76

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної роботи

ПОЯСНЮВАЛЬНА

ЗАПИСКА

до дипломного проекту на тему:

«Особливості підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку»

Студент групи МСР – 091 І.М. Ховпун

КЕРІВНИК ПРОЕКТУ к. пед. н., доцент Скорик Т.В.

КОНСУЛЬТАНТ ст. викладач Лєскова Л.Ф.

РЕЦЕНЗЕНТ ст.викладач Децюк Т.М.

Завідувач кафедри д. псих. н., проф. Кривоконь Н.І.

Чернігів, 2014

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ………………………………………………...8

1.1. Людина похилого віку як об’єкт діяльності фахівця з соціальної роботи……………………………………………………………………………...8

1.2. Cоціальні та психологічні проблеми cтаріння…………………………….14

1.3. Складові готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку………………………………………………………………………………..21

Висновки до першого розділу………………………………………………....28

ДОСЛІДЖЕННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ………..31

2.1.Ааліщ форми та методів підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку………………………………………………..31

2.2. Дослідження рівня готовності студентів до роботи з людьми похилого віку………………………………………………………………………………..40

2.3. Розробка програми : «Підготовка соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку»………………………………………………………….62

Висновки до другого розділу…………………………………………….........67

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..69

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………71

ДОДАТКИ………………………………………………………………………80

Актуальність і доцільність дослідження. Однією з найважливіших проблем, що постали перед людством на рубежі ХХ-ХХІ ст., є проблема постійного зростання абсолютної кількості і відносної частки чисельності людей літнього віку. Процес демографічного старіння нині набув безпрецедентних масштабів і не має аналогів в історії. Він характеризується збільшенням процентної частки літніх людей (тобто осіб віком 60 років і старше) при скороченні процентної частки дітей (тобто осіб у віці до 15 років), а також скороченням процентної частки населення працездатного віку (від 15 до 59 років). Щодня близько 200 тисяч осіб на планеті долають 60-річний рубіж . До 2025 року, порівняно з 1950 р., їх чисельність зросте більше,ніж у 5 разів, тоді як населення планети збільшиться тільки в 3 рази. Очікується, що у 2050 році кількість літніх людей у світі перевищить кількість дітей.

Збільшення чисельності людей похилого віку та подовження тривалості їх життя вимагає підвищеної уваги до даної категорії громадян та вирішення різноманітних проблем, які пов’язані з їх життєдіяльністю, один з реальних шляхів щодо забезпечення людині гідної старості є організація ефективної соціальної роботи.

Вирішення даної ситуації обумовлюється необхідністю, підготовки кваліфікованих фахівців, здатних надавати професійну допомогу людям похилого віку, створювати умови для їх повноцінної участі в житті суспільства, розробляти та реалізовувати соціальну політику стосовно даної вікової групи населення. Підготовка таких фахівців за спеціальністю «соціальна робота» розпочалась у вищих навчальних закладах країни з 1991 року.

Питання підготовки соціального педагога до здійснення професійної діяльності є одним із центральних у теорії соціально-педагогічної роботи. В останнє десятиріччя з’явилось багато досліджень, присвячених професійній діяльності фахівців з соціально-педагогічної роботи (В.Бочарова, С.Григор’єв, Л.Гуслякова, О.Г. Карпенко, І.Мигович, В.Сидоров, Є.Холостова та ін.). Психологи (С.Бєлічєва, І.Зимня, Б.Шапіро) обґрунтовують особистісно-орієнтований характер соціальної роботи як професійної діяльності, її гуманістичну спрямованість. Проблеми теорії та методики підготовки фахівців у галузі соціальної педагогіки знайшли відображення у роботах М.Галагузової, О.Дубасенюк, І.Звєрєвої, А.Капської, А.Козлова, Л.Міщік, В.Поліщук, С.Харченка та ін. У дисертаційних дослідженнях, присвячених питанням професійної підготовки соціальних педагогів розглядаються особливості роботи соціального педагога: з дітьми–інвалідами (І.Іванова, В.Кравченко); з девіантними підлітками (Т.Завгородня, І.Козубовська); проблема формування готовності соціальних педагогів до здійснення освітньо-дозвіллєвої діяльності висвітлена у роботах О.Безпалько, С.Пащенко, Л.Пундик; формування професійно-етичної культури соціальних педагогів - О.Пономаренко.

Проведений нами аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що рівень розробленості проблеми підготовки соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку є недостатнім і тим більш вичерпаним. Одним з таких напрямків, що потребує ґрунтовного осмислення є вивчення психолого-педагогічних передумов підготовки соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку в умовах вищого навчального закладу. Наукового вирішення потребують такі проблеми, як єдиний підхід до класифікації професійних умінь, змістовних та технологічних аспектів процесу формування готовності до діяльності, визначення форм, методів та засобів, які забезпечують ефективну підготовку студентів до специфічної професійної діяльності з людьми похилого віку.

Основою для інтеграції знань з проблем старіння виступають наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з різних галузей знань. Філософські аспекти старіння, старості та довголіття аналізуються у працях І.Давидовського, В.Нікітіна, В.Фролькіса, Д.Чеботарьова, В.Альперовича. Вивченню соціальних аспектів старіння присвячені роботи А.Богомольця, А.Нагорного, М.Бєдного, В.Никитенко, Н.Сачук, Б.Урланіс, Н.Паніної та ін. Психологічні аспекти старіння досліджуються у працях Л.Анциферової, О.Краснової, І.Лотової, О.Молчанової, К.Рощак, Н.Шахматова та ін.

Нинішня актуальність проблеми підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку зумовлює необхідність розробки більш конструктивного підходу до її розв’язання і створення на цій основі програми підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку. Все це обумовило вибір теми магістерської роботи «Особливості підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку»

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні змісту, форм та методів підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку ,а також дослідження рівня готовності до роботи з даною категорією клієнтів.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

1.На підставі аналізу наукових джерел обґрунтувати поняття « людина похилого віку» як об’єкт діяльності фахівця соціальної сфери та уточнити сутність поняття «старіння» та пов’язані з ним соціально - психологічні проблеми.

2.Дослідити рівень готовності студентів до роботи з людьми похилого віку.

3.Визначити особливості, а саме найбільш ефективні форми та методи підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку.

4.Розробити програму підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку у ВНЗ.

Об’єкт дослідження процес підготовки майбутніх соціальних працівників у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження форми та методи підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку.

Гіпотеза дослідження. У ході дослідження було припущено,що рівень готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку залежить від форм і методів підготовки, які використовуються у ВНЗ.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, класифікація для обґрунтування змісту і технологій професійної підготовки соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку; емпіричні: педагогічний експеримент з метою перевірки висунутої гіпотези; інтерв’ювання, анкетування, бесіда, опитування студентів, соціальних працівників-практиків для визначення рівнів сформованості в них готовності до роботи з людьми похилого віку; аналіз передового педагогічного досвіду з метою виявлення можливостей професійної підготовки студентів до роботи з людьми похилого віку; спостереження і аналіз результатів діяльності з метою визначення ефективності розробленої технології підготовки студентів.

Експериментальною базою виступили факультети Чернігівського національного технологічного університет.

Наукова новизна і теоретичне значення проведеного дослідження виявляється у тому що:

• уточнення поняття « людина похилого віку», розглянуто поняття старіння та пов’язані з ним соціальні та психологічні проблеми.

• досліджено рівень готовності майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку.

• розроблено засади створення програми підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку.

Практична значущість дослідження полягає у розробці програми підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку, що допоможе більш якісно здійснювати таку підготовку.

Апробація результатів дослідження основні положення, результати магістерського дослідження обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Новітні технології у науковій діяльності і навчальному процесі» (Чернігів, 2014).

Основні результати дослідження зміст та результати магістерського дослідження відображені у 1 науковій праці «Форми та методи підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку»

Структура та обсяг магістерської роботи магістерська складається зі вступу, двох розділів, висновків, список використаних джерел. Загальний обсяг роботи -.

Розділ 1 теоретико – методологічні аспекти підготовки майбутніх соціальних працівників до роботи з людьми похилого віку

1. Людина похилого віку як об’єкт діяльності фахівця з соціальної роботи

Соціальні й економічні реалії сьогодення вказують на необхідність підтримки з боку держави такої категорії населення, як люди похилого віку, оскільки вони знаходяться на такому етапі свого життя, коли потребують особливої уваги, підтримки і захисту.

Збільшення чисельності людей похилого віку та подовження тривалості їх життя вимагає підвищеної уваги до даної категорії громадян та вирішення різноманітних проблем, які пов’язані з їх життєдіяльністю, а саме: зростання хронічних та психічних захворювань, а звідси, періоду їх безпомічного існування; проблем соціального та психологічного характеру тощо. Однак як сучасна практика, так і наукові дослідження доводять, що один з реальних шляхів щодо забезпечення людині гідної старості – організація ефективної соціальної роботи.

Важливо зазначити, що соціальна робота з людьми похилого віку – це спеціалізація в соціальній роботі, яка стосується соціальної терапії, здійснення догляду, соціального захисту, допомоги та підтримки людей похилого віку. Особлива увага приділяється соціальній реабілітації людей похилого віку, залученню їх до різних видів соціальної активності, активної суспільно корисної діяльності, організації дозвілля.

Під соціальною роботою з людьми похилого віку розуміють професійну діяльність, яка здійснюється спеціально підготовленими фахівцями та спрямована на надання індивідуальної допомоги старій людині, її сім’ї або групі осіб похилого віку, які опинилися в скрутному життєвому становищі, через інформування, діагностику, консультування, пряму натуральну та фінансову допомогу, догляд та обслуговування хворих і самотніх, педагогічну і психологічну підтримку. Соціальна робота орієнтує старих людей, які потребують допомоги, на власну активність у вирішенні складних ситуацій і допомагає їм у цьому.

За даними ООН, чисельність представників старшої вікової групи за останні 50 років зросла в 5 разів. Дані демографічного прогнозу свідчать про постійне зростання кількості осіб похилого віку в загальній структурі населення України. Сьогодні кожний п’ятий житель нашої держави досяг 60-річного віку. Число людей 65 років і старших, що у 1994 році складали 14%, у 2025 році збільшиться до 21%. В останні три-чотири роки тема старіння населення України, соціальних проблем людей похилого віку доволі чітко окреслена офіційними структурами, громадськістю, засобами масової інформації, науковими колами[1].

У літературі відсутнє чітке визначення того, кого можна віднести до понять «літня» і «стара людина». Значний відрізок пізнього життя, який може тривати 20 років і більше, погано диференційований і розпливчастий. Його можна умовно поділити на літній вік, старість і довголіття.

Відповідно до класифікації Європейського регіонального бюро ВОЗ літній вік у чоловіків триває з 61 до 74 років, у жінок - з 55 до 74 років, з 75 років наступає старість. Люди, старші за 90 років, вважаються довгожителями.

Багато хто з дослідників вказує на те, що приведена градація стосується суто біологічного віку. Тому більшість з них приходить до висновку, що сутність віку не зводиться лише до тривалості існування, яке вимірюється кількістю прожитих років. Кількісні показники віку досить приблизно фіксують фізіологічну і соціальну «якість» людини і її самопочуття.

Найбільш поширеною серед дослідників є думка про те, що єдиного критерію старості не існує. Група людей 60-75 років, для якої є характерними, більшою чи меншою мірою, втрата можливостей матеріального забезпечення і майже повне збереження здатності до самообслуговування, визначається як група літніх людей. Інша група - люди віком 75-80 років і старші, з повною втратою працездатності, частковою чи повною втратою здатності до самообслуговування. Цю групу відносять до старих людей.

З теоретичної точки зору, доречним є розглянути поняття « людина похилого віку». Як правило, слова "старість" і словосполучення "люди похилого віку" несуть в собі негативне семантичне значення, часто синонімічні словам "ушкоджений", "відживший".

Відповідно до документів ООН та Міжнародної організації праці (МОП) літніми вважаються особи у віці 60 років і старші . Саме цими даними, як правило, керуються на практиці, хоча вік виходу на пенсію в більшості розвинених країн – 65 років, а в Україні поки що 60 і 55 років відповідно для чоловіків і жінок.

Науковець Холостова Є.І. стверджує, що люди похилого віку – це генерація осіб старшого віку, до якої, у відповідності до класифікації ВООЗ, належать люди віком від 60 до 74 років, до старих – у віці 75-89 років, до довгожителів – люди у віці 90 років і старші [ 1].

Інше трактування даного поняття запропоновано Коленіченко Т. І., вона зазначає, що людина похилого віку - це особистість, яка пройшла періоди розвитку та знаходиться на завершальному етапі свого життя, коли відбуваються зміни на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях, що ведуть до акцентуації певних рис характеру.

Виходячи з вище наведених тлумачень «людина похилого віку» можна стверджувати, що дане поняття досліджене не в повній мірі і підлягає більш детальнішому вивченню.

Важливо зазначити, що соціальна робота з людьми похилого віку становить особливий вид професійної діяльності. Розглядаючи «людину похилого віку», як об’єкт діяльності майбутнього фахівця соціальної роботи, доречно проаналізувати основні проблеми які існують в похилому віці. Отже, до основних проблем з якими зустрічається людина похилого віку належать:

• розрив основних соціальних зв'язків, зумовлений зниженням соціальної акти­вності, працездатності, виходом на пенсію, віддаленням від батьків дорослих дітей,звуженням інтересів, кола спілкування тощо;

• проблеми, пов'язані зі здоров'ям (включаючи матеріальні та психологічні ас­пекти, неможливість самообслуговування), наближенням (переживанням) смерті;

• соціально-психологічна та ціннісна дезадаптація в суспільстві внаслідок змі­ни сучасної системи цінностей (включаючи ідеологію, мораль та ін.), зниження рівня толерантності особистості, втрати близьких, і як наслідок, - самотність, самоізоля­ція, проблеми у спілкуванні;

• зміна соціального, економічного статусу (престижність особистості, погіршан­ня матеріального становища, збільшення залежності від інших тощо);

• проблеми організації вільного часу та відпочинку;

• переживання відсутності життєвої перспективи та інші психологічні пробле­ми особистості [2].

Особливе місце серед проблем людей похилого віку в аспекті соціальної роботи займа­ють також проблеми «ейджизму» та жорстокого ставлення до представників даної вікової групи з боку деяких представників суспільства.

Ейджизм розглядається авторами як «дискримінація за віком і означає негативне або принижуюче ставлення до будь-якої вікової групи»[ 16. c 107].

Зрозуміло, що наведений перелік проблем не є вичерпним. Але і зазначені гру­пи негараздів переконливо свідчать про те, наскільки складно літній людині адап­туватися до нових для неї (пов'язаних з віковими соціалізаційними процесами) умов існування. Ось чому соціальна робота з особами похилого віку є досить складною, напруженою діяльністю, від ефективності якої значною мірою залежить нормальне існування та продовження життя людини[17].

Соціальна робота з людьми похилого віку здійснюється соціальними інституціями для людей похилого віку, які є сукупністю різнопрофільних установ, діяльність яких спрямована на відродження зруйнованих соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних та інших умов, що забезпечують на сучасному рівні розвиток і виживання літніх людей, їх повну самореалізацію [3].

Для вирішення проблем з якими зіштовхується людина похилого віку, соціальна робота має в своєму арсеналі певні напрямки та технології допомоги, що використовуються для вирішення тієї чи іншої проблеми.

Зазначимо, що до основних напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку належать:

- соціальна допомога - це забезпечення в грошовій або натуральній формі, у вигляді послуг або пільг, які надаються згідно з законодавчо встановленими державою соціальними гарантіями щодо соціального забезпечення; - соціальне обслуговування – це сукупність соціальних послуг, які надаються громадянам похилого та старого віку в домашніх умовах або спеціалізованих закладах та спрямовані на задоволення потреб, необхідних для нормального розвитку особистості. Воно містить у собі соціально-побутову та морально-психологічну підтримку [14];

- соціальна реабілітація - це система заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок стану здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, зміни соціального статусу; забезпечення збереження їх здатності до роботи і/або полегшення реінтеграції в суспільство, а також незалежного існування; - соціальна профілактика - ґрунтується на виявленні несприятливих психобіологічних умов, психолого-педагогічних чинників, які зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвиткові людей похилого віку в їхній поведінці, стані здоров’я тощо, а також в організації життєдіяльності.

До основних технологій які використовуються соціальною роботи дря роботи з людьми похилого віку відносять:

• соціальна діагностика – загальний спосіб отримання достатньої інформації про клієнта-людину похилого віку з метою встановлення соціального діагнозу для розробки програми соціальної допомоги;

• соціальна терапія – цілеспрямований процес надання допомоги клієнтові похилого віку та усунення негативних впливів, що сприятиме поліпшенню його соціального здоров’я[3];

• соціальне консультування – надання вичерпної інформації про варіанти соціальної допомоги клієнтові похилого віку та вибору їм дій, форми поведінки з метою досягнення оптимального вирішення його проблеми;

• соціальна адаптація – процес активного пристосування клієнта похилого віку до нових для нього соціальних умов життєдіяльності[15];

• соціальний контроль – механізм, за допомогою якого здійснюється ефективна соціальна робота з людьми похилого віку;

• соціальна опіка – особлива форма державного захисту громадянських прав людини похилого віку, яка фізично неспроможна самостійно їх вирішувати або визнана недієздатною, що здійснюється соціальним працівником відповідно до державного законодавства;

• соціальний патронаж – форма надання послуг клієнтам похилого віку, що потрапили у складну життєву ситуацію й не здатні або втратили можливість самостійно її перебороти, які здійснюються на тривалій основі та на термін, необхідний для подолання даної ситуації[3].

Відзначимо, що практика соціальної роботи з людьми похилого віку показує, що успішність застосування тих або інших технологій роботи залежить від особистісних якостей та професіоналізму фахівця. Соціальний працівник повинен зуміти з’ясувати проблему клієнта похилого віку, оцінити його потреби, рівень його домагань, усі чинники, що впливають на клієнта та його проблему; спланувати відповідні оптимальні дії; вибрати відповідні методи, засоби вирішення проблеми.

Соціальна робота з людьми похилого віку являє собою багатопрофільну проблему, перш за все з причин неоднорідності самого контингенту за календарним та біологічним віком, попереднього медичного та професійного анамнезу, ступеня втрати працездатності, самооцінки та потреб, здатності до інтеграції в суспільство та самообслуговування.

При організації соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати соціально-групові та індивідуальні особливості старіючих людей, їх освітній рівень та інтереси, вікові зміни інтелекту, пам’яті, здатність сприймати нову інформацію.

Соціальна робота з людьми похилого та старечого віку має свою специфіку та відрізняється від того уявлення про соціальну роботу, що вже склалось. Ця специфіка пояснюється фізіологічними, психологічними та соціальними особливостями людей похилого віку, які пов’язані зі змінами, що відбуваються під час старіння, та впливають на вибір технологій соціальної роботи з даною категорією населення. 

Отже, соціальна робота з людьми похилого віку повинна бути спрямована на створення умов для самореалізації особистості літньої людини, насиченості її життя активним змістом, новими стосунками, які компенсують та заповнюють чисельні втрати старості (втрату чоловіка/дружини, друга, колеги, погіршення здоров’я та ін.).