (1830).

У першій половині XIX ст. відома українська організація «Руська трійця», в склад якої входили такі знатні діячі як Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, почала розповсюджувати серед населення інформацію про визначні культурно-історичні пам’ятки, про мандри своєю Батьківщиною.

Ними було досліджено лікувальний потенціал Прикарпаття та Закарпаття.

Перші туристичні бюро виникли на кінець XIX ст. У 1895 році було створене Ялтинське екскурсійне бюро, яке вважається одним з найперших туристичних організацій в Україні. Подібні організації починають виникати і на заході країни, передусім у Львові, Галичині, Перемишлі.

У 20-х рр. XX ст. на Донбасі відкриваються перші будинки відпочинку. Аналогічні заклади починають працювати по всій території України. Невдовзі з’являється нова галузь під назвою курортологія. У 1928 році було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології, який займався лікуванням різних хвороб, використовуючи грязелікування та бальнеотерапію.

В період існування СРСР розвиток туризму здійснювався на профспілковій та відомчій основі. Надавалися пільги у вигляді путівок до будинків відпочинку. В Україні профспілковим туризмом займалась спеціальна структура «Укрпрофтуризм", іноземним – «Інтурист», міжнародним молодіжним – «Супутник». Так як Україна входила до складу Радянського Союзу, то туристичне господарство України функціонувало в системі туристичного господарства СРСР.

Після розпаду Радянського Союзу для України почалися нелегкі часи, що характеризувалися політичною та економічною нестабільністю в країні, в тому числі занепав і туризм. Майже на 80% зменшилась кількість відвідувань іноземними туристами нашої держави порівняно з попередніми роками.

Згодом ситуація в країні почала налагоджуватися. Верховна Рада України прийняла «Закон про туризм» (1995), який поклав початок нового розвитку туризму.

Згідно цього закону туризм - це тимчасовий виїзд осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року поспіль, без зайняття оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування.

Відповідно до вище згаданого закону туризм поділяється на міжнародний і внутрішній.

Міжнародний туризм поділяється на: в'їзний туризм (подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території) та виїзний туризм (подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни).

Внутрішній туризм - це подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.