Розділ II дослідження готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку

2.1. Аналіз форм та метод підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку

   Підготовка соціальних працівників як окремий напрямок професійної освіти і професійної діяльності почала формуватися на початку 1990-х років. У квітні 1991 року Постановою Держкомпраці СРСР Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців був поповнений кваліфікаційною характеристикою “спеціаліст із соціальної роботи”, “соціальний педагог” та “соціальний працівник”. Ці посади стали еквівалентом прийнятої в світі посади “соціальний працівник”. 

Становлення соціального працівника як кваліфікованого фахівця – процес тривалий, оскільки фахівець, який працює у системі “людина–людина”, повинен поглиблювати свої знання і вдосконалювати професійні якості протягом усього трудового життя .

Професійна підготовка соціального працівника до роботи з людими похилого віку– це сукупність загальних і спеціальних знань та вмінь, які забезпечують можливість роботи з даною категорією клієнтів. Вони набуваються в процесі теоретичного й практичного навчання у ВНЗ.

Теоретична підготовка майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку у ВНЗ здійснюється з таких дисциплін :

« Теорія соціальної роботи» - основною метою цього курсу є формування професійного ставлення до соціальної роботи у майбутніх працівників соціальної сфери, а також розвиток наукового підходу до вирішення проблем людей похилого віку.

«Соціальна робота зі спеціальними групами клієнтів» - даний курс розглядає основні аспекти державної політики, щодо людей похилого віку, вивчає специфіку даної групи клієнтів у соціальному і психологічному відношенні, узагальнює практичні методи та методики роботи з людьми похилого віку, розглядає організаційні аспекти соціальної роботи з даною категорією.

«Методи та технології соціальної роботи» - даний курс знайомить студентів з базовими методами та технологіями, щодо роботи з людьми похилого віку.

«Право соціального обслуговування» - даний курсу знайомить студентів з соціальними послугами, які надаються особам похилого віку.

«Вікова психологія» - курс знайомить студентів з особливостями психічного та особистісного розвитку осіб похилого віку.

«Проблеми соціальної політики та соціальної роботи» - основна мета курсу ознайомити студентів з напрямами соціальної політики щодо людей похилого віку,а також з основними соціальними проблемами та шляхами їх вирішення.

«Соціальна робота по організації дозвілля» – курс знайомить студентів з основними формами та методами організації дозвілля людей похилого віку.

У змісті цих курсів подані лише окремі розділи , що висвітлюють коло проблем людей похилого віку.

Основна роль в формуванні професійної готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку відводиться курсу « Соціальна геронтологія».

Соціальна геронтологія знайомить студентів із біосоціальними аспектами старіння та старості; із соціальними наслідками демографічних процесів, зумовлених старінням населення; із особливостями психо-соматичних, матеріально-побутових, законодавчо-правових, соціокультурних та інших проблем людей похилого віку; із дискусійними питаннями та проблемами соціальної політики і пенсійного забезпечення у контексті різних характеристик процесу старіння (вихід на пенсію, розмір пенсій, працевлаштування людей пенсійного віку, житлові питання тощо). Багато уваги приділено вивченню психології та психопатології похилого і старечого віку, питанням охорони здоров’я і медико-соціального обслуговування цієї групи клієнтів, розумінню деонтологічних питань у соціальній роботі з людьми похилого віку.

Ця дисципліна відіграє важливу роль у надбанні знань, умінь та навичок, необхідних майбутнім соціальним працівникам під час роботи із літніми людьми та людьми похилого віку, передусім, для їх практичної професійної діяльності, а також для покращення взаємовідносин і стосунків у їхніх сім’ях, родинах, із друзями, знайомими і незнайомими людьми. Розуміння проблем людей похилого віку дозволить кожному студентові усвідомити їх важливість, значучісь та необхідність розв’язання уже тепер, а не лише після досягненням певного віку[12].

У ВНЗ України, які готують майбутніх фахівців соціальної сфери переважають традиційні форми та методи навчання , активні методи : аналіз конкретних ситуацій, ділова гра, тренінги, рольові ігри, проблемна лекція використовуються найчастіше у якості доповнення до традиційних.

Щодо традиційних методів навчання то існує велика кількість різних класифікацій цих методів. Відомий науковець Бабанським Ю. К. виділяє три великі підгрупи методів навчання : методи організації і проведення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні); методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання); методи контролю і самоконтролю в навчанні (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль);  методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання та мотивації уміння; методи контролю і самоконтролю в навчанні; бінарні методи навчання., які ми відносимо до традиційних. Зауважимо тільки, що більшість традиційних методів навчання стосуються школи взагалі, але мають місце й у практиці педагогіки вищої школи також.

У відповідності з характером пізнавальної діяльності студентів по засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові та дослідницькі. Мова йде про класифікацію методів навчання на основі їх внутрішньої психологічної сторони, домінуюче місце в якій займає концепція Лернера І.Я. та Скаткіна М.М. Підкреслимо, що внутрішня психологічна сторона методу навчання є складним психолого-педагогічним синтезом різних психологічних процесів (відчуття і сприймання, пам'яті і мислення, емоцій, уваги і волі суб'єкта тощо) з метою і змістом навчання.

Аспект передачі та сприймання навчальної інформації лежить в основі класифікації методів навчання Перовського С.І., Голанта Є.Я. Науковці поділяють методи навчання на словесні (розповідь-пояснення, бесіда, лекція), наочні (ілюстрація, демонстрація) та практичні (досліди, вправи, лабораторні роботи, реферати тощо).

У залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання, класифікацію методів здійснюють відповідно до етапів процесу навчання Данилова М.О. та Єсипова Б.П.

Поряд з класифікаціями методів навчання, які відображають певну окрему сторону чи завдання навчально-виховного процесу, існують бінарні класифікації, які розглядаються Ярмаченком М.Д., Галузинським В.М., Євтухом М.Б. та ін. "Класифікація" методів навчання, що грунтується на двох істотних ознаках як обов'язкових структурних властивостях методів" була обгрунтована Алексюком А.М.[23]

Найбільш поширеними методами активного навчання є:

• ділова гра включає наявність ігрового моделювання та розподіл ролей між учасниками гри; наявність загальної мети всього ігрового колективу, досягнення якої забезпечується взаємодією учасників гри, підкоренням їх різнобічних інтересів цій загальній меті.

• розігрування ролей є простішим методом порівняно з діловою грою, що потребує менших затрат часу та засобів на розробку та впровадження. Взаємодія учасників ігрового заняття може здійснюватися, зокрема, у вигляді дискусій.

• аналізу конкретних ситуацій як нетрадиційного методу навчання властиві: наявність складної задачі чи проблеми, формулювання викладачем контрольних запитань з даної проблеми, обговорення можливих варіантів її вирішення.

• метод проблемна лекція , що містить у собі проблемні, дискусійні твердження, варіанти вирішення яких досягаються обов'язковим обговоренням їх між усіма присутніми. Цьому передує монолог викладача, в якому він вводить слухачів у проблему, вказує на можливі підходи до її аналізу на матеріалі співставлення різних факторів та теорій і знайомить з деякими умовами та прецендентами її розв'язання, створюючи тим самим грунт для проблематизації зовнішнього діалогу.[22]

Методи активного навчання використовуються для тренування та розвитку творчого мислення студентів, формування в них відповідних практичних умінь та навичок. Вони стимулюють і підвищують інтерес до занять, активізують та загострюють сприймання навчального матеріалу.

На даний час немає жодної класифікації методів навчання, яка охопила б широкий та різноманітний діапазон традиційних та нетрадиційних методів навчання. Неможливо зупинятися на використанні тих чи інших методів навчання окремо. Лише інтегруючись одні в другі, поєднуючись та взаємодоповнюючись, традиційні та нетрадиційні методи навчання у вищих навчальних закладах можуть привести до очікуваних результатів.

Серед проаналізованих методів навчання при підготовці майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку найбільш ефективними будуть такі :

• аналіз конкретних ситуацій;

• бесіда;

• мозковий штурм;

• навчання на досвіді;

• проблемна лекція;

• ділова гра.

Найбільш доцільними формами навчання майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку є навчальні занняття.

До традиційних форм організації навчального процесу (видів навчальних занять) відносять: лекції, семінари, практичні заняття (лабораторні роботи, лабораторний практикум), самостійну аудиторну роботу студентів, самостійну позааудиторну роботу студентів,консультації, курсове проектування (курсові роботи), дипломне проектування (дипломні роботи), усі види практик.

Для здійснення контролю за якістю знань та вмінь студентів традиційно використовуються: контрольні роботи,індивідуальні співбесіди, колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових і дипломних робіт, державні іспити, комплексний іспит за фахом.[24]

Лекція у вищій школі розглядається і як метод, і як форма навчання, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Це логічно стрункий, системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її методологією. Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановчі, ординарні (в яких послідовно викладається матеріал з навчальної програми), заключні, оглядові. Залежно від рівня пізнавальної активності студентів розрізняють інформаційні і проблемні лекції.[25]

В умовах сучасної вищої школи семінарські заняття поряд із лекцією відносять до важливих форм організації навчального процесу. Семінарські заняття мають дуже давню історію, своїм корінням сягає античності [26].

Це найважча і найскладніша форма навчального процесу, мета якого узагальнення, поглиблення і систематизація знань, здобутих студентами під час самостійної роботи з лекційним матеріалом і навчально-методичною, теоретичною літературою. На семінарах студенти вчаться виступати з обговорюваних питань, доводити свою точку зору, критично оцінювати різні джерела знань. Загалом, семінари сприяють формуванню у студентів інтересу до самостійного оволодіння знань, вчать критично мислити, аналізувати складні явища суспільного життя і природи, сприяють більш інтенсивному формуванню таких важливих якостей, як критичність, гнучкість, глибина й самостійність мислення [27].

У практиці ВНЗ склалися два типи семінарських занять: 1) розгорнута бесіда за планом, з яким студентів ознайомлюють заздалегідь; 2) читання й обговорення рефератів, доповідей. План лекції ніколи не дублюється на семінарському занятті [25].

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди. Таким чином, студент практично підтверджує певне теоретичне положення даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, м експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі . В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитись в умовах реального професійного середовища[ 24].

Потреба в консультуванні студентів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання [28].

Консультація – це форма навчального заняття, за якої студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їхнього практичного застосування . Але доцільніше не давати готову відповідь, а спрямовувати пізнавальну діяльність студентів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв’язували складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.[24]

Курсові проекти виконуються з метою закріплення, поглиблення та узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання та їхнього застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Дипломні (кваліфікаційні) проекти виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних знань зі спеціальності та застосування їх для вирішення конкретних наукових, виробничих та інших завдань; розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов’язаних із темою проекту [24].

Важливу роль у підготовці майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку відіграє практичне навчання. Практичні заняття у формі проходження практики на всіх стадіях навчання, дидактичних ігор, тренінгів, практичних ситуацій, практики в територіальному центрі, геріатричному пансіонаті, соціальних службах, Університеті III віку та громадських організаціях виступають засобом формування практичних умінь, та навичок соціальної роботи з людьми похилого віку.

З погляду методології професійної підготовки, практику слід розглядати як інтегрований базовий компонент особистісно-професійного становлення майбутнього фахівця. Вона виступає як зв’язок між теоретичним навчанням майбутніх соціальних працівників і їхньою самостійною роботою у закладах соціальної сфери.

Поряд із зазначеними формами навчального процесу у ВНЗ широко використовуються практичні заняття. Основна мета цієї форми навчання як практичного різновиду семінару – набуття практичних умінь і навичок. Завдання, що даються на практичних заняттях, нерідко індивідуалізуються. Це підвищує активність студентів, забезпечує розуміння ними сутінаукової теорії і зв’язків її з педагогічною практикою.[29]

Практика – це, насамперед, процес оволодіння різноманітними видами професійної діяльності, у якому цілеспрямовано створюються умови для самопізнання та самовизначення студента під час виконання різних професійних ролей і формується потреба самовдосконалення.

Однією із поширених форм підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку є волонтерська діяльність, участь в різни соціальних проектах які стосуються людей похилого віку, волонтерство в різних громадських організаціях, участь у різних благодійних проектах. Волонтерство розглядається нами як інструмент соціального, культурного, психологічного та морального розвитку особистості, воно формує широке коло можливостей для саморозвитку та самовизначення. Волонтерська діяльність сприяє формуванню мотиваційної складової (професійної спрямованості), особистісної складової (професійно - особистісних  якостей) та операційно - дієвої складової  структури особистості студентів [11]. 

Одним із напрямом волонтерської діяльності, що дає можливість майбутнім студентам набути практичних вмінь та навичок при роботі з людьми похилого віку є Університет III віку, що діє на базі волонтерського центру «Довіра». Слухачами цього проекту є одинокі люди похилого віку.

Отже, поєднання різних форм і методів організації навчання у вузі дає студентам змогу комплексно розв’язувати завдання з навчальної, виховної і наукової роботи, міцно й свідомо засвоювати знання, оволодівати основами педагогічної майстерності.

Щодо професійної підготовки майбутніх соціальних працівників ми  розуміємо процес формування фахівця нового типу, здатного компетентно вирішувати соціально-педагогічні проблеми в усіх типах та видах навчально-виховних установ і закладах соціального спрямування. У свою чергу практику  ми  розглядаємо  як провідний структурний елемент цілісної системи професійної підготовки, оскільки вона виступає   пріоритетною формою підготовки соціальних  працівників, дієвим засобом формування експресивно-емотивних якостей   та умовою ефективної  адаптації майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності.