ЛЕКЦІЯ 12. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ.

12.1. Організація перевезень пасажирів в міжнародному туризмі.

Туризм в сучасному світі розглядається як соціально-економічне явище, яке має прямий і опосередкований вплив на розвиток всієї пов'язаної з ним іфраструктури. Сучасний туризм базується на високому рівні розвитку транспорту, соціальної сфери та сфери послуг, що, в кінцевому рахунку, перетворює його в високоприбуткову галузь економіки.

За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), сьогодні туризм є однією з високоприбуткових і найбільш динамічних галузей світової економіки. За прибутковістю він поступається лише видобутку і переробці нафти. На частку туризму припадає близько 6% світового валового національного продукту, 7% світових інвестицій, кожне 16-е робоче місце, 11% світових споживчих витрат і 5% всіх податкових надходжень. У зв'язку з цим у багатьох країнах сфера туризму активно розвивається за державної підтримки.

Організація перевезень пасажирів.

Транспортне обслуговування туристів - це одна із складових частин індустрії туризму. У той же час транспортні подорожі розглядаються як самостійний вид туризму.

Транспортні подорожі - це подорожі організованих груп туристів при наявності путівок (ваучерів) по розроблених маршрутах з використанням різних транспортних засобів.

Вони класифікуються за такими основними ознаками:

- спосіб пересування на маршруті;

• вид використовуваного транспорту;

• побудова траси маршруту;

• тривалість подорожі;

• сезонність та ін.

Туристична транспортна подорож, як правило, реалізується декількома видами транспорту: залізничний + автобусний (легковий автомобіль), авіаційний + автобусний тощо.

Найбільш мобільними видами транспорту є автобус і легковий автомобіль, які використовуються як на самостійному маршруті, так і у вигляді трансфертного транспорту з доставки туристів з аеропорту (вокзалу) в готель і назад.

Тому в усьому світі існують спеціальні компанії, що займаються транспортними перевезеннями пасажирів по території суміжних держав. При перевезенні пасажирів, відповідно до двосторонніх угод в галузі автомобільного транспорту передбачена дозвільна система для регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автобусами у міжнародному сполученні по території договірних сторін. Перевізник не дозволяється здійснювати перевезення пасажирів між двома пунктами, розташованими на території іншої договірної сторони. Перевізник може здійснювати перевезення пасажирів з території іншої договірної сторони на територію третьої країни, а також з території третьої країни на територію іншої договірної сторони, якщо він отримав на це спеціальний дозвіл компетентного органу іншої договірної сторони.

Надавані транспортні послуги можуть здійснюватися на регулярній та нерегулярній основах.

Під регулярними перевезеннями пасажирів розуміються перевезення між територіями договірних сторін або транзитом по їх територіям, здійснювані з певною періодичністю, за встановленим заздалегідь маршрутом, розкладом і за умови посадки і висадки пасажирів в заздалегідь обумовлених пунктах.

Відповідно до двосторонніх угод в галузі автомобільного транспорту регулярні перевезення пасажирів автобусами організуються за погодженням між компетентними органами договірних сторін на основі видаваних ними дозволів на проїзд по тій ділянці шляху, який проходить по їх території. При відкритті регулярної лінії договірні сторони, як правило, дотримуються принцип паритетної участі перевізників обох країн. Для проїзду автобусів регулярної лінії по території транзитної країни також потрібен дозвіл компетентного органу цієї транзитної країни.

При здійсненні регулярних перевезень пасажирів у водія автобуса повинна бути завірена копія дозволу на відкриття зазначеної регулярної лінії, яке видається на строго певний період часу. Під нерегулярними перевезеннями пасажирів розуміються всі інші види перевезень пасажирів, які не підпадають під термін «регулярні перевезення», т. Е. Разова перевезення, при якому умови її здійснення визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником. При цьому посадка і висадка пасажирів протягом усього маршруту забороняється.

Відповідно до положень чинних двосторонніх міжурядових Угод в галузі міжнародного автомобільного сполучення, в більшості випадків, на виконання подібних перевезень між країнами або транзитом по їх території обов'язковою вимогою є наявність дозволу на вчинення такого перевезення по території іншої країни. Дозвіл на нерегулярне перевезення пасажирів носить, як правило, разовий характер.

За даними Асоціації міжнародних автомобільних перевізників (АСМАП), українська сторона оперує дозволами на здійснення нерегулярних автобусних перевезень на проїзд по території наступних країн: Бельгія, Болгарія, Китай, Латвія, Литва, Монголія, Норвегія, Польща, Румунія, Туреччина, Фінляндія, Чехія, Швейцарія, Естонія.

У той же час в міжурядових угодах передбачено випадки, коли при вчиненні нерегулярної пасажирського перевезення дозволу не потрібно. Як правило, дозволів не потрібно на виконання нерегулярних перевезень пасажирів автобусами у випадках, коли група пасажирів одного і того ж складу перевозиться на одному і тому ж автобусі в продовження усієї поїздки:

-якщо ця поїздка починається і закінчується на території тієї країни, де зареєстрований автобус;

-якщо ця поїздка починається на території країни, де зареєстрований автобус, і закінчується на території іншої країни, за умови, що автобус залишає цю територію порожнім.

В деяких двосторонніх міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення, наприклад, з Німеччиною, Румунією, Польщею, Македонією і Чехією, дозвіл також не потрібно для в'їзду порожніх автобусів в цілях зворотної перевезення тим же перевізником групи пасажирів з пункту на території іншої договірної сторони, в який ця група була раніше доставлена​​, в пункт первісного відправлення. У цих випадках обов'язковою умовою є наявність у водія списку пасажирів або уніфікованого списку пасажирів (контрольний документа).

Даний документ введений в травня 1997 року, в цілях гармонізації умов здійснення перевезень пасажирів у міжнародному нерегулярному сполученні. В даний час погоджено застосування цього документа в 20 країнах Європи.

Уніфікований список пасажирів (контрольний документ) дійсний на вчинення одного перевезення (туди і назад), якщо кількість країн не перевищує трьох. Якщо кількість країн більше, то для зворотної поїздки потрібно застосування другого примірника.

Заповнення документа проводиться перевізником самостійно завчасно до початку виконання перевезення.

Відомості вносяться в документ заголовними буквами і не стиратися чорнилом. Всі пронумеровані аркуші поїздки (1, 2 ...) оригіналу і дубліката повинні бути заповнені перевізником на всю поїздку (туди і назад) однаково, причому виправлення і закреслення не допускаються. В іншому випадку перевізник повинен заповнити другий документ. Перевізник відповідає за правильне і своєчасне заповнення документа. Використовуються й інші види документів, що застосовуються при виконанні нерегулярних пасажирських перевезень, які не потребують наявності дозволів у встановлених Угодами випадках.

Зокрема, при виконанні перевезень:

- до Франції або транзитом через її територію застосовується Карнет де Декларасьон (дійсний на 20 поїздок);

- до Іспанії чи транзитом через її територію застосовується Карнет Гойя де Рута (дійсний на 1 поїздку).

Найбільш мобільними видами транспорту є:

* автобус і легковий автомобіль

літак

потяг

12.2. Тарифні системи.

Використовувані в міжнародній практиці тарифи класифікуються на нормальні (наскрізні і пропорційні) та спеціальні.

Наскрізні тарифи - це опубліковані тарифи від пункту відправлення до пункту призначення, які розрізняються по класу наданого обслуговування, сезонності перевезення та виду оформлення перевезення. Найчастіше, наскрізні тарифи застосовуються для при пасажирських перевезеннях. Так зокрема, в залежності від класу обслуговування наскрізні пасажирські тарифи поділяються на тарифи економічного (туристичного) класу і тарифи першого класу.

Термін «економічний клас» застосовується в усьому світі для позначення нижчого класу обслуговування. Іноді для позначення цього ж поняття може застосовуватися термін «туристичний клас».

Термін «перший клас» використовується для позначення найбільш високого класу обслуговування. Тариф першого класу, як правило, в 1,5-2 рази вище тарифу економічного класу. Перевезення по тарифу першого класу надає деякі пільги в обслуговуванні на землі і на борту, зокрема безкоштовне перевезення 30 кг багажу замість 20 кг по економічному класу, безкоштовні алкогольні напої, більш широкий асортимент страв на борту, підвищений комфорт в салоні літака. Проміжний клас обслуговування між першим і економічним класами називається бізнес-класом. Бізнес-клас передбачає поліпшене обслуговування пасажирів, які платять за повним тарифом економічного класу.

За сезонністю перевезення тарифи поділяються:

- на вищий (річний тариф - пік-сезон),

• на нижчий (зимовий тариф - поза сезону),

• на тариф проміжного сезону (шоулдер-сезон).

По виду оформлення перевезення тарифи поділяються:

- на перевезення в одну сторону («туди»),

• на перевезення «туди і назад»,

• на перевезення по круговому маршруту.

До класифікації тарифів по виду оформлення перевезення можуть бути віднесені і каботажні тарифи (перевезення по території однієї й тієї ж держави). Як правило, вони можуть застосовуватися тільки перевізниками даної країни. Інші перевізники можуть використовувати ці тарифи тільки за спеціальним дозволом уповноваженого перевізника або урядових органів. За відсутності такого дозволу каботажні тарифи, зазначені в довідниках, можуть використовуватися тільки для інформації. Якщо немає наскрізного опублікованого тарифу між якими-небудь пунктами по необхідному маршруту, застосовуються пропорційні тарифи (суми «ед-он»).

До спеціальних тарифами відносяться різні екскурсійні і пільгові тарифи. Особливістю всіх спеціальних тарифів є те, що їх застосування обмежене певними умовами, і те, що перевезення з застосуванням цих тарифів може бути продано не широкій публіці, а тільки певної категорії пасажирів.

Екскурсійні тарифи застосовуються, як правило, для перевезення туристичних груп. Застосування цих тарифів регулюється особливими правилами і певним терміном, до і після якого вони є недійсними. Вартість перевезення за цими тарифами залежить від сезону, в якому вони застосовуються: пік-сезон, шоулдер-сезон або поза сезоном. Найбільшого поширення серед екскурсійних тарифів отримали тарифи инклюзив-тур, особливістю яких є те, що перевезення оплачується в обидва кінці разом з послугами за екскурсійне обслуговування, а також те, що цей тариф, як правило, оголошується тільки для агентів туристичних фірм. Пасажир оплачує вартість всього туру, включаючи повітряне перевезення і наземне обслуговування.

До пільгових тарифів відносять як тарифи зі знижками з основних нормальних тарифів, так і спеціально встановлені пільгові тарифи для різної категорії пасажирів (діти, сім'ї, студенти, екіпажі морських суден, турагенти та ін.).

Спеціальні пасажирські тарифи носять яскраво виражений зональний характер, мають обмеження по терміну дії, періоду їх застосування і залежать від кількості пасажирів в групах та умов перевезення. Найбільш дешевими пасажирськими тарифами є блок-чартерні тарифи, які застосовуються для реалізації вільної ємності літаків на регулярних рейсах, як правило, в осінньо-зимовий період. Для цієї мети на літаку встановлюється певна кількість місць, які продаються по чартерної ціною. Особливість блок-чартерних тарифів полягає в тому, що вони є напівофіційними, встановлюються в залежності від кон'юнктури даного ринку і щорічно переглядаються.

Вони нікому не оголошуються, а надаються турфірмам конфіденційно залежно від кількості пасажирів, яке турфірма або організація пропонують до перевезення за даним тарифом.

Спеціальні пасажирські тарифи:

*нікому не оголошуються, а надаються турфірмам конфіденційно залежно від кількості пасажирів, яке турфірма або організація пропонують до перевезення за даним тарифом

обов’язково друкують у відкритій пресі

друкують у спеціальних Тарифних збірниках

12.3. Дослідження та аналіз розвитку туризму в Україні.

Туризм – одна з найважливіших галузей економіки кожної країни. Він відіграє важливу роль в зовнішньоекономічних зв’язках, дає поштовх розвитку світової торгівлі, дає змогу активізувати міжнародний торговий обмін між країнами та вирішує соціальні і культурні проблеми держави. Саме за допомогою туризму створюються нові робочі місця, підтримується високий рівень життя населення і т. д.

В багатьох країнах світу туризм розглядається як система, що має на меті ознайомлювати з історією, культурою, релігією, традиціями даної країни і, звичайно, є прибутковим, поповнюючи державний бюджет.

Кожен рік десятки тисяч, а то навіть і десятки мільйонів людей подорожують світом та насолоджуються багатствами, неймовірною красою, історичними та культурними пам’ятками. Для таких країн як США, Греція, Швейцарія туризм є досить прибутковим.

Україна має всі можливості для розвитку туризму. Після проголошення незалежності (1991 рік), туристичний рух в Україні набрав більших обертів. Розвиток туризму поєднується з багатьма галузями економіки, що надає йому визначальну роль в соціально-економічному житті країни та населення.

Згідно Закону «Про туризм» існує внутрішній та міжнародний туризм, а в залежності від категорії осіб розрізняють 17 видів туризму в Україні: спортивний, екологічний, сімейний, дитячий, релігійний, сільський та ін.

З кожним роком кількість відвідуючих зростає. У 2012 році Україну відвідали понад 23 млн. іноземців, з них жителі Російської Федерації – 9 млн. чол., Білорусії – 3 млн., Польщі – 1 млн., Румунії – 800 тис. чол. та такі країни як Словаччина, Угорщина, Туреччина, США, Німеччина та ін. Україна посідає сьоме місце серед інших країн за кількістю відвідувань щороку.

Транспорт являється головною складовою розвитку туризму. Він забезпечує ділові, туристські потреби населення, розвиток культурного обміну як в середині країни, так і за її межами.

Історія розвитку туризму в світі

Туризм формувався під дією різних чинників, що сягають історією давніх епох. Ще в давнину люди намагалися дізнатися про світ якомога більше, встановити та налагодити торгівельно-економічні зв’язки із сусідніми державами, прагнули до освоєння незнайомих їм місць.

Першим, хто описав культуру та побут жителів Сходу, вважають венеціанського купця XIII ст. Марко Поло. Він зібрав величезну кількість відомостей про дану місцевість, що стали фундаментом для формування географічних карт.

XV – XVII ст. характеризується Великими географічними відкриттями, що дало поштовх для подальшого розвитку торгівлі. Мандрівники усього світу вирушали в подорож не задля задоволення, а для досягнення якоїсь мети. Згодом, коли вже зникли елементи явного ризику і перешкоди, які були присутні на шляху подорожуючих, мандрівки стали вже не такими небезпечними і подорожували вже світом задля втіхи, задоволення та цікавості.

Подорожі стали популярнішими після закінчення Першої промислової революції, яка відбулась у XVIII ст., але не кожен міг дозволити собі таку розкіш (це було поширене серед заможного населення).

Провідним спеціалістом туристичної справи вважається англієць Томас Кук. Він відзначився тим, що організував у 1814 році першу туристичну поїздку залізницею з м. Лестер до м. Лафборо. В цій подорожі брало участь приблизно 600 чол., поїздка коштувала всього один шилінг. Невдовзі Томас Кук заснував своє підприємство, яке почало формувати групи бажаючих відвідати ту чи іншу країну. Спочатку це була Франція, а згодом – інші європейські країни. Дивлячись на зростаючу кількість зацікавлених в мандрах, Томас Кук у 1851 році відкрив комерційне бюро подорожей під назвою «Томас Кук та син». Саме це бюро невдовзі організувало тур на відпочинок до Швейцарії.

У 1838 році була здійснена поїздка з Америки до Європи кількістю в 68 пасажирів пароплавом «Грейт вестерн».

Таким чином, зародження туризму безумовно пов’язане із залізничним та морським транспортом.

Згодом, дивлячись на успіх Кука, багато держав такі як Великобританія, США, Франція, Італія, Росія відкривають свої туристичні організації. Так, на Британських островах було відкрито «Кооперативну асоціацію відпочинку».

З 1865 р. Кук почав використовувати судна ля круїзних поїздок англійських туристів до Північної Америки.

У 1882 році було організовано ним першу навколосвітню подорож.

Виходячи з цього можна виділити чотири основні етапи в історії розвитку туризму:

1) від найдавніших часів – до XVIIIст. та початку XIX ст. – період зародження розвитку світового туризму;

2) поч. XIX ст. – кінець I Світової війни – період становлення туризму;

3) від 1918 р. до закінчення II Світової війни – період індустріалізації туризму;

4) з 1954 р. дотепер – період, пов'язаний з високим ступенем розвитку туризму та процесом глобалізації.

З появою туризму починає розвиватися готельний бізнес, стає популярним бронювання номерів у готелях та квитків на транспорт.

Кожна країна має певні особливості щодо транспортної системи. Враховується ряд чинників таких як географічне положення, клімат, рельєф, природно-ресурсний потенціал країн. Саме від цього залежить, який вид транспорту буде використовуватися. Наприклад, морський транспорт використовується тими країнами, які мають вихід до морів та океанів, річковий – де є озера та річки, залізничний – рівнинна країна. Отже, транспорт відіграє дуже важливу роль в розвитку туризму.