3. Складові готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку

Теоретичний аналіз наукових поглядів свідчить про досить серйозну увагу вчених до проблеми професійної готовності майбутніх соціальних працівників до соціальної роботи і можливості ВНЗ у підготовці до неї. При цьому професійна готовність розглядається з різних позицій:

– як активний стан людини, який проявляється в діяльності;

– як результат діяльності;

– як цілі діяльності;

– як якість, що характеризує установку на вирішення професійних завдань і соціальних ситуацій;

– як передумова до цілеспрямованої діяльності;

– як форма діяльності суб’єкта;

– як цілісне утворення особистості;

– як складова соціально-професійної культури;

– як складне професійно значуще новоутворення особистості[19 c.211].

Підготовка до професійної діяльності – це цілеспрямований процес формування готовності до виконання комплексу завдань, які слід виконувати випускникам освітньої установи [6].

За результатами наукових досліджень А. Ліпенка, в історії підходів до визначення сутності готовності можна виокремити три етапи:

- на першому з них (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) готовність, досліджуючись науковцями на психологічному рівні (Д. Узнадзе та ін.), ототожнювалась із феноменом настанови та розглядалась як психічний стан суб’єкта, що спричиняє поведінку (діяльність) певного характеру й спрямованості;

- другий етап (середина ХХ ст.) характеризується вивченням готовності переважно на нейрофізіологічному рівні (Г. Оллпорт та ін.). Відповідно до контексту нейрофізіологічних досліджень зазначений феномен розглядався як якісний показник саморегуляції поведінки людини [20];

- на третьому етапі (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ ст.) готовність починає вивчатись у контексті теорії діяльності взагалі та професійної діяльності (Г. Гагаєва, М. Дьяченко, Л. Кандибович, А. Ковальов, С. Кубіцький, Н. Левітов, М. Мазмазян, Л. Нерсесян, Р. Пенькова, К. Платонов, В. Пономаренко, А. Пуні, В. Пушкін, Л. Разборова, В. Шадриков, В. Ширинський та ін.) [21].

У своїй монографії відомий науковець О. Г. Карпенко відмічає, що "окреслення багатогранних наукових підходів до професійної підготовки майбутніх соціальних працівників дозволило вирішити проблему розвитку професіоналізму студентів і виявити оптимальні шляхи забезпечення високого рівня готовності до професійної діяльності"[6].

Готовність майбутнього соціального працівника до соціальної роботи з людьми похилого віку полягає у засвоєнні повного складу спеціальних знань (з навчальних дисциплін) у вищому навчальному закладі та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих якостей особистості.

На думку О. Г. Карпенко, готовність не можна розглядати окремо від особистості, категорія "готовність" має розглядатися як єдність двох взаємообумовлених, взаємопов’язаних компонентів: готовність до діяльності і готовність особистості до розвитку та саморозвитку (самоудосконалення, самокорекції, самоуправління)[6 c.165].

Науковець А. Ляшенко пропонує готовність соціального працівника розглядати в кількох варіантах:

1) як формування психофізіологічної установки суб’єкта, особистості;

2) як сформованість мотиваційної установки на соціальну реальність;

3)як професійно сформовані якості у вищому чи середньому спеціальному закладі;

4) як здатність до самовдосконалення у професії [7].

Функціонально розрізняють такі складові готовності спеціаліста до професійної діяльності: морально-психологічна або мотиваційна, науково-теоретична і практична.

Сукупність потреб і мотивів, що характеризують спеціаліста, складають його мотиваційно-потребову сферу. Структура мотиваційної сфери фахівця, який досягнув вищого рівня сформованості особистості, передбачає наявність у нього домінуючих мотивів, які підпорядковують собі інші потреби і мотиви, що набувають у його життєдіяльності провідного значення.

Мотиваційна готовність виражається у загальній орієнтації на професії типу "людина – людина", в подальшому формуванні мотиваційно-цілісного ставлення до професії соціального педагога і соціального працівника. Практична ж діяльність формує його соціальні і професійні позиції. Вона пов’язана з виконанням різноманітних соціальних ролей: посередника поміж дітьми і дорослими, поміж сім’єю і соціальними службами; порадника, друга, експерта, психотерапевта, помічника та ін. Оволодіння різними ролями визначає рівень професійної компетентності соціального працівника, що характеризує єдність теоретичної і практичної готовності до здійснення соціально-педагогічної діяльності. [9]

Ми вважаємо за доцільне розглянути різні класифікації науковців, щодо складових готовності майбутніх соціальних працівників .

О. Г. Карпенко виділяє такі компоненти готовності: мотиваційно-ціннісний, особистісно-професійний, соціально-професійний, а також окреслює такі критерії, як світоглядний, змістовий і операційний, та має кілька етапів: адаптивно-ознайомлювальний, пошуково-інформаційний, практико-моделювальний та аналітико - узагальнювальний.

Так, мотиваційно-ціннісна готовність, основним елементом якої є спрямованість особистості, яка обумовлює розвиток компетентності, формується в результаті цілеспрямованого навчання, але успіх навчання при цьому залежить при цьому від мотиваційної сфери особистості, на яку потрібно вплинути, та від бажання суб’єкта змінити її. До речі якраз цей компонент, сприяє посиленню соціально-професійної установки, виробленню певної позиції, що відображає світоглядний критерій.

Основними функції мотиваційно-орієнтаційного компонента готовності до соціальної роботи з людьми похилого віку є :

1) пробудження у майбутніх соціальних працівників особистісно значущого ставлення до об’єкта і предмета його діяльності;

2) вироблення навичок аналізу та прагнення до активного вирішення нестандандартних ситуацій, інтересу до планування та освоєння нового;

3) формування настрою і постійної орієнтації на майбутню діяльність, а саме на соціальну роботу з людьми похилого віку.

Важливо відмітити що мотиваційно-особистісний компонент виступає основою для структурування основних властивостей і якостей особистості майбутнього соціального працівника як професіонала; виконує регулятивну та орієнтовну функції в процесі підготовки майбутнього соціального працівника до соціальної роботи з людьми похилого віку.

Змістовий компонент компетентності, що є базою для змістової готовності, формується в результаті навчання і є, по суті, діяльністю по засвоєнню і передачі системи знань, що відображається у змістовому критерії професійної готовності.

Виділяють такі функції змістового компонента:

1) формування готовності до продуктивної творчості (креативності), що включає в себе: вміння творчо переосмислювати нововведення; адаптувати впроваджені методики; прагнення до оволодіння новими професійними методами і засобами;

2) отримання та збагачення інформації про сутність і структуру пошукової діяльності;

3) реалізація умінь оперувати даною інформацією при здійсненні соціальної роботи з людьми похилого віку.

Таким чином, змістова готовність проявляється через уміння визначати найбільш ефективні прийоми і способи впровадження, майстерне володіння технологіями, методиками людьми похилого віку.

Операційний компонент розвивается на основі сформованої мотивації і передбачає домінування діяльності, яка є показником творчої самореалізації. Все це загалом відображено в операційному критерії, наявність якого засвідчує у випускника ВНЗ діяльнісно-поведінковий аспект готовності.

Виділяють такі основні функції операційно-дієвого компонента: вироблення навичок самоконтролю та самооцінки, уміння об’єктивно співвіднести рівень розвинутості особистісних якостей, що забезпечують готовність майбутніх соціальних працівників до соціальної роботи з людьми похилого віку.

Виходячи із цього, операційно-дієвий компонент виконує функцію контролю та спрямованой на об’єкт і корекцію процесу підготовки соціального працівника до роботи з людьми похилого віку.

О. Г. Карпенко також зазначає, що однією із складових готовності, зокрема її основою, є компетентність. Тобто готовність особистості до діяльності виявляється перш за все в її здатності до організації, виконання і регулювання своєї діяльності. Крім того, готовність до діяльності зумовлюється багатьма факторами, найважливішим з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, безпосереднє включення особистості в діяльність, у процесі якої найбільш активно формуються потреби, інтереси і мотиви здобуття суттєвих, значущих, найбільш сучасних знань і вмінь.

Бути професійно компетентним означає мати багатокомпонентний склад інтеграційних професійних знань і вмінь, що забезпечує усвідомлення вольових рішень, виконання творчих дій з конструювання процесу навчання й моделювання комунікативних зв’язків [6].

Разом з тим важливими складовими професійної готовності фахівця є його професійна та загальна ерудиція, професійний світогляд, необхідний рівень соціального розвитку та соціальної зрілості особистості фахівця, що дозволяє йому правильно орієнтуватися в соціальній обстановці (політичній, правовій, економічній, релігійній, етичній).

У дисертаційному дослідженні Н. І. Клокар готовність структурується на три компоненти, а саме: мотиваційний, когнітивний, процесуальний.

К. М. Дурай-Новакова, визначаючи структуру професійної готовності, виділяє в ній п’ять компонентів:

1. Мотиваційний (професійно значущі потреби, інтереси та мотиви діяльності).

2. Орієнтаційно-пізнавальний (знання й подання про зміст професії, вимоги професійних ролей, способи розв’язання професійних завдань).

3. Емоційно-вольовий (почуття відповідальності за результат діяльності, самоконтроль, уміння управляти діями, з яких складається виконання професійнихобов’язків).

4. Операційно-дієвий (мобілізація й актуалізація професійних знань, умінь, навичок і професійно значущих властивостей особистості, адаптація до вимог,виконання професійних ролей і до умов професійної діяльності).

5. Установчо-поведінковий ("настрій" на сумлінну роботу).

Виходячи з наведено вищих класифікацій компонентів готовності можна стверджувати, що поелементний склад готовності до професійної діяльності включає в себе:

- мотиваційний компонент як сукупність мотивів, адекватних цілям і завданням педагогічної діяльності;

- когнітивний компонент, пов’язаний з пізнавальною сферою людини, він являє собою сукупність знань, необхідних для продуктивної професійної діяльності;

- операційний компонент – сукупність умінь та навичок практичного вирішення завдань у процесі педагогічної діяльності;

- особистісний компонент, тобто сукупність особистісних якостей, важливих для виконання професійної діяльності[8].

Функції цих компонентів забезпечують: творчу спрямованість; інноваційну обізнаність; його технологічну озброєність у сфері проблем соціальної сфери; оперативну самокорекцію й оцінку рівнів готовності до професійної діяльності в себе та в інших.

Проаналйзувавші різні підходи до визначення компонентів готовності, ми вважаємо, що найбільш доцільними складовими готовності майбутніх соціальних працівників є:

• мотиваційно – особистісна складова, що включає в себе характер ставлення до соціальної роботи з людьми похилого віку; направленість особистості майбутнього соціального працівника; життєві установки: намір та схильність, які пов’язані з майбутньою професійною діяльністю;

• змістовна складова тобто наявність та рівень професійних знань, які відображають специфіку соціальної роботи з людьми похилого віку; розвиток професійного мислення, соціального інтелекту, які проявляються у теоретичній та практичній підготовці;

• операційно дійова складова що включає самооцінку своєї готовності до соціальної роботи з людьми похилого віку; ступінь сформованості когнітивних, комунікативних, конструктивних та організаційних умінь; здатність до самоаналізу та самокорекції [10].

Також не потрібно забувати про те, що однією із складових готовності, зокрема її основою є компетентність,готовність особистості до організації, виконання і регулювання своєї діяльності.

Отже узагальнюючи вище сказане можна зробити висновки, що готовність майбутнього працівника до роботи з людьми похилого віку залежить від мотиваційно - особистісної, змістовної, операційно - дійової складових, а основою для готовності майбутнього соціального працівника до роботи з людьми похилого віку є професійна компетентність.

Висновки до першого розділу

На сьогоднішній день існує велика неохідність підтримки з боку держави такої категорії населення, як люди похилого віку, адже вони на даному етапі свого житя зустрічаютьсяз великою кількістю проблем, які не взмозі подолати самостійно. Одним із реальних шляхів вирішення та подолання даної проблеми є єфективна організація соціальної роботи та підготовка високо кваліфікаційних спеціалістів для роботи з людьми похилого віку.

1. У магістерській роботі було теоретично обґрунтовано поняття «людина похилого віку» та розглянуто віковий критерій з якого починається похилий вік, відповідно до документів ООН та МОП літніми вважаються особи у віці 60 років і старші, науковець Холостова Є.І. стверджує, що люди похилого віку – це генерація осіб старшого віку, до якої, у відповідності до класифікації ВООЗ, належать люди віком від 60 до 74 років, до старих – у віці 75-89 років, до довгожителів – люди у віці 90 років і старші.

2. Досліджено основні проблеми людей похилого віку, найбіль поширеними зних є : розрив основних соціальних зв'язків, зумовлений зниженням соціальної акти­вності, працездатності, виходом на пенсію, віддаленням від батьків дорослих дітей,звуженням інтересів, кола спілкування тощо; проблеми, пов'язані зі здоров'ям (включаючи матеріальні та психологічні ас­пекти, неможливість самообслуговування), наближенням (переживанням) смерті; соціально-психологічна та ціннісна дезадаптація в суспільстві внаслідок змі­ни сучасної системи цінностей (включаючи ідеологію, мораль та ін.), зниження рівня толерантності особистості, втрати близьких, і як наслідок, - самотність, самоізоля­ція, проблеми у спілкуванні; зміна соціального, економічного статусу (престижність особистості, погіршан­ня матеріального становища, збільшення залежності від інших тощо); та ін.

3. Проаналізували поняття старіння та пов’язані з ним психологічні та соціальні проблеми, старіння – руйнівний процес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і внутрішніх факторів,що ушкоджують і призводять до недостатності фізіологічних функцій організму.

4. Визначено, що існують різні підходи до поняття готовності до професійної діяльності, проаналізувавши їх ми визначили, що готовність майбутнього соціального працівника до соціальної роботи з людьми похилого віку полягає у засвоєнні повного складу спеціальних знань (з навчальних дисциплін) у вищому навчальному закладі та соціальних відносин, у сформованості й зрілості професійно значущих якостей особистості.

5. Визначили, що основним компонентами готовності до роботи з людими похилого віку є : мотиваційно – особистісна складова, що включає в себе характер ставлення до соціальної роботи з людьми похилого віку; направленість особистості майбутнього соціального працівника; життєві установки: намір та схильність, які пов’язані з майбутньою професійною діяльністю; змістовна складова тобто наявність та рівень професійних знань, які відображають специфіку соціальної роботи з людьми похилого віку; розвиток професійного мислення, соціального інтелекту, які проявляються у теоретичній та практичній підготовці; операційно дійова складова що включає самооцінку своєї готовності до соціальної роботи з людьми похилого віку; ступінь сформованості когнітивних, комунікативних, конструктивних та організаційних умінь; здатність до самоаналізу та самокорекції.

6. Загалом, аналіз наукових праць, як вітчизняних так і зарубіжних учених свідчить, що досліджень, присвячених особливостям підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку дуже мало. Хоча ця проблема є актуальною, оскільки ця категорія осіб є дуже великою і потребує допомоги

У подальшому дослідженні необхідно дослідити готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого вікут та здійснити аналіз основнихфор та методів підготовки лдя роботи з даною категорією клієнтів.